Постанова
Іменем України
19 березня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/6644/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 16 березня 2023 року
в складі судді Колесника О. М.
у цивільній справі №753/18497/20 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування
02 листопада 2020 року ОСОБА_2 , з метою одержання права на спадкування разом із спадкоємцем другої черги, звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив встановити факт, що він та сестра відповідачки - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, у період з 01.01.2004 по 27.04.2020. Крім того, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1259 ЦК України, просив змінити черговість одержання права на спадкування, надавши йому право на спадкування разом із відповідачкою, як спадкоємцем другої черги.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року позов задоволено в частині встановлення факту спільного проживання. В задоволенні позовної вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування було відмовлено.
18 січня 2023 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про перегляд рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.07.2022 за нововиявленими обставинами. В обґрунтування заяви посилалася на те, що судове рішення було ухвалено за відсутності жодного доказу на підтвердження факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та лише на показаннях двох свідків. Вказала, що після отримання позивачем рішення суду про встановлення факту, він звернувся до суду за місцем знаходження спадкового майна з позовом про визнання за ним право власності на частину майна, що входило до спадщини. До позовної заяви ним було надано договір купівлі-продажу квартири в м. Умані Черкаської області, про існування якого їй не було відомо під час розгляду цієї справи. Вказала, що ОСОБА_2 свідомо його приховав, так як в договорі зазначається, що ОСОБА_4 на день укладення договору купівлі-продажу квартири, тобто станом на 16.07.2008 не перебувала у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах. Про даний договір вона дізналася, ознайомившись з матеріалами цивільної справи №705/3583/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні, яка знаходиться в провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області. Також в обґрунтування заяви посилалася на те, що згідно договору, ОСОБА_2 на підставі довіреності представляв інтереси продавця ОСОБА_5 , а покупцем була ОСОБА_4 . Тому позивачу був відомий зміст зазначеного правочину, який він прочитав і поставив особисто свій підпис.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року скасовано рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.07.2023 за нововиявленими обставинами та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, у період з 17.07.2008 по 27.04.2020.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , як особа, яка не приймала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним рішенням порушуються її права та законні інтереси, подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що вона не є учасником даної справи та їй не було відомо про наявність рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.07.2022, яке в подальшому було скасовано за нововиявленими обставинами та ухвалено оскаржуване рішення від 16.03.2023.
Зазначала, що на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.07.2022 ОСОБА_2 19 вересня 2022 року звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до неї та ОСОБА_3 про визнання права власності на частину в спільному майні, а саме нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.11.2022 відкрито провадження у справі №705/3583/22 за позовної заявою ОСОБА_2 .
Зазначала, що на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.12.2022, укладеного між нею та ОСОБА_3 , вона є власником нежитлового приміщення (нотаріальна контора), що розташоване на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.12.2023 у справі №705/3583/23 задоволено позов ОСОБА_2 до неї та ОСОБА_3 , яким, окрім іншого, витребувано у неї 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважала, що за таких обставин оскаржуване рішення від 16.03.2023 у даній справі впливає на її права, оскільки існування судового рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу стало підставою для звернення ОСОБА_6 до Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
Як на підставу скасування рішення суду від 16.03.2023 посилалася на те, що суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ухвалив рішення за відсутності належних доказів, які підтверджують факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Також, як на підставу скасування рішення суду посилалася на те, що дана справа не підсудна Дарницькому районному суду м. Києва, оскільки спір фактично стосується нерухомого майна, яке знаходиться в м. Умані Черкаської області. А тому рішення ухвалене з порушенням правил виключної підсудності.
За наведених обставин просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідачка ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач ОСОБА_2 також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не наведено жодного аргументу про порушення її прав чи інтересів оскаржуваним рішенням, просив закрити апеляційне провадження.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній. Пояснив суду, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.12.2023 у справі №705/3583/22, яким у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було витребувано 1/2 частину нежитлових приміщень (нотаріальної контори), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано постановою Черкаського апеляційного суду від 27.02.2024 з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Також пояснив, що оскарження ОСОБА_1 судового рішення у даній справі, що переглядається, є захистом її права на майбутнє.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених в ній.
Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю, з наступних підстав.
У справі, що переглядається, апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 , тобто особою, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним рішенням порушено її права та законні інтереси.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою про скасування рішення суду першої інстанції від 16.03.2023, ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного 22.12.2022 з ОСОБА_3 , вона набула у власність нежитлове приміщення (нотаріальна контора), загальною площею 33,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час укладення договору, право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Пархоменко Н. М. 10.09.2022 за реєстровим №1336, яке в свою чергу було видано відповідачці як правонаступнику ОСОБА_4 .
Також зазначала, що на підставі рішення від 06.07.2022, яке переглянуто судом за нововиявленими обставинами 16.03.2023, і яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім'єю, останній звернувся до Уманського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в спільному майні та витребування 1/2 частини цього нежитлового приміщення у ОСОБА_1 . Рішенням Уманського міськрайонного суду Київської області від 08.12.2023 позов ОСОБА_2 було задоволено у повному обсязі.
На думку ОСОБА_1 , оскільки оскаржуване рішення у даній справі послугувало підставою для ОСОБА_2 звернутися з позовом про визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення та його витребування, яке належить їй на праві власності згідно договору купівлі-продажу, то таке рішення впливає на її права та інтереси, а саме щодо володіння нерухомим майном.
Проте, колегія суддів вважає безпідставними такі доводи скаржника, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд в постанові від 11.07.2018 у справі №911/2635/17 зазначив, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов'язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов'язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов'язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі №367/6780/20 вказано, що: «постановляючи ухвалу про відмову в відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції викладеного не врахував, не з'ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановив коло спадкоємців померлої ОСОБА_3 та не перевірив, чи впливатиме на їх права та обов'язки рішення суду про встановлення факту родинних відносин, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність спору про спадкове майно, оскільки існування спору про право має бути реальним, а не гіпотетичним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі №2о-30/2009 вказано, що «переглядаючи рішення суду першої інстанції за скаргою Львівської міської ради, яка не брала участі у справі, апеляційний суд не з'ясував та не зробив висновків з приводу того, чи вирішувалися судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки саме Львівської міської ради. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції за скаргою Львівської міської ради».
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем як чоловіка та жінки, не долучив до позовної заяви жодного доказу на підтвердження такого факту.
Разом з тим, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, в його мотивувальній частині відсутні висновки суду про права та/чи обов'язки ОСОБА_1 .
В резолютивній частині оскаржуваного рішення також відсутні вказівки про права та/чи обов'язки ОСОБА_1 .
Крім цього, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08.12.2023 у справі №705/3583/22, на яке посилається ОСОБА_1 , та яким в останньої було витребувано 1/2 частину належного їй нежитлового приміщення, скасовано постановою Черкаського апеляційного суду від 27.02.2024, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним. Постанова Черкаського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року набрала законної сили в день її проголошення.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника - ОСОБА_7 визнав, що фактично обставина, на підставі якої ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу у даній справі, відпала, оскільки існує судове рішення, яке набрало законної сили, про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності 1/2 частину нежитлового приміщення та витребування цього майна. Поруч з цим, представник скаржника наголосив на тому, що оскаржуване рішення порушує права ОСОБА_1 та його скасування є захистом прав останньої на майбутнє.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що такі доводи представника скаржника є припущеннями та не ґрунтуються на фактичних обставинах.
Як вбачається з матеріалів справи, у справі, що переглядається, ОСОБА_6 звернувся з позовом з метою захисту прав на спадкування та просив встановити факт, що він та сестра відповідачки - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, у період з 01.01.2004 по 27.04.2020. Крім того, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1259 ЦК України, просив змінити черговість одержання права на спадкування, надавши йому право на спадкування разом із відповідачкою, як спадкоємцем другої черги.
Не зважаючи на те, що оспорюваним судовим рішенням позивачу відмовлено у захисті права на спадкування, судом встановлено факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю як чоловіка та жінки. Однак таке судове рішення не може породжувати юридичних наслідків для вирішення спору про визнання спадкового майна спільною сумісною власності, оскільки встановлення судом лише факту не може бути пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
Питання, чи є ефективними способи захисту прав позивача щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ їхнього спільного сумісного майна, щодо визнання майна спільною сумісною власністю, розглядалося Великою Палатою Верховного Суду у справі №523/14489/15-ц.
У постанові від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що рішенням суду від 16.03.2023 питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося.
Як вказувалося вище, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 362, 374, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 березня 2023 року - закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст ухвали складено 20 березня 2024 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська