Номер провадження: 22-ц/813/1073/24
Справа № 522/17657/21
Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.
Доповідач Громік Р. Д.
06.03.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря - Триколіч І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державна Казначейська служба України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», Прокуратури Одеської області, Суворовського районного суду м. Одеси про стягнення моральної шкоди,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державна Казначейська служба України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», Прокуратури Одеської області, Суворовського районного суду м. Одеси про стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державна Казначейська служба України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної установи «Одеський слідчий ізолятор», Прокуратури Одеської області, Суворовського районного суду м. Одеси про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути за рахунок коштів державного бюджету України з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 955 500 (дев'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот) гривень, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що висновки суду першої інстанції, що відображені у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2022 щодо застосування ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, діаметрально протилежні висновкам, що викладені у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №1527/4804/12.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення першої інстанції оскаржується лише в частині визначення розміру компенсації, а тому підлягає перегляду тільки в цій частині.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 звинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.190 та ч.ч. 2, 3 ст.358 КК України (в редакції 2001 року).
22 квітня 2008 року Приморським районним судом міста Одеси відносно позивача, що був обвинувачений за ч. 3 ст. 190 ; ч. 1 ст. 358 ; ч.3 ст. 358 КК України, був обраний запобіжний захід у вигляді утримання під вартою у державній установі «Одеській слідчий ізолятор» строком на два місяці (строком до 22.06.2008 року) (справа №9-1078/2008)
18 червня 2008 року Приморським районним судом міста Одеси відносно позивача, що був обвинувачений за ч. 3 ст. 190 ; ч. 1 ст. 358 ; ч.3 ст. 358 КК України, був продовжений запобіжний захід у вигляді утримання під вартою у державній установі «Одеській слідчий ізолятор» строком на три місяці (строком до 22.09.2008 року) (справа № 9-1642/2008).
21 липня 2008 року в матеріалах справи № 9-1642/2008 наявний супровідний лист № 04/4-68-08 направлений Голові Суворовського районного суду м. Одеси Погребному та Начальнику ОСІ-21 Рябцеву Ю.В. від Прокуратури міста Одеси, в якому зазначається, що «обвинуваченому ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і з цього дня (21.07.2008 року) він рахується за Вами.»
Відповідно до ст. 156 КПК України (у редакції що діяли на час спірних правовідносин):
Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.
У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеної з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.
Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті.
Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з порушенням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною другою цієї статті, то після його закінчення обвинувачений підлягає негайному звільненню. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи.
Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Коли у справі беруть участь кілька обвинувачених, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них строку, передбаченого частиною шостою цієї статті, виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено стосовно того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо не відпала необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і відсутні підстави для обрання іншого запобіжного заходу.
При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.
У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.
Начальник місця попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції правильно встановив, що позивач на законних підставах тримався під вартою під час досудового слідства у встановлений строк до 21.07.2008 року, тобто до передачі справи до суду.
Відповідно до ст. 237 КПК України у відповідній редакції зазначено:
У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:
1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;
3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;
4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;
5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.
За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб.
За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено.
Відповідно до ст. 253 КПК України (у відповідній редакції) зазначено:
Прийнявши рішення про призначення справи до судового розгляду, суддя вирішує такі питання:
1) про призначення захисника у випадках, коли його участь у справі є обов'язковою;
2) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;
3) про визнання особи законним представником обвинуваченого, потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача, відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час розслідування справи;
4) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов не був заявлений під час розслідування справи;
5) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, та витребування додаткових доказів;
7) про заходи щодо забезпечення цивільного позову;
8) про виклик у необхідних випадках перекладача;
10) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;
11) про день і місце судового розгляду справи;
12) всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.
За наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до статті 299 цього Кодексу будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.
Суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є належними і допустимими.
Суд першої інстанції під час судового засідання 23 листопада 2022 року оглянув витребувану справу Суворовського районного суду м. Одеси № 523/9773/15-к:
? том 1:
1) протокол затримання від 21.04.2008 (а.с. 190);
2) постанова Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2008 (а.с. 205-206);
3) продовження строку тримання під вартою до 3-х місяців (а.с. 277 - 278);
? том 2:
1) передача справи до Суворовського суду м. Одеси (а.с. 231);
2) справа надійшла 22.07.2008 до Суворовського районного суду м. Одеси (а.с. 231)
3) протокол попереднього судового засідання (а.с. 235)
4) постанова Суворовського районного суду м. Одеси про призначення до розгляду, залишення запобіжного заходу без змін (а.с. 237)
5) постанова про зміну запобіжного захисту на підписку про не виїзд від 22.04.2009 (а.с. 315).
? том 4:
1) вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 02.10.2014 (а.с. 200-204)
?том 5:
1) вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 12.06.2018 (а.с. 86-90);
?том 5:
1) вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 25.05.2020 (а.с. 114-117)
?том 6:
1) ухвала Одеського апеляційного суду від 13.01.2020 (а.с. 195-197)
Тобто, матеріалами справи підтверджене, що під час підготовчого судового засідання 21.08.2008 року у Суворовському районному суді м. Одеси було ухвалено справу призначити до розгляду, а обрану під час досудового слідства міру запобіжного заходу залишено без змін.
Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 237 КПК України 1960 року (у редакції, яка діяла під час розгляду справи), встановив відсутність підстав для зміни запобіжного заходу, а тому залишив її без змін.
Відповідно до ст. 274 КПК України (в редакції чинній на час спірних правовідносин під час розгляду справи) суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного. При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями глави 13 цього Кодексу.
22 квітня 2009 року постановою Суворовського районного суду м. Одеси під час судового розгляду справи, позивачу було змінено запобіжний захід, з запобіжного заходу у вигляді утримання позивача під вартою на підписку про невиїзд під особисте зобов'язання.
Таким чином, до зміни запобіжного заходу згідно із постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 22.04.2009 позивач утримувався під вартою відповідно до вимог чинних на той час норм КПК України.
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 25.05.2020, залишеним без змін 13.01.2021 Одеським апеляційним судом (номер справи в місцевому суді № 523/9773/15-к), ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 765 гри та звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Так, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому, ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши хронологію подій, суд першої інстанціх правильно встановив, що строк перебування під вартою позивачем з 21 квітня 2008 року та по 21 липня 2008 року під час досудового слідства було обумовлено відповідними постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22.04.2008 та постановою Приморського районного суду м. Одеси від 18.06.2008. В подальшому, після 21 липня 2008 року справу передано до Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду по суті та у підготовчому судовому засіданні продовжено запобіжний захід, а тому позивач на законних підставах продовжував знаходитись під вартою до зміни обраного запобіжного заходу постановою суду від 22.04.2009.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незастосування судом першої інстанції постанови Верховного Суду №1527/4804/12, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Предметом судового розгляду справі №1527/4804/12 був тривалий розгляд кримінального провадження та безпідставне його затягування. У той же час предметом судового розгляду цього позову є законність тримання під вартою ОСОБА_1 ..
Отже, висновки у тій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 18 березня 2024 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький