ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" березня 2024 р. справа № 300/1228/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що після смерті батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу призначена пенсія по втраті годувальника у розмірі 2093 гривні. На неодноразові звернення позивача до пенсійного органу щодо розміру призначеної пенсії по втраті годувальника, жодної інформації не отримав. Однак, 04.01.2024 у відповідь на адвокатський запит представника позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 14.12.2023 повідомило про те, що розмір пенсії по втраті годувальника розраховано від страхового стажу годувальника 23 роки 03 дні. В той же час, відповідач зазначив, що при призначенні пенсії ОСОБА_3 його страховий стаж становив 41 рік 1 місяць 6 днів. Однак, у зв'язку з тим, що з 01.01.2023 російською федерацією припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, при призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, до страхового стажу годувальника - ОСОБА_3 не включено періоди роботи в російській федерації після 31.12.1991. В той же час, з наданих відповідачем документів, представником позивача встановлено, що розмір пенсії ОСОБА_1 становив 12 403,74 грн. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо нездійснення розрахунку його пенсії по втраті годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, яку він отримував на день смерті, протиправною. Така бездіяльність є триваючою, адже відповідач до цього часу не виправив помилку та не здійснив розрахунок пенсії згідно з чинним законодавством.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14.03.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні. Відповідач вказує на те, що після 01.01.2023 відсутні підстави ураховувати періоди роботи на території російської федерації до страхового стажу при призначенні пенсій. Просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
06.02.2023 ОСОБА_1 призначена пенсія по втраті годувальника - ОСОБА_3 , у розмірі 2093 гривні (а.с.12).
04.01.2024 у відповідь на адвокатський запит представника позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 14.12.2023 повідомило про те, що розмір пенсії по втраті годувальника розраховано від страхового стажу годувальника 23 роки 03 дні. В той же час, зазначає, що при призначенні пенсії ОСОБА_3 його страховий стаж становив 41 рік 1 місяць 6 днів. Однак, у зв'язку з тим, що з 01.01.2023 російською федерацією припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, при призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, до страхового стажу годувальника - ОСОБА_3 не включено періоди роботи в російській федерації після 31.12.1991 (а.с.10,11).
В той же час, згідно протоколу про перерахунок пенсії від 19.06.2022, розмір пенсії ОСОБА_3 розраховано з урахуванням страхового стажу 41 рік і місяць 6 днів та становив 12 403,74 грн (а.с.33).
Позивач вважає, що відповідачем при призначенні йому пенсії по втраті годувальника протиправно виключено із страхового стажу ОСОБА_3 період роботи на території російської федерації та відповідно зменшено розмір пенсії з якого обчислюється пенсія по втраті годувальника.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV).
Згідно зі статтею 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з пунктом першим частини 1статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з приписами статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, законом встановлено право вибору позивача одного з виду пенсій.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, спірним питанням у даній справі є правомірність визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а не сам факт її призначення.
Відповідно до приписів статті 37 Закону № 1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Статтею 38 зазначеного закону визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
З наведеного вбачається, що у разі втрати годувальника, члени його сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
При цьому, суд наголошує, що вказана норма Закону № 1058-ІV, а саме стаття 37, носить імперативний характер, тобто виражає чітко позначені дії і не допускає ніяких відхилень від вичерпного переліку прав та обов'язків суб'єктів. Отже, виходячи з приписів зазначеної статті, Законом заборонено призначення пенсії по втраті годувальника нижче 50% розміру пенсії, що виплачувалась годувальнику за життя.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, зокрема протоколом про перерахунок пенсії від 19.06.2022, розмір пенсії ОСОБА_3 становив 12 403,74 грн. Тобто на момент смерті розмір пенсії годувальника складав 12 403,74 грн.
Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм, пенсія позивача має становити 50 відсотків пенсії померлого годувальника, яку він одержував на день смерті, а саме 6 201,87 грн.
Разом із тим, судом встановлено, що сума пенсії по втраті годувальника, яка призначена та виплачується позивачу становить 2093 грн. Таке зменшення розміру пенсії відбулося за рахунок здійснення відповідачем перерахунку пенсії ОСОБА_3 , що підтверджено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 14.12.2023(а.с.10,11).
На думку суду, такі дії відповідача щодо повторного розрахунку пенсії ОСОБА_3 , здійсненого після його смерті, при якому визначено розмір пенсії годувальника для розрахунку пенсії позивачу, виходячи з розміру пенсії померлого, є протиправними оскільки відповідно до статті 37 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається у розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку особи, яка звертається за призначенням пенсії у разі втрати годувальника, доводити наявність підстав для призначення пенсії померлому годувальнику, у тому числі підтверджувати наявність відповідного стажу роботи. Право померлого годувальника на отримання пенсії вже було встановлене відповідачем у момент призначення такої пенсії.
Особа, яка звертається за призначенням пенсії у разі втрати годувальника повинна довести наявність підстав для призначення їй пенсії у разі втрати годувальника, тобто підтвердити, що вона є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, який був на утриманні померлого.
Суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Окрім того, суд зазначає, що у даній справі сам факт призначення пенсії ОСОБА_3 у розмірі 12403,74 грн. є встановленим та не є спірним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що під час розрахунку та призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідач діяв не у спосіб, визначений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме, безпідставно та в порушення норм зазначеного закону зменшив розмір пенсії померлого годувальника.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлені позовні є обґрунтованими та підлягають до задоволення, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо призначення позивачу пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після смерті ОСОБА_3 у розмірі меншому ніж 50% пенсії годувальника, яку він отримував на день смерті та зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплатити позивачу пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 50% пенсії померлого годувальника, яку він отримував на момент смерті з 06.02.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Факт оплати позивачем вартості послуг в розмірі 5 000 гривень підтверджується квитанцією від 07.02.2024 за №107867 (а.с.48).
Судовий збір у розмірі 1211,20 гривень сплачено позивачем згідно платіжної інструкції від 05.02.2024 (а.с.9).
Згідно з частинами 1-3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно частин 5, 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19) вказав, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених витрат на правову допомогу, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності, а також сплачений судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області по призначенню ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" після смерті ОСОБА_3 у розмірі меншому ніж 50% пенсії годувальника, яку він отримував на день смерті.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 50% пенсії померлого годувальника, яку він отримував на момент смерті, з 06.02.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.