20 березня 2024 р. Справа № 520/9786/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.11.23 по справі № 520/9786/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023, прийняте Головним управлінням державної податкової служби у Харківській області утворене на правах відокремленого підрозділу державної податкової служби України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023 є протиправним та таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки до належного позивачу майна слід застосувати ставку податку в розмірі 0,1%, а не 1%, як визначив відповідач, враховуючи, що нерухоме майно позивача не відноситься до будівель готельних, офісних, торговельних, будівель для публічних виступів (казино, ігорні будинки).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023 р. в частині нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичною особою, яка є власником об'єкту за 2021 рік у сумі 12668 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43983495) суму сплаченого судового збору у розмірі 966 (дев'ятсот шістдесят шість) грн.24 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлове приміщення 1-го поверху № 11а:-30а в житловому будинку літ. "А-9-10".
Згідно з положеннями п.266.5.1 п.266.5 ст. 266 Податкового Кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (зі змінами та доповненнями), встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення, яким передбачена ставка податку на нерухоме майно, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотка від мінімальної заробітної плати встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр.
При цьому, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000).
Відтак, платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і отримати необхідний висновок щодо віднесення об'єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу. Зазначена правова позиція відповідає висновку, Верховного Суду, викладеному ним у постанові від 2 лютого 2020 року у справі №819/2191/17.
Відповідно до пп.266.7.3. п.266.7 ст.266 ПК України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо: об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Відтак, позивача не позбавлено можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподаткованих будівель для вірного розрахунку податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування вірних коефіцієнтів для обчислення такого податку.
Однак, відсутні докази, що позивачем вчинялися дії щодо звірки даних для обчислення податку відповідно до податкового законодавства.
Щодо оподаткування об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності позивача, ГУ ДПС повідомляє таке, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо цільового призначения нежитлових будівель відсутні. У графі "Тип майна" зазначено нежитлові приміщення, без конкретизації приналежності.
А тому, позивач мав право на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування. Зворотного механізму положеннями ПК України не передбачено. Однак, ОСОБА_1 на звірку до контролюючого органу не звертався, будь-яких правовстановлюючих документів до ГУ ДПС не надав. Відтак, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень рішень ГУ ДПС керувалось відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Податкове повідомлення-рішення від 10.02.2023 № 0013216-2405-2032 зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сформоване за 2021 рік.
Згідно з даними ІТС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 має такий основний вид економічної діяльності: 46-42 оптова торгівля одягом і взуттям.
Крім того, згідно наданої ОСОБА_1 податкової декларації платника єдиного податку за 2021, зазначено вид діяльності у звітному періоді - КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Так, при формуванні податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік застосована ставка податку відповідно до Рішення Харківської міської ради від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" зі змінами та доповненнями внесеними згідно з рішенням Харківської міської ради 23 сесія 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18 - будівлі торгівельні. Ставка податку у 2021 році становила 1 % від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на січень відповідного року (6000,00 грн). Таким чином, ставка податку у 2021 році дорівнювала 60,00 гривень.
Між тим, позивачем у позові не викладено жодних доводів, які свідчать про незаконність та неправомірність дій контролюючого органу, наслідком яких є прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, відповідно не вказує обставин, які виключають його обов'язок сплачувати податки, передбаченого Конституцією України. Позивач лише оскаржує застосовану контролюючим органом ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Отже, контролюючий орган приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення від 10.02.2023 №0013216-2405-2032 діяв на підставі та у межах повноважень визначених Законом.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна, у власності ОСОБА_1 перебуває нежитлове приміщення 1-го поверху №11а:-30а в житловому будинку літ. "А-9-10", який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. метрів.
Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0013216-2405-2032 від 10.02.2023 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 14076,00 грн. за період 2021 року.
Не погоджуючись зі спірним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023 в частині нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичною особою, яка є власником об'єкту за 2021 рік у сумі 12668 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
У силу вимог п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов'язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до приписів ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка;5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості", 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 31 січня 2018 рок у справі №822/2624/16, від 09 травня 2023 року у справі №380/10802/22.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м. належать на праві власності ОСОБА_1 , що підтверджується наданими до позову копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договором купівлі - продажу нежитлових приміщень від 06.10.2020 року.
Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м. та експлікації на вказану нерухомість, належне позивачу майно відноситься до групи нежитлових приміщень у житловому будинку.
За таких обставин вказані нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м., підпадають під дію підпункту 8 (інші) пункту 5 Додатку №1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові", оскільки не є готелем, офісом, торгівельним приміщенням, а також не є будівлею для публічних виступів, тому до вказаних нежитлових будівель має бути застосована ставка податку в розмірі 0,1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.
Колегією суддів встановлено, що при формуванні спірного податкового повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об'єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік, контролюючим органом застосована ставка податку в розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року, при цьому відповідачем не враховано цільове призначення нежитлових приміщень.
Так, контролюючим органом обчислено базу оподаткування на підставі даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відомості щодо цільового призначення приміщень відсутні.
Колегія суддів встановила, що відповідач необґрунтовано кваліфікував нежитлову власність позивача у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1% як до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів, оскільки відомостей про те, що такі докази існували у розпорядженні суб'єкта владних повноважень на момент видання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0013216-2405-2032 від 10.02.2023, матеріали справи не містять.
Доводи відповідача, які вказані в апеляційній скарзі, про не відображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м., та якими відповідач обґрунтовує правомірність винесення оскаржуваного рішення, не спростовують обов'язку відповідача за відсутності такої інформації, вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, та не наділяють контролюючий орган правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування, визначати будь-яку ставку податку.
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо віднесення спірного приміщення до торгівельних з огляду на види діяльності позивача як фізичної особи - підприємця, оскільки нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м. належить ОСОБА_1 саме як фізичній особі, відповідно види діяльності ФОП ОСОБА_1 не можуть впливати на кваліфікацію нежитлової власності позивача у якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно та не засвідчують факт здійснення позивачем торгівельної діяльності саме у вказаних приміщеннях.
Стосовно доводів апелянта щодо наявності у позивача права на звернення до контролюючого органу з метою надання відповідних документів та проведення звірки щодо об'єктів оподаткування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане є правом платника податків, а не обов'язком.
Між тим, колегія суддів зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень положеннями частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.
Таким чином, у відповідача при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки були відсутні підстави застосовувати ставку у розмірі 1%, враховуючи відсутність у встановлених законодавством джерелах відомостей, необхідних для ідентифікації, зокрема, типу відповідного об'єкта нерухомості, що є обов'язком в даному випадку.
Тобто, податковий орган, маючи законодавчо встановлений вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд.
В даному випадку, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна у розмірі 1% без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив втручання у майнові права позивача.
Колегія суддів зазначає, що положення статті 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку. Серед принципів, вказаних у статті, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).
Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 26.02.2021 у справі №802/1283/16-а та від 11.11.2019 по справі №803/1672/16, у випадку встановлення правомірності нарахування частини суми грошового зобов'язання оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням за основним платежем та можливості обрахунку розміру такої суми, суд, в силу наданих процесуальним законом повноважень, не позбавлений можливості скасувати податкове повідомлення-рішення у відповідній частині.
Так, на 1 січня 2021 року мінімальна заробітна плата становила - 6000,00 грн.
Колегією суддів встановлено, що ставка податку, яка врахована контролюючим органом при визначенні розміру суми податкового зобов'язання, при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення становить: 60,00 за 2021 рік. (1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати).
Отже ставка податку, яка мала бути застосована до нежитлових будівель позивача у 2021 році становила - 6 грн (0,1 % х 6000,00 грн).
Таким чином, податкове зобов'язання на нерухоме майно позивача, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,6 кв. м., становить 1407,60 грн (234,60 кв.м х 6 грн ), що також не заперечується позивачем у позовній заяві (а.с. 3).
Відтак, податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023 є правомірним в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 1407,60 грн., а не в сумі 14076,00 грн., як визначив відповідач.
Тому, вказане податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від № 0013216-2405-2032 від 10.02.2023 є протиправним в частині визначення податкового зобов'язання на суму 12668,40 грн. (14076,00 грн. нарахованих відповідачем -1407,60 грн. фактично належних до сплати).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, на виконання цих вимог відповідачем не доведено належних та допустимих доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не надано доказів на підтвердження своєї позиції у справі.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 по справі № 520/9786/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова