апеляційне провадження №22-ц/824/8254/2024
справа №753/910/24
19 березня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Цимбал І.К.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, -
У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм матеріального та морального права.
Вказує, що суд першої інстанції помилково вирішив, що подана заява не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.
Вказує, що в заяві просила стягнути 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 на двох дітей, як це передбачено пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України. Уважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на вказану обставину та вирішив, що вимога стягнення 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 стосується однієї дитини.
Зазначає, що заяву розглянуто із порушенням процесуальних строків, визначених статтею 167 ЦПК України.
Мотивуючи наведеним, просить ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
29 лютого 2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх№28952).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2024 року відзив повернуто особі, яка його подала, з підстав не підписання відзиву у порядку, визначеному частиною 8 статті 43 ЦПК України.
01 березня 2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх№29013).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 березня 2024 року відзив повернуто особі, яка його подала, з підстав не підписання відзиву у порядку, визначеному частиною 8 статті 43 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд вказав, що така містить вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає про таке.
Установлено, що до суду звернулась ОСОБА_3 із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей (а.с.1-2).
Заяву мотивовано тим, що від шлюбу із ОСОБА_2 має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у виді 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту подання заяви до суду та до досягнення донькою повноліття, надалі стягнути 1/4 частину всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття.
Таким чином, заявниця просила суд стягнути аліменти з боржника у частці від його заробітку (доходу).
За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Статтею 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;
4) наявні обставини, передбачені частиною 1 статті 186 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 цієї статті;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Як передбачено вимогами частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Тобто, розмір присуджених до сплати за судовим наказом аліментів не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як вбачається зі змісту заяви про видачу судового наказу, ОСОБА_2 просила суд стягнути до досягнення повноліття старшою дитиною 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 щомісячно на двох неповнолітніх дітей, а після до досягнення молодшою дитиною повноліття - 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 щомісячно, що, у свою чергу, відповідає вимогам пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України.
Водночас, зазначення у прохальній частині заяви про мінімальний розмір таких аліментів за формулюванням «але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку» не може бути підставою для відмови у видачі судового наказу, адже, як вже зазначалося вище, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину встановлений вимогами частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України.
Отже, вказане положення частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України є безспірною встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого виду судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання. Мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов'язком боржника.
Розмір аліментів встановлений матеріальним законом - Сімейним кодексом України, тоді як ЦПК України визначено процесуальний порядок розгляду цивільних справ, та процесуальний закон не змінює мінімального розміру аліментів, визначеного Сімейним кодексом України.
Таким чином, викладення в прохальній частині заяви про видачу судового наказу застереження про стягнення аліментів на дітей у розмірі частці від усіх видів доходу боржника, але не менше визначеного законом розміру, не впливає на можливість видачі судового наказу.
За таких обставин, колегія суддів уважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова