20 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 285/6698/23 пров. № А/857/3357/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання Гриньків І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 16 січня 2024 року (головуючий суддя Загородько Н.А., м. Корець Рівненської області) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії БАБ № 176716 від 21 травня 2023 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч.1 ст.126 КУпАП.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 16 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Скасовано постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 176716 від 21 травня 2023 року в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Направлено на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Житомирській області справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Змінено захід адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 510 гривень, накладений на ОСОБА_1 постановою про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 176716 від 21 травня 2023 року на адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 425 (чотириста двадцять п'ять) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить скасувати таке та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно вимог ст. 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд:
3) скасовує постанову і закриває справу:
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Таким чином, згідно даної норми права суд першої інстанції може прийняти лише одне з таких рішень: або суд скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд або змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення. Поєднання або комбінація декількох рішень даною нормою права не передбачена.
Натомість, суд фактично стосовно однієї і тієї ж постанови прийняв два взаємовиключних рішення:
1) він скасував постанову в частині адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП і направив справу на новий розгляд; 2) змінив захід стягнення із штрафу в розмірі 510 грн. на штраф в розмірі 425 грн..
Посилання суду першої інстанції на положення ст. 286 КАС України, також не мають під собою основи, так як згідно ч. 3 даної статті за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, норми ч. 3 ст. 286 України стосовно наслідків розгляду позовної заяви є повністю тотожними наслідкам, визначеним в ст. 293 КУпАП.
Відтак, розгляд справи Корецьким районним судом Рівненської області відбувся з повним ігноруванням прямих вказівок КУпАП та КАСУ, що в результаті й призвело до ухвалення протиправного та необґрунтованого рішення.
Крім того апелянт зазначає, що він під час судового розгляду справи давав чіткі та однозначні пояснення (в тому числі й письмові), з яких вбачається, що в його діях такий склад адміністративного правопорушення, як ст. 122 ч. 2 КУпАП, відсутній апріорі. Так, диспозиція ст. 122 ч. 2 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, однак не під час здійснення закінчення руху, наприклад, при здійсненні зупинки чи стоянки. В цьому випадку, настання адміністративної відповідальності можливо лише за правилами ст. 125 КУпАП (інші порушення правил дорожнього руху). Отже, суд першої інстанції повинен був не направляти справу на новий розгляд в цій частині, а закрити справу за відсутністю в діях адміністративного проступку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Крім того, нелогічною та неоднаковою є оцінка суддею диспозицій ст. 122 ч. 2 КУпАП та ст. 126 ч. 1 КУпАП. Так, в рішенні суду зазначено : «Зважаючи на те, що ч. 2 ст. 122 КУпАП є бланкетною, відтак під час розгляду справи посадова особа, яка ініціювала розгляд справи, зобов'язана була визначити пункт та підпункт, порушення якого інкримінується позивачеві». Однак, те ж саме, можна сказати й про диспозицію ст. 126 ч. 1 КУпАП, оскільки, дана норма права також є бланкетною, і оскаржувана постанова не містить жодних пунктів та підпунктів Правил дорожнього руху, не дотримання яких було інкриміноване. Відтак, якщо суд першої інстанції скасовував постанову в частині, що стосується ч. 2 ст. 122 КУпАП, та направив справу на новий розгляду, то чому цього ж самого не було зроблено і в частині ч. 1 ст. 126 КУпАП, адже мотиви та правові підстави для цього є тотожними (а саме, відсутність в постанові посилань на конкретні пункти Правил дорожнього руху). Дана обставина підкреслює непослідовність висновків суду першої інстанції.
Щодо наявності доказів того, що він нібито керував транспортним засобом в час, зазначений у постанові про адміністративне правопорушення, то з цього приводу відповідачем не було наданого підтверджуючих доказів. Так, відповідач надав два самостійних відеозаписи (один - із реєстратора, один - із нагрудної камери поліцейського), на яких стоять різні позначенні часу події, що на них зафіксовані. Дані відео між собою не синхронізовані.
Крім того, в позовній заяві він ставив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови, а не лише про її скасування. Однак, суд першої інстанції прийняв рішення про часткове скасування постанови, однак нічого не вирішив стосовно того, чи вважає він оскаржувану постанову протиправною, чи ні. Будь-які доводи чи міркування з даного приводу в оскаржуваному рішенні суду відсутні.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії БАБ № 176716 від 21 травня 2023 року, 21 травня 2023 року водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Sharan», номерний знак НОМЕР_1 в с.Суховоля по вул. Центральна в темну пору доби без світла, під час зупинки не увімкнув правий покажчик повороту, не пред'явив для перевірки поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122, ч.1 ст.126 КУпАП, та відповідно до ст. 36 КУпАП на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 510 грн.
Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 245 КУпАП є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідальність за вчинення вказаного вище правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, настає в разі порушення водієм правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху або при зміні його напрямку.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, з відеозапису зґясовано, що транспортний засіб марки «Volkswagen Sharan», номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух прямо, на вимогу поліцейських зупинився, з'їхавши праворуч проїжджої частини дороги, при цьому, при зміні напрямку руху не увімкнув відповідний правий сигнал світлового покажчика повороту.
Також з відеозапису вбачається, що саме ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу марки «Volkswagen Sharan», номерний знак НОМЕР_1 , оскільки виходив із водійського місця. Інші особи в салоні транспортного засобу та поблизу нього, за винятком працівників поліції, відсутні.
Крім того, на відео чітко зафіксовано і те, що ОСОБА_1 на вимогу поліцейського не надав поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов підставного та правильного висновку, що відповідач довів факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, яке полягало у керуванні транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Поряд з цим суд першої інстанції скасовуючи оскаржувану постанову в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та направляючи на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, вважав, що в оскаржуваній постанові не конкретизована суть правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а також не зазначений жоден пункт Правил дорожнього руху України, порушення якого інкримінується ОСОБА_1 .
При цьому суд вважав, що ч.2 ст.122 КУпАП є бланкетною, відтак під час розгляду справи посадова особа, яка здійснювала розгляд справи, зобов'язана була визначити конкретний пункт та підпункт, порушення якого інкримінується позивачеві.
Проте суд апеляційної інстанції з такими доводами суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Як вбачається з оскаржуваної постанови відповідачем викладена фабула адміністративного правопорушення наступним чином: 21 травня 2023 року 21 год. 32 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Sharan», номерний знак НОМЕР_1 в с.Суховоля по вул. Центральна в темну пору доби без світла, під час зупинки не увімкнув правий покажчик повороту.
Зміст вказаної фабули відповідає диспозиції ч. 2 ст. 122 КУпАП, згідно якої відповідальність наступає за порушення правил, в тому числі, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Не зазначення пункту Правил дорожнього руху України, який порушив позивач, в оскаржуваній постанові не є підставою для скасування постанови в цій частині, оскільки в ній зазначені кваліфікуючі ознаки визначені в диспозиції ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідачем конкретизовано суть правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Крім того, непослідовною є оцінка судом диспозицій ст. 122 ч. 2 КУпАП та ст. 126 ч. 1 КУпАП, бо визначившись про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП відповідач також не зазначав який саме пункт Правил дорожнього руху України порушив позивач.
Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що не заслуговують на увагу твердження апелянта, щодо того, що він просив крім скасування постанови визнати її також протиправною, оскільки згідно вимог ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено, відтак у даній спірній ситуації суд не наділений визнавати постанову відповідача протиправною.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, а у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Керуючись ст. 243, 286, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Корецького районного суду Рівненської області від 16 січня 2024 року по справі № 285/6698/23 - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула