іменем України
19 березня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/3478/23
Головуючий у першій інстанції - Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/486/24
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: ОСОБА_2
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (суддя Олійник В.П.), ухвалене о 08 год. 42 хв. у м.Ніжин, повний текст рішення складено 26 січня 2024 року,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що сторони перебували в шлюбі з 08 жовтня 2016 року по 21 лютого 2018 року. Від спільного подружнього життя ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 , який з моменту народження і по даний час перебуває на утриманні матері. Після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . За доводами ОСОБА_1 , з початку осені 2019 року ОСОБА_2 не бачив сина, жодного разу не телефонував, не виявляв бажання спілкуватися з дитиною та приймати участь у його вихованні, будь-якої матеріальної допомоги та аліментів на утримання сина не надавав і не надає. Станом на 31 березня 2023 року борг зі сплати аліментів становить 92 388 грн. Позивачка вказує, що ОСОБА_2 не піклується про стан здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток сина, не створює належні умови для розвитку його природних здібностей, не готує його до самостійного життя та праці, як це передбачено ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства».
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2024 року позов задоволено; позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073 грн 60 коп судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо свого сина ОСОБА_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання в дитячих садках, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, що також вказано у висновку органу опіки та піклування, оскільки протягом останніх 4-х років та усього розгляду справи належним чином не здійснив будь-яких дій, щоб налагодити відносини із дитиною, що розцінюється судом як умисне ухилення від виховання дитини і в сукупності є підставою для застосування до відповідача такої виключної міри впливу, як позбавлення батьківських прав, враховуючи, в даному випадку, якнайкращі інтереси дитини. Також суд зауважив, що наявність заборгованості по аліментах не є тією єдиною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а існує поряд з іншими підставами, зазначеними вище.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка не обгрунтувала у своєму позові ні доводами, ні належними доказами головну обставину - яким чином позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а суд у рішенні також не мотивував, чому інтереси дитини будуть забезпечені краще, якщо відповідача буде позбавлено батьківських прав щодо неї. За доводами ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу ОСОБА_1 чинила перешкоди у спілкуванні батька з сином та участі у його вихованні, в зв'язку з чим відповідач звертався до виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області як органу опіки і піклування, а потім - до суду. Відповідач вважає, що саме позивачка своєю поведінкою ініціювала розрив зв'язків між дитиною і батьком та спровокувала його на те, що він тривалий час розшукував дитину аби не загострювати конфлікт. Вказує, що лише після одержання копії позовної заяви у цій справі ОСОБА_2 стали відомі нове місце проживання ОСОБА_1 та дитини, новий номер телефону і той факт, що позивачка переїхала з сином до м.Києва. Відповідач посилається, що суд не врахував, що з 24 лютого 2022 року дії щодо розшуку дитини були тривалий час унеможливлені або суттєво утруднені внаслідок ведення бойових дій та в умовах воєнного стану. Вважає висновок органу опіки та піклування недостатньо обгрунтованим і таким, що суперечить інтересам дитини. Також ОСОБА_2 вказує, що з його вини заборгованість зі сплати аліментів складає лише 24 676,49 грн і лише за період з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року, а решта виникла не з його вини і про її існування він не знав. Відповідач вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що його поведінка під час розгляду цієї справи свідчить про втрату ним інтересу до дитини, оскільки ОСОБА_2 мав повне право брати участь у справі через свого представника, не з'являтися особисто, щоб уникнути небажаного чергового конфлікту при можливій особистій участі у справі позивачки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивачка вказує, що відповідач досить тривалий час - з 2018 року взагалі аліменти на сплачує, дитиною не опікується, сумоусунувся від виконання батьківських обов'язків. За відомостями виконавчої служби не підтверджено, що ОСОБА_2 проживає в м.Ніжині, відповідно незрозуміло, як він може працювати у ДП «Ніжинський комбінат хлібопродуктів». Крім того, відповідач не надав суду свого розрахунку неустойки (пені) заборгованості по аліментах, малися порушення вимог ст.178 ЦПК України при подачі до суду стороною відповідача документів та відсутністю в зв'язку з цим підстав приймати їх до уваги. За доводами позивачки, ОСОБА_2 з 04 червня 2018 року не звертався з приводу реєстрації місця проживання дитини, в той час як ОСОБА_1 з кінця 2019 року перебуває на державній посаді і подає щорічну декларацію, в якій зазначається її місце проживання, а тому колишній чоловік мав змогу дізнатися місце проживання колишньої дружини і дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
По справі встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з 08 жовтня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 лютого 2018 року (а.с.9, 11).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).
У зв'язку з укладенням шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_5 (а.с.7).
Згідно з довідкою Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі з 04 червня 2016 року у відділі відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на 31 березня 2023 року за боржником ОСОБА_2 склався борг у сумі 92 388 грн 03 коп. (а.с.12, 13).
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Деснянського району м.Києва дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку у лікаря педіатра з 10 лютого 2022 року; піклується про здоров'я і супроводжує на консультації матір дитини ОСОБА_1 і її чоловік ОСОБА_4 (а.с.14).
Згідно з довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 від 17 квітня 2023 року ОСОБА_3 відвідує міні-садок «Рукавичка» з 01 вересня 2022 року. Дитина завжди чиста, здорова, в гарному настрої. В садок приводе і забирає мама ( ОСОБА_1 ) або тато ( ОСОБА_4 - теперішній чоловік мами). ОСОБА_8 вважає його справжнім татом. ОСОБА_2 жодного разу в садок не з'являвся (а.с.15).
Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №421 Деснянського району міста Києва від 19 квітня 2023 року дитина ОСОБА_3 відвідує вказаний навчальний заклад з 2020 року. Батько ОСОБА_2 не займається вихованням дитини, не спілкується з вихователями, не відвідує садочок, не підтримує зв'язок з батьківською громадою. Вихованням даної дитини займається матір - ОСОБА_1 (а.с.24).
ОСОБА_1 під наглядом лікаря-психіатра не перебуває, скарг у неврологічному статусі немає, патології не виявлено (а.с.25, 26).
Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, 09 жовтня 2023 року надала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.67-70).
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення Європейського суду з прав людини від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення Європейського суду з прав людини від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 та багатьох інших.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні спору колегія суддів апеляційного суду, оцінивши надані сторонами докази, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, приходить до висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено та судом не встановлено.
Апеляційний суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних стосунків не відповідає інтересам дитини.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За матеріалами справи встановлено, що шлюб між сторонами було розірвано в судовому порядку 21 лютого 2018 року, а вже у вересні 2018 року ОСОБА_2 і його мати звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її вихованні і визначення способу участі у вихованні дитини.
У ході розгляду зазначеної справи ОСОБА_9 вказувала, що до травня 2018 року вона не чинила перешкод позивачам у спілкуванні з дитиною, а з червня 2018 року перестала дозволяти забирати дитину.
За заявою ОСОБА_2 рішенням виконавчого комітету Ніжинської місь¬кої ради №282 від 30 серпня 2018 року йому були встановлені дні побачень з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щосуботи з 10-00 год. до 18-00 год. та щороку в день народження дитини з 11-00 год. до 14-00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповідач з цим рішенням не погоджувалася.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року, зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_2 та ОСОБА_10 перешкоди у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та участі у його вихованні; визначено порядок їх участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 (а.с.51 зворот-58).
З викладеного вбачається, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 існував спір щодо участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, оскільки мати дитини чинила перешкоди у цьому.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
ОСОБА_2 не ставив питання про реєстрацію дитини разом з ним, а лише заявляв позовні вимоги про усунення перешкод у спілкування з дитиною та її вихованні, а тому доводи апеляційної скарги щодо його незвернення з приводу реєстрації місця проживання дитини не можуть бути прийняті до уваги.
Також в матеріалах справи відсутні відомості, що відповідач був обізнаний про місце роботи позивачки, відповідно не заслуговують на увагу твердження ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 мав змогу довідатися місце її проживання і їхньої дитини із щорічних декларацій позивачки, розміщених в мережі інтернет.
Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 03 квітня 2023 року її розмір становить 92 388,03 грн (а.с.13). Проте, у розрахунку заборгованості від 04 вересня 2023 року значиться її розмір 79 854,57 грн (а.с.51).
При цьому відповідно до довідки Державного підприємства «Ніжинський комбінат хлібопродуктів» (де працює ОСОБА_2 на посаді стрільця) від 22 вересня 2023 року заборгованість по заробітній платі перед відповідачем станом на 22 вересня 2023 року становить 98 040,05 грн за період з 02 квітня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно (а.с.50 зворот).
Таким чином, є слушними доводи апеляційної скарги відповідача, що заборгованість зі сплати аліментів за період з 02 квітня 2021 року по 31 серпня 2023 року виникла не з його вини.
Крім того, колегія суддів вважає, що обставина наявності заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини не є безумовною підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини.
Висновок Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, який носить рекомендаційний характер, про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України апеляційний суд з ним не погоджується.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Колегія суддів апеляційного суду вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов'язками. Позбавлення відповідача батьківських прав є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.
ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, оскільки бажає приймати участь у вихованні сина і бути присутнім у його житті, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до свого сина і має намір відновити стосунки з ним.
Відповідач скористався своїм правом і бере участь у розгляді справи через свого представника, а тому нез'явлення його в суд для безпосередньої участі в судовому засіданні не може розцінюватися як відсутність інтересу до дитини.
Твердження позивачки про те, що батько (відповідач) не спілкується з сином, не є переконливими з огляду на постійне проживання дитини із матір'ю (позивачкою) в іншому місті, обмежене спілкування із батьком та наявність конфлікту між батьками дитини.
Крім того, та обставина, що на час розгляду справи вихованням ОСОБА_3 і його розвитком займається мати, не є безумовним підтвердженням небажання батька дитини брати участь у її утриманні і вихованні, тобто не свідчить про свідоме, умисне нехтування батьком батьківськими обов'язками.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 і покласти на Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації обов'язок вести контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Доводи ОСОБА_1 про порушення судом ст.178 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки у клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи представник відповідача обґрунтовував їх несвоєчасне подання одержанням доказів після закінчення встановленого судом строку для подання відзиву.
Відповідно до ч.13 ст.141 якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України).
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивачки на його користь підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1288,32 грн за апеляційний розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.3, п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 19 січня 2024 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації обов'язок вести контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1288 грн 32 коп. за апеляційний розгляд справи.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. ння шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 березня 2024 року.
Головуючий: Судді: