20 березня 2024 р. Справа № 520/10452/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 09.11.23 у справі № 520/10452/21
за позовом ОСОБА_1
до Харківської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури (далі за текстом також - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку - 37 136,90 грн;
- зобов'язати прокуратуру Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку 37 136,90 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язано Харківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 22 282,05 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права. Вказує на неврахування судом першої інстанції того, що ні Законом № 113-ІX, ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону, а ст. 44 КЗпП України, в свою чергу, також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом прокурора Харківської області № 837к від 30.04.2020 позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Підставою для прийняття наказу про звільнення позивача стало рішення № 97 від 02.04.2020 кадрової комісії № 1 про неуспішне проходження атестації.
Позивач оскаржив у судовому порядку рішення № 97 від 02.04.2020 кадрової комісії № 1 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Харківської області ОСОБА_1 та Наказ № 837к від 30.04.2020 про звільнення з вказаної посади.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2021 у справі № 520/6693/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Харківської області, Кадрової комісії № 1 з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.
Вказане рішення набрало законної сили 19.04.2023 відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023.
Також 07.06.2021 ОСОБА_1 звернулася до Харківської обласної прокуратури із заявою про виплату вихідної допомоги при звільненні, передбаченої ст. 44 КЗпП України.
Листом відповідач повідомив, що виплата вихідної допомоги при звільнені з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, визначена у ст. 44 цього Кодексу. Однак відповідно до вимог ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з вимогами пункту 9 частини 1 статті 51 чинного Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади, зокрема, у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, та цим Законом не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому право на її отримання не виникає.
Відповідач зазначив, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру", у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, то позивач не набула право на її отримання.
Вважаючи протиправною відмову у виплаті вихідної допомоги, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач мала право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки її звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, з огляду на що визнав протиправною бездіяльність Харківської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Встановивши право позивача для виплати їй вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, суд першої інстанції визначив розмір такої виплати та зобов'язав відповідача здійснити її нарахування та виплату в сумі 22 282,05 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року, № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" внесено зміни також і до КЗпП України, а саме, статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев'яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу.
За приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 420/4554/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про те, що позивач набула право на виплату вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, є обґрунтованим і законним.
Позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Харківської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку правомірно задоволені судом першої інстанції.
Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 15.06.2023 у справі № 560/2807/20, встановивши право позивача для виплати їй вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, суд повинен визначити розмір такої виплати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи із виплат за 2 останні календарні місяці роботи, що передували звільненню.
Так, середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці", обраховується за правилами, визначеними у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі за текстом - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Згідно із абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Так, у матеріалах справи міститься довідка № 21-354 від 03.06.2021 про заробітну плату ОСОБА_1 за останні 2 місяці роботи перед звільненням (березень-квітень 2020 року).
З указаної довідки вбачається, що у березні 2020 року заробітна плата позивача становила 14453,66 грн за 14 робочих днів, у квітні - 22683,24 грн за 21 робочий день.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 1061,05 грн - (14453,66 грн + 22683,24 грн) / 35 робочих днів, що також підтверджується довідкою № 21-354 від 03.06.2021.
Так, число робочих днів у березні 2020 року становило - 21 робочий день, у квітні 2020 року - 21 робочий день.
Середньомісячне число робочих днів за березень-квітень 2020 року становить - 21 робочий день - (21 робочий день +21 робочий день) / 2.
Згідно з приписами Порядку № 100 середня місячна заробітна плата позивача має визначатися шляхом множення середньоденної заробітної плати позивача на середньомісячне число робочих днів.
Так, середня місячна заробітна плата позивача становить - 22 282,05 грн - (1061,05 грн х 21 робочий день).
Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що невиплачена позивачу сума вихідної допомоги становить 22 282,05 грн та підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено міркувань щодо правомірності висновків суду першої інстанції в частині визначення розміру вихідної допомоги у сумі 22 282,05 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в частині задоволення позовних вимог неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів відхиляє, як такі, що носять характер особистих припущень Харківської обласної прокуратури та в ході апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження.
Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому застосовує до спірних правовідносин правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах, зазначених вище.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі № 520/10452/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк