Справа № 761/31035/23
Провадження № 2/761/3242/2024
16 лютого 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Дем'янчук С.Р.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Слесарчука В.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості з виплат сум за роботу у вихідні дні, -
У серпні 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості з виплат сум за роботу у вихідні дні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що04.09.2018 ОСОБА_3 призначений на посаду начальника Відділу забезпечення стягнення проблемної заборгованості Департаменту роботи з проблемною заборгованістю Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», про що зроблено запис до трудової книжки.22.09.2021 ОСОБА_3 переведений з посади начальника Відділу забезпечення стягнення проблемної заборгованості Департаменту роботи з проблемною врегулювання заборгованості на пізніх стадіях Департаменту роботи з проблемною заборгованістю наказ від 21.09.2021 №421-К з посадовим окладом 60 000,00 грн, про що зроблено запис до трудової книжки. 31.12.2022 ОСОБА_3 звільнений з посади менеджера з примусового стягнення заборгованості Відділу врегулювання заборгованості на пізніх стадіях Департаменту роботи з проблемною заборгованістю наказ від 31.12.2022 №508-К в порядку п.1 ст. 36 КЗпП України.
Позивач вказує, що сторони дійшли згоди припинити трудові відносини за угодою сторін з одночасною виплатою всіх належних до сплати позивачу сум. Відповідно до ст. 116 КЗпП України письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, компанія позивачу у день звільнення не надала.12.06.2023 в інтересах позивача направлено адвокатський запит №2 про витребування документів. У відповідь на адвокатський запит надійшли документи, на підставі яких встановлено, що ОСОБА_3 на підставі розпоряджень компанії направлено у відрядження за межі місця основної роботи, за період з 17.03.2019 по 14 12.2022.
З аналізу переданих довідок про виплати за час перебування у відрядження за період 2018-2022 років та копій розпоряджень про відрядження за цей же період позивачем встановлено, що виїзд у відрядження у вихідні дні не враховано робочими днями, за час перебування у відрядженні у вихідний день, нарахування та відповідно виплата заробітної плати працівнику у подвійному розмірі не здійснювалась.
Позивач вважає, що встановлений конструкцією статті 107 КЗпП порядок оплати праці у подвійному розмірі є обов'язком, а не правом роботодавця. Виключенням з такого прави є вимога працівника про надання іншого дня відпочинку за період роботи у святковий і неробочий день в замін встановленої законом подвійної оплати.Заяв про надання іншого дня відпочинку за роботу у наведені святкові і неробочі дні позивач не надавав, томувважає, що компанія порушила вимоги ст.116 Кодексу законів про працю України та не виплатила йому всі суми, що належить в день звільнення.
При цьому вказує, що компанія не виплатила йому частину заробітної плати, що підлягає до виплати у зв'язку з роботою у вихідні дні.Сума виплат за роботу у вихідний день за період з 17.03.2019 по 11.12.2022, згідно розрахунку ОСОБА_3 ,становить 80 371,38 X 2 = 160 742, 76 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2023 прийнято до розгляду провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
17.10.2023 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив на позовну заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що на дату звільнення позивача у НАК «Нафтогаз України» були відсутні правові підставі для виплати заробітної плати в подвійному розмірі за роботу у вихідні дні. Стаття 121 КЗпП України та положення Інструкція № 59 є спеціальними нормами, які встановлюють загальне правило щодо здійснення оплати працівнику у випадку направлення його у службове відрядження. Зокрема цією нормою встановлено, що така оплата здійснюється на умовах передбачених трудовим або колективним договором і тільки у випадках, коли працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні дні, про що повинно бути зазначено в наказі про відрядження. Вказані норми дублюються у внутрішніх документах компанії. У жодному з доданих до позовної заяви розпоряджень про відрядження за 2018-2022 не зазначено, що позивач відряджений для роботи у вихідні або святкові чи неробочі дні, що унеможливлює здійснення оплати позивачу у подвійному розмірі за вказані дні.
Також, відповідач посилається на позицію Міністерства соціальної політики України, викладенув листі від 19.06.2008 року №154/13/116-08, де зазначено, що дні відбуття або повернення із відрядження, які збігаються з вихідними, святковими або неробочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений для роботи, тому компенсація за роботу в ці дні не виплачується.НАК «Нафтогаз» наголошує на тому, що в день звільнення позивачу було проведено виплату всіх сум, що належать при звільненні, тому позовні вимоги є безпідставними, незаконними та необґрунтованими.
21.12.2023 до суду засобами поштового зв'язку надійшла відповідь позивача на відзив, подана представником - адвокатом Мицько Р.М. Представник вказує, що предметом позову у справі є вимога про оплату праці у вихідний/неробочий день. Підставою позову у справі є обставини пов'язані саме з виїздом/приїздом позивача у відрядження у вихідний/неробочий день, а не компенсація не використаного іншого дня відпочинку. Тому, твердження відповідача про врегулювання спірних відносин в порядку п.1.6, 1.7 Положення про службові відрядження в межах України працівників Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» затвердженого наказом від 20.09.2018 №303 вважає безпідставні. На думку позивача, усі дні відрядження, включаючи і дні відбуття/прибуття з відрядження, є для відрядженого працівника робочими днями - днями, в які працівник перебуває в трудових відносинах з роботодавцем і безпосередньо виконує свої трудові обов'язки.Перебування в дорозі під час відрядження не є професійним навиком працівника. Однак, у день відбуття у відрядження він виконує розпорядження керівника, викладене в наказі про відрядження, що є для працівника прямим трудовим обов'язком, а відтак - роботою.
Надані до суду розпорядження про відрядження позивача містять відомості з конкретно визначеною роботодавцем датою виїзду/приїзду, що припадає на вихідний/неробочий день. Дана обставина є підставою стверджувати, що роботодавець ставить перед працівником завдання прибути до місця відрядження саме з таким розрахунком, щоб виконання доручення на переїзд дозволив виконати завдання для якого направляється працівник.Саме роботодавець визначає для працівника режим роботи в день виїзду/приїзду та необхідність виходити на робоче місце у ці дні. Якщо в правилах внутрішнього трудового розпорядку про обов'язок виходу працівника на роботу в день відправлення у відрядження та в день повернення з відрядження нічого не сказано, вважати працівника таким, що не виконує роботу не має підстав.
28.12.2023 до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», на відповідь позивача. Відповідач посилаючись на обставини викладені у відзиві, зазначив, що у НАК «Нафтогаз України» були відсутні правові підставі для виплати заробітної плати в подвійному розмірі за роботу у вихідні дні. Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповіднодо умов, визначених трудовим та колективним договором. Стаття 121 КЗпП України та положення Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 встановлюють, що така оплата здійснюється на умовах передбачених трудовим або колективним договором і тільки у випадках, коли працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні дні, про що повинно бути зазначено в наказі про відрядження.Відповідачем в день звільнення позивачу було проведено виплату всіх сум, що належать при звільненні.
Крім того, 28.12.2023 від Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшло клопотання про врахування відповідної судової практики при розгляді даної справи. Вказує, що дні відбуття або повернення з відрядження, які збігаються з вихідним, святковими або робочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений до роботи, отже, й компенсації за роботу в ці дні не виплачуються. Трудове законодавство регламентує, що працівник отримує компенсацію за роботу у вихідний день, якщо він фактично працює, а не відбуває у відрядження.
В судовому засідання представник позивача просив позовні вимоги задовольнити, при винесенні рішення звернути увагу на позиції Верховного Суду.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, посилаючись на судова практика зазначив, що день виїзду та прибуття у відрядження не є днем роботи.
Суд, вислухавши думку учасників справи, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що04.09.2018 ОСОБА_3 призначений на посаду начальника Відділу забезпечення стягнення проблемної заборгованості Департаменту роботи з проблемною заборгованістю Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
22.09.2021 ОСОБА_3 переведений з посади начальника Відділу забезпечення стягнення проблемної заборгованості Департаменту роботи з проблемною врегулювання заборгованості на пізніх стадіях Департаменту роботи з проблемною заборгованістю наказ від 21.09.2021 №421-К з посадовим окладом 60 000,00 грн.
31.12.2022 ОСОБА_3 звільнений з посади менеджера з примусового стягнення заборгованості Відділу врегулювання заборгованості на пізніх стадіях Департаменту роботи з проблемною заборгованістю згідно наказу від 31.12.2022 №508-К в порядку п.1 ст. 36 КЗпП України.
12.06.2023 в інтересах позивача адвокатом Мицько Р.М. направлено адвокатський запит №2 про витребування документів.
У відповідь на адвокатський запит надійшли документиНАК «Нафтогаз України», Розпорядження про відрядження, на підставі яких встановлено, що ОСОБА_3 за період з 17.03.2019 по 14.12.2022 направлено у відрядження.
Визначені розпорядженнями дні відрядження: 17.03.2019; 21.04.2019; 07.12.2019; 16.02.2020; 26.09.2020; 20.09.2020; 22.11.2020; 06.12.2020; 20.12.2020; 17.01.2021; 07.02.2021; 21.03.2021; 23.05.2021; 04.07.2021; 05.09.2021; 26.09.2021; 14.11.2021; 21.11.2021; 05.12.2021; 12.12.2021; 19.12.2021; 09.01.2022; 16.01.2022; 30.01.2022; 06.02.2022; 03.07.2022; 10.07.2022; 02.10.2022; 27.11.2022; 04.12.2022; 11.12.2022 є неробочими днями - субота та неділя відповідно.
Згідно довідок №17-121КІ від 23.06.2023, №17-122КІ від 23.06.2023, №17-123КІ від 23.06.2023, №17-124КІ від 23.06.2023, №17-125КІ від 23.06.2023 про виплати за час перебування у відрядження за період 2018-2022 років, копій розпоряджень про відрядження за цей же період 2018-2022 та пояснень сторін встановлено, що виїзд у відрядження та прибуття у вихідні дні не враховано робочими днями, за час перебування у відрядженні у вихідний день, нарахування та відповідно виплата заробітної плати позивачу у подвійному розмірі не здійснювалась.
Позивач вважає, що НАК «Нафтогаз України'порушила вимоги ст.116 Кодексу законів про працю України та не виплатила йому всі суми, що належить в день звільнення, а саме частину заробітної плати, що підлягає до виплати у зв'язку з роботою у вихідні дні.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Положеннями частини 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до вимог ст.96 вказаного Кодексу системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).
Нормами статті 97 КЗпП України визначено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Статтею 121 КЗпП України передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрат по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Положеннями статті 107 КЗпП України передбачено, що робота у святковий і неробочий день (частина 4 статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки: працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Компенсація (оплата) роботи у вихідні дні є законодавчою гарантією прав працівника за роботу у вихідні дні (статті 107 КЗпП України).
При цьому оплата за роботу у неробочі дні входить до структури заробітної плати, а саме до додаткової заробітної плати (частиною 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно абзацу 1 пункту 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (надалі - Інструкції №59) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Судом встановлено, що відрядження позивача, ОСОБА_3 за період з 17.03.2019 по 14.12.2022 відбулися з дотриманням положень Інструкції № 59.
Пунктами 7 - 10 Інструкції № 59 встановлено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника.
Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.
Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.
Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.
Якщо ж наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.
Пунктом 3.9. Колективного договору, укладеного в НАК «Нафтогаз України» встановлено, що для вирішення питань, пов'язаних із направленням працівників Компанії у службові відрядження та оплатою праці за виконану роботу у відрядженні, Роботодавець розробляє з дотриманням вимог законодавства України та затверджує за погодженням з Профспілковим комітетом відповідні положення про відрядження в межах України та за кордон.
Відповідно до Положення про службові відрядження в межах України працівників Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», яке затверджене наказом НАК «Нафтогаз України» від 20.09.2018 № 303: це Положення розроблено з урахуванням рекомендацій наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» (пункт 1.1); на працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, на яке він відряджений (пункт 1.5); за вихідні дні, які припадають на час відрядження (без урахування дня вибуття/повернення), інші дні відпочинку працівнику після повернення з відрядження не надаються (пункт 1.6); якщо працівник відряджається саме для роботи у вихідні або святкові чи неробочі дні, ця обставина зазначається в наказі про відрядження і компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до законодавства (пункт 1.7).
Враховуючи викладене, грошова компенсація має місце лише у випадку, коли працівник спеціально відряджений для роботи у святкові й неробочі дні, тобто це має бути обумовлено в наказі про відрядження. Дні відбуття або повернення з відрядження, які збігаються з вихідними, святковими й неробочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений для роботи, отже, й компенсація за роботу в ці дні не виплачується.
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 19.06.2008 №154/13/116-08 дні відбуття або повернення з відрядження, які збігаються з вихідним, святковими або неробочими днями, не вважаються такими, у які працівник спеціально відряджений до роботи, отже, й компенсації за роботу в ці дні не виплачуються.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 по справі № 815/4277/15.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач не був спеціально відряджений роботодавцем для роботи у вихідний або святковий (неробочий) день.Трудове законодавство регламентує, що працівник отримує компенсацію за роботу у вихідний день, якщо він фактично працює, а не відбуває у відрядження.
А відтак, грошової компенсації за дні відбуття у відрядження та прибуття з нього, які припадають на вихідні дні, законом не передбачено, така компенсація надається працівнику у разі якщо він спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові (неробочі) дні.
Таким чином, суд вважає, що доводи позивача про необхідність оплати роботи у подвійному розмірі за вихідний день є необґрунтованим.
Отже, відповідач не мав обов'язку виплатити подвійну заробітну плату позивачу, відповідно не допустив порушень вимог статті 116 КЗпП України при його звільненні, а відтак відсутні підстави для стягнення коштів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 259,263, 264,265, 268,ЦПК України, суд -
У задоволенні позовуОСОБА_3 до Акціонерного товариства «національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення заборгованості з виплат сум за роботу у вихідні дні відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: