20 березня 2024 р. Справа № 520/21316/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 06.11.23 у справі № 520/21316/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні вимог рапорту сапера інженерно-саперного відділення 2 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 вх. № 12228 від 04.07.2023 з урахуванням документів, доданих до рапорту вх. № 9931 від 02.06.2023, про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати уповноважену особу Військової частини НОМЕР_1 здійснити розгляд рапорту сапера інженерно-саперного відділення 2 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 вх. № 12228 від 04.07.2023 з урахуванням документів, доданих до рапорту вх. № 9931 від 02.06.2023, про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з висновками, які не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Наводить обставини справи, указує на їх неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Звертає увагу, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з викликом сторін, проте суд першої інстанції не навів переконливих доводів на підтвердження відсутності підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження. До апеляційної скарги позивачем додано додаткові докази на підтвердження обставин, що стали підставою звернення з позовом до суду у цій справі, просить урахувати їх під час апеляційного розгляду справи.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Звертає увагу на порушення позивачем строку звернення з позовом у цій справі. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У додаткових поясненнях позивач указує на необхідність повернення відповідачу відзиву на апеляційну скаргу, оскільки такий не відповідає вимогам ст. 304 КАС України (не містить повної поштової адреси); підтверджує свою позицію щодо наявності законних підстав для звільнення з військової служби позивач на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії № 367 від 15.05.2023, виданого КНП «БЦПМСД» БМФ ХО, що був наданий відповідачу; просить урахувати, що висновок № 767 від 04.12.2023 (форма 080-4/0) додатково підтверджує наявність умов для звільнення позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посаді сапера інженерно-саперного відділення 2 інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
02.06.2023 позивачем подано рапорт на ім'я командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти ГТЗ Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби в запас ЗСУ за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком ЛКК. Вказаний рапорт передано за підлеглістю до командування Військової частини НОМЕР_1 .
14.06.2023 складено Правову оцінку обставин, наведених у рапорті позивача від 02.06.2023. Указаним документом повідомлено позивача про те, що надані ним документи не є належним підтвердженням наявності зазначеної підстави для звільнення з військової служби та фактично відмовлено в задоволенні рапорту.
01.07.2023 позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». В цьому ж рапорті позивач повідомив, що не бажає проходити службу у військовому резерві ЗСУ.
Цей рапорт, який зареєстровано 04.07.2023, скеровано на розгляд командування Військової частини та 06.07.2023 відповідачем складено Правову оцінку обставин, наведених у рапорті позивача, та також фактично відмовлено у звільненні зі служби в Збройних Силах України у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Не погоджуючись з наведеними рішеннями відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності порушень прав позивача з боку відповідачів у межах спірних правовідносин, пов'язаних зі звільненням позивача з військової служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII (далі також - Закон № 2232-ХІІ) військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах 3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 за № 413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до рішення лікарсько-консультативної комісії № 367 від 15.05.2023, виданого КНП «БЦПМСД» БМФ ХО, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є батьком позивача, потребує постійного стороннього догляду (а.с. 31).
Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку зі здійсненням постійного догляду за хворим батьком, однак відповідач не задовольнив відповідний рапорт, оскільки вважає, що належним документом, який підтверджує необхідність стороннього догляду за особою, яка досягла 18-ти річного віку, є висновок медико-соціальної експертної комісії, а не висновок лікарсько-консультативної комісії.
Відповідні підстави відмови у задоволенні рапортів про звільнення роз'яснені позивачу в Правових оцінках обставин, наведених у його рапортах, що надані Військовою частиною НОМЕР_1 (а.с. 50-53).
Отже предметом спірних правовідносин є допустимість рішення ЛКК № 367 від 15.05.2023 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком військовослужбовця та його звільнення зі служби за сімейними обставинами.
Суд апеляційної інстанції дослідив Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року за № 1317 (далі -Положення), яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Підпунктом 1 пункту 11 Положення визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за № 189, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 за № 731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, колегія суддів дійшла висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Доводи позивача про суперечність норм Закону № 2232-XII та Постанови КМУ № 413 є недоречними, оскільки вони не містять конфлікту щодо їх змісту, а положення Постанови № 413 конкретизують суб'єкт, який видає медичний висновок у залежності від віку особи, яка потребує стороннього догляду.
В даному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за батьком військовослужбовця, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.
З огляду на зазначене подане позивачем разом з рапортом про звільнення рішення лікарсько-консультативної комісії № 367 від 15.05.2023, видане КНП «БЦПМСД» БМФ ХО, не є належним підтверджуючим документом для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої про відсутність підстав для визнання за позивачем права на звільнення зі служби в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком згідно з поданими ним до військової частини документами. Інші подані позивачем документи з цього приводу не є визначальними у вирішенні питання про звільнення з військової служби з наведених ним підстав.
Щодо доданих до апеляційної скарги висновків лікарсько-консультативних комісій № 767 від 04.12.2023 та № 768 від 04.12.2023, то колегія суддів зазначає, що вони на розгляд Військової частини НОМЕР_1 не подавалися, їх оцінка відповідачем не здійснювалася, такі не були підставою прийняття відповідачем рішень, що оскаржуються позивачем у цій справі, а отже не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.
Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних доказів на підтвердження права на звільнення з військової служби.
Доводи позивача про те, що відзив на апеляційну скаргу не відповідає вимогам ст. 304 КАС України (не містить повної поштової адреси), не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Щодо доводів скаржника про порушення норм процесуального права, а саме ухвалення судом першої інстанції рішення у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в той час як справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, слід зазначити таке.
Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності. Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена зазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Системний аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже суд, вирішуючи питання щодо обрання форми судочинства для розгляду даної справи, не обмежений ч. 4 ст. 12 КАС України.
Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що в рамках цієї справи сторонами не заперечувалися фактичні обставини, а вирішенню підлягали виключно питання застосування права, предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, мав право віднести справу № 520/21316/23 до справ незначної складності та розглянути її в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Отже доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі № 520/21316/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк