Постанова
Іменем України
12 березня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/2597/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач)
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 червня 2023 року
в складі судді Ковальчук Л. М.
у цивільній справі №369/8629/16-ц Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1
до ОСОБА_3 , правонаступниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Бишевець Руслан Валерійович
про визнання недійсним правочину та визнання недійсними договорів,
У вересні 2016 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому, посилаючись на вчинення нею та її чоловіком правочинів під впливом помилки, просила визнати недійсною заяву про надання згоди її чоловіку на відчуження нерухомого майна та визнати недійсними, укладені її чоловіком, договори дарування земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 , їх сину.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання заяви про згоду на укладання її чоловіком ОСОБА_7 договорів дарування було вчинено нею під впливом помилки. Підписуючи заяву від 26 грудня 2008 року, позивач вважала, що вона залишається власником будинку. Під час підписання заяви вона погано бачила та чула, вважала, що підписує інший договір, зокрема договір довічного утримання чи заповіт та вважала, що будинок перейде до відповідача лише після її смерті. При цьому, позивач зазначала, що у нотаріуса вона заявляла, що нічого відчужувати не бажає та будинок є її єдиним житлом.
Відповідач позов не визнав та подав відзив, в якому вказував, що не відповідає дійсності той факт, що позивач вважала, що 26 грудня 2008 року складено інший правочин, за яким право на будинок та землю перейде до сина після її смерті, ніж договір дарування спірного майна, оскільки в подальшому вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка - ОСОБА_7 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, правонаступник позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що односторонній правочин про надання згоди на дарування нерухомого майна містить інформацію про те, що він вчиняється «в інтересах сім'ї», однак відповідач не був сім'єю позивачки, оскільки не проживав з позивачкою на час укладання оспорюваного правочинів, що визнав особисто.
Суд не взяв до уваги факт проживання ОСОБА_2 у будинку до самої смерті з моменту його придбання, і даний спірний будинок був і залишався її єдиним житлом і вона не мала наміру передавати його безоплатно у власність іншій особі за життя.
Додала, що суд не звернув увагу, що із спадкової справи після смерті чоловіка позивачки - ОСОБА_7 вбачається, що нотаріус звертався із запитом в БТІ щодо власника спірного будинку, однак відповіді не отримав. І оскільки відмови від оформлення права на житловий будинок і земельну ділянку не було, то вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 зверталась про прийняття спадщини, та мала намір отримати свою частку на будинок та земельну ділянку. Якби ОСОБА_2 розуміла, що право власності їй не належить, то нотаріус не робив би запит.
Резюмувала, що суд не врахував, що односторонній правочин, а саме дозвіл на дарування нерухомого майна на сина ОСОБА_3 вчинено позивачем внаслідок помилилки щодо обставин які мають істотне значення, оскільки внаслідок одностороннього правочину втратила право власності на майно.
За вказаних обставин, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Скаржник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні надали пояснення тотожні, зазначеним в апеляційній скарзі, підтримали її та просили задовольнити з підстав, наведених в ній. Крім того, ОСОБА_1 повідомила, що за життя батьки повідомляли, що майно має перейти у спадок їх дітям порівну, але після смерті батька у 2010 році їй стало відомо, що оспорюваними правочинами її фактично було позбавлено права на частку спадщини. Також зазначила, що її батько ОСОБА_7 не звертався за життя до суду з позовом про визнанням договорів дарування недійсними в тому числі із підстав вчинення їх під впливом помилки.
Правонаступники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Треті особи: ОСОБА_6 та приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Бишевець Р. В. належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.
Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_8 , дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 26.12.2008 ОСОБА_2 вчинила односторонній правочин - підписала заяву, якою вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_7 , на дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0612 га, за адресою: АДРЕСА_1 , їхньому сину ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Бишевцем Р. В. 26.12.2008, зареєстрованим номером 2163. З вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_2 відомо про намір її чоловіка ОСОБА_7 подарувати будинок та земельну ділянку їхньому сину.
Того ж дня, 26.12.2008 ОСОБА_7 вчинив два правочини, а саме договори дарування земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_1 , посвідчені тим же приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Бишивцем Р. В. за реєстровим номером 2164 та 2172 відповідно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним правочину - згоди ОСОБА_2 щодо дарування нерухомості її чоловіком ОСОБА_7 їхньому сину ОСОБА_3 , з підстав вчинення його під впливом помилки, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, у зв'язку із відсутністю доказів, що правочини здійснено під впливом помилки, яка мала істотне значення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, його правильним з огляду на наступне.
За ст. 229 ЦК України для визнання правочину недійсним внаслідок вчинення його під впливом помилки істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 759/17065/14-ц (провадження N 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що "під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що на момент укладення оспорюваного правочину, а саме надання згоди на дарування її чоловіком ОСОБА_7 їхньому сину ОСОБА_3 нерухомого майна, вона помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання оспорюваного правочину недійсним.
Як вбачається з копії згоди на дарування нерухомого майна в останній зазначено:
«Мені, ОСОБА_2 , відомо про намір мого чоловіка, ОСОБА_7 , подарувати житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0612 (нуль цілих шістсот дванадцять десятитисячних) га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , нашому сину ОСОБА_3 .
Даю згоду на дарування вищеназваного нерухомого майна на умовах за його розсудом.
До підписання цієї заяви мені нотаріусомроз?яснено зміст ст.ст. 60-65 Сімейного кодексу України.
Цим підтверджую, що вищевказані правочини укладаються в інтересах нашої сім?ї, на момент підписання документу перебуваю у твердій пам?ятіі ясній свідомості, дію добровільно, розумію значення своїх дій і не помиляюся у відношенні майбутніх правочинів.».
Вказаний зміст заяви особисто підписаний ОСОБА_2 та заява засвідчена приватним нотаріусом Києва-Святошинського районного нотаріального округу Бишевцем Р. В., та зареєстрована в реєстрі за номером 2163. Приватний нотаріус засвідчив справжність підпису ОСОБА_2 .
Крім того, зі змісту оспорюваного правочину також вбачається, що до моменту підписання вищевказаної згоди на дарування її чоловіком нерухомого майна, нотаріусом було встановлено дійсність намірів ОСОБА_2 здійснити саме односторонній правочин - згоду на дарування нерухомого майна її чоловіком ОСОБА_7 на умовах та за його розсудом, їхньому сину ОСОБА_3 та роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків вчиненого правочину, а саме ст. 60-65 Сімейного Кодексу Укарїни, а також встановлено обставини перебування ОСОБА_2 у твердій пам'яті, ясній свідомості, добровільності, розуміння значення власних дій та відсутності помилок у відношенні майбутніх правочинів.
Посилання на відсутність волі у ОСОБА_2 , під час укладення оспорюваного одностороннього правочину, на відчуження нерухомого майна є безпідставними, з огляду на те, що таке майно було відчужено на підставі волевиявлення її чоловіка ОСОБА_7 , який реалізував своє право та подарував житловий будинок та земельну ділянку їхньому сину ОСОБА_3 .
Таким чином, відчуження нерухомого майна відбулося на підставі волевиявлення особистого права її чоловіка ОСОБА_7 на дарування житлового будинку та земельної ділянки їхньому сину ОСОБА_3 , яке реалізувалося шляхом укладання ОСОБА_7 договорів дарування.
Визнання таких договорів дарування недійсними в тому числі, на підставі вчинення їх під впливом помилки, чи відсутності волевиявлення, відноситься до виключних особистих прав дарувальника, в даному випадку ОСОБА_7 , який помер у 2010 році. Однак, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_7 за життя звертався до суду з позовом про визнання договорів дарування недійсними. Такі ж обставини визнала і ОСОБА_1 у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Позивач вказувала, що після надання дозволу її чоловіку на дарування нерухомого майна їхньому сину ОСОБА_3 вона втратила право власності на належну їй частину майна, що свідчить про те, що вона помилилися щодо обставин які мають істотне значення при укладанні одностороннього правочину. Разом з тим, позивач помилково вважає, що перехід права власності відбувся на підставі одностороннього правочину, а саме її дозволу на дарування її чоловіком їхньому сину нерухомого майна, оскільки відчуження відбулося на підставі договорів дарування, укладених її чоловіком, і їх укладення залежало виключно від його волевиявлення.
А тому доводи позовної заяви про те, що вона помилялася щодо правочинів дарування, укладених її чоловіком, є безпідставними та правового значення не мають.
Колегія суддів не приймає доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги похилий вік позивачки, поганий слух та зір, оскільки матеріали не містять доказів, що ОСОБА_2 на момент надання нотаріальної згоди у 2008 році мала вади зору та слуху, які могли б вплинути на невірне сприйняття аналізу прочитаного нею тексту заяви на згоду подарувати її чоловіком їхньому сину житлового будинку та земельної ділянки під ним.
Колегія суддів виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. За встановлених фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 змінила наміри щодо відчуження майна після смерті чоловіка, що не може свідчити про помилку оспорюваного правочину.
Посилання скаржника на те, що застереження у згоді на дарування нерухомого майна, яка надавалася чоловіку позивачки, про здійснення її в інтересах їхньої сім'ї, однак ОСОБА_3 не проживав разом з ними, а тому не був сім'єю, є безпідставними, з огляду на те, що таке застереження стосувалося виключно ОСОБА_2 , яка надавала згоду на дарування нерухомості та ОСОБА_7 , якому така згода надавалася, як сім'ї в інтересах якої подарувати житловий будинок та земельну ділянку їхньому сину ОСОБА_3 .
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Як на підставу помилки щодо природи правочину, скаржник вказувала та те, що позивач не знала, що внаслідок оспорюваного одностороннього правочину вона втратила право власності на нерухоме майно, що підтверджується тим, що остання зверталась про прийняття спадщини, та мана намір отримати свою частку на будинок та земельну ділянку. Однак колегія не може погодитись з такими доводами скаржника та вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Із спадкової справи до майна померлого ОСОБА_7 - чоловіка позивачки, вбачається, що 08.04.2014 ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини, в якій детально описала склад спадщини на день смерті чоловіка ОСОБА_7 та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням і 1/2 частку грошового вкладу, що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 згідно договору SAMDN25000700941100, поточна сума станом на 13.02.2014 - 20000,85 грн свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку грошових вкладів, що знаходяться депозитному рахунку № НОМЕР_2 , згідно договору SAMDN01000002480822, поточна сума станом на 13.02.2014 - 15377,99 грн та на депозитному рахунку № НОМЕР_3 , згідно договору - SAMDN25000011503617, поточна сума станом на 13.02.201 - 30629,52 грн, а 1/2 частку спадщини, що становить 1/4 частку грошових вкладів, які
знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , згідно договору
SAMDN01000002480822, поточна сума станом на 13.02.2014 - 15377,99 грн та на депозитному рахунку № НОМЕР_3 , згідно договору SAMDN25000011503617, поточна сум станом на 13.02.2014 - 30629,52 грн спадкоємицею на яку за законом є ОСОБА_1 .
Отже, звертаючись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини станом на 08.04.2014 ОСОБА_2 детально описала з чого складається спадщина після смерті її чоловіка, ОСОБА_7 , однак не зазначала в складі спадщини, частину нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки. За таких обставин доводи скаржника про те, що ОСОБА_2 не було відомо про те, що земельна ділянка та житловий будинок їй не належали, спростовуються письмовими доказами, наявними у справі.
Посилання скаржника про те, що запит нотаріуса щодо власника житлового будинку АДРЕСА_1 , який залишено без відповіді не може свідчити про те, що ОСОБА_2 просила видати свідоцтво на спадщину за вказаним майном, а лише вказує на той факт, що нотаріус, в рамках спадкової справи, вчиняв дії, необхідні для встановлення обсягу спадкового майна. А відсутність відповіді на вказаний запит, за встановлених вище обставин, правового значення не має.
Як зазначила представник скаржника у суді апеляційної інстанції, що батьки скаржника за життя зазначали, що майно моє бути поділено між сином ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_1 , однак останній нерухлме майно не залишилось. Вказане свідчить про те, що через тривалий час після надання згоди на відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 змінила своє ставлення до наслідків свого правочину, однак, як зазначав неодноразово Верховний Суд, наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину.
За вірно встановлених судом обставин відсутності помилки щодо природи вчиненого нею одностороннього правочину, а саме надання згоди чоловіку подарувати нерухоме майно їх сину, доводи скаржника що стосуються підстав визнання недійсними договорів дарування вірно не приймалися судом до уваги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам законності та вмотивованості.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська