Справа № 204/11639/23
Провадження № 2/204/383/24
20 лютого 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
представника позивача - адвоката Мотуза О.В., представника відповідача - адвоката Львова А.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві,
04 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» із вимогою відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я, внаслідок нещасного випадку на виробництві (а. с. 1-5).
В обґрунтування позовних вимог вказує, що він з 10 квітня 2007 року працював у ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» гірником 3 розряду підземним з повним робочим днем. 05 серпня 2008 року ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на ВАТ «Покровське». 3 07 листопада 2008 року позивача переведено на тому ж підприємстві гірником очисного забою 4 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. 07 вересня 2010 року ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 13 вересня 2018 року ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» перейменовано ПАТ «Шахтоуправління Покровське». 23 травня 2023 року його було звільнено з роботи. Стверджує, що за час роботи на підприємстві відповідача з ним стався нещасний випадок на виробництві. Відповідно до довідки МСЕК від 11 травня 2023 року серії 12 AAA № 099015 йому первинно було встановлено третю групу інвалідності із 45 % втрати працездатності. Відповідно до довідки МСЕК від 11 травня 2023 року серії 12 AAВ № 783564 йому первинно встановлено третю групу інвалідності за трудовим каліцтвом та протипоказана важка фізична праця, робота на висоті, у рухомих механізмах, в підземних умовах, в шкідливих умовах. У зв'язку з отриманим трудовим каліцтвом порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє його можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематично необхідністю отримання медичної допомоги. Зазначає, що він постійно відчуває психічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стану. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок трудового каліцтва отриманого внаслідок нещасного випадку, що стався під час виконання ним своїх трудових обов'язків. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на його користь суму моральної шкоди у розмірі 200000 гривень.
Ухвалою суду від 11 серпня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін (а. с. 27), яка надіслана учасникам справи 11 серпня 2023 року за вихідним № 24254/23-вих/2/204/3140/23 (а. с. 28).
18 вересня 2023 року через підсистему «Електронний суд» на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідача - адвоката Львова А.П. на позовну заяву (а. с. 47-49 та на звороті), в яких він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує.
В обґрунтування відзиву зазначено, що групи інвалідності безстроково позивачеві не встановлено. Тобто, стійкої втрати працездатності позивач не зазнав, доказів протилежного ним не надано. Крім того, комісією з розслідування даного нещасного випадку встановлено, що позивач сам винен в отриманні травми (п. п. 3 п. 8 Акту). Позивач є винним у виникненні виробничої травми, оскільки знаходився під час управління лавним конвеєром PZF05/Р3 на 1 південному конвеєрному штреку блоку 1 в небезпечній зоні, що є порушенням п. 1, гл. 5, розд. ІV НПАОП 10.0-1.01-10 «Правила безпеки у вугільних шахтах» (наказ № 62 від 22 березня 2010 року «Про затвердження Правил безпеки у вугільних шахтах», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року під № 398/17693), п .2.11 «Колективного договору підприємства на 2020-2022 р.р.»; п. 1.11. «Інструкції з охорони праці, безпечного виконання робіт та поведінці в шахті гірника очисного забою», затвердженого Генеральним директором ПАТ «ШУ «Покровське» Яковенко В.Г. від 02 грудня 2020 року № 4463ТБ. Разом з цим, зазначає про те, що одночасно із позивачем винними у виникненні виробничої травми останнього визнано: ОСОБА_2 , механіка дільниці № 1 ПАТ «ШУ «Покровське» та ОСОБА_3 , гірничого майстра дільниці №1 ПАТ «ШУ «Покровське». Крім того, вказує на те, що при прийомі на роботу на ПАТ «ШУ «Покровське», згідно ст. 29 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про охорону праці», позивачу були роз'яснені його права і обов'язки, проінформовано під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих чинників та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту. Вважає, що працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Вказує, що позивач має тривалий стаж роботи в шахті, пройшов попередній інструктаж з правил техніки безпеки перед зміною, був забезпечений засобами індивідуального захисту. Отже, мав усвідомлювати рівень та характер небезпеки, використовувати засоби індивідуального захисту та додержуватися правил безпеки. Приймаючи зміну, позивач знав, що ланцюговий барабан 2*30-180, 3=7 (блок-зірка) привідної станції конвеєра PZF05/Р3 на 1 південному конвеєрному штреку блоку 1 має граничну зношеність, в нього відсутній один зубчастий елемент, а, відповідно, під час навантаження можуть зламатись і інші елементи, травмувавши його, якщо він буде знаходитись в небезпечній зоні. Отже, керуючи дистанційним пультом, мав технічну можливість покинути небезпечну зону, сховатись за елементами виробки тощо. Мав право і взагалі відмовитись від роботи, оскільки це створювало небезпеку його життю та здоров'ю. Проте, внаслідок нехтування вищевказаними заходами безпеки був травмований. Тому вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якою передбачено, що розмір відшкодування зменшується, якщо шкоди було завдано потерпілому внаслідок його грубої необережності. Крім того, зазначає про те, що позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена така моральна шкода (не доведено склад правопорушення в діях відповідача), наявність вини відповідача у виникненні травми. Також вказує на те, що висновок МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи
інші негативні стани постраждалого. Звертає увагу на те, що в матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрати пов'язані з відновленням психологічного стану, стану здоров'я, який був до виникнення ситуації. Разом з цим, зазначає про те, що позивачеві органом Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, що компенсували йому втрачений заробіток. Таким чином позивач не позбавлений засобів до існування та задоволення власних потреб. Вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 200000 гривень не обґрунтовані, не відповідають глибині душевних страждань потерпілого, вимогам розумності і справедливості, а також усталеній судовій практиці. До того ж, компенсація моральної шкоди має суто умовний характер, - неможливо точно
визначити в грошовому еквіваленті біль та страждання. Тому, прохає суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ШУ «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті нещасного випадку на виробництві відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08 листопада 2023 року до участі у справі залучено третіх осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 76).
Ухвалою суду від 08 листопада 2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи за підсудністю, відмовлено (а. с. 84).
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Мотуз О.В. позовні вимоги підтримав, прохав їх задовольнити в повному обсязі, обґрунтування надав аналогічні тексту позовної заяви.
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Львов А.Л. позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, обґрунтування надав аналогічні тексту відзиву на відзив.
Треті особи, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 111, 112), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач з 10 квітня 2007 року працював у ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» гірником 3 розряду підземним з повним робочим днем. 05 серпня 2008 року ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на ВАТ «Покровське». 3 07 листопада 2008 року позивача переведено на тому ж підприємстві гірником очисного забою 4 розряду підземним з повним робочим днем у шахті. 07 вересня 2010 року ВАТ «ВК «Шахта Красноармійська Західна-1» змінено найменування на ПАТ «Шахтоуправління «Покровське». 13 вересня 2018 року ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» перейменовано ПАТ «Шахтоуправління Покровське». 23 травня 2023 року його було звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 8-11).
В акті розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 23 січня 2023 року о 11 годині 30 хвилин, який затверджений 01 лютого 2023 року генеральним директором ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» Яковенком В.Г. (а. с. 12-17) встановлено, що на дільниці з видобутку вугілля № 1 ПРАТ «Шахтоуправління «Покровське» 1 південний конвеєрний штрек блоку 1, 23 січня 2023 року о 11 годині 30 хвилин з позивачем стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.
При цьому, у п. 5 даного акту «вид події та причини настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, шкідливі або небезпечні виробничі фактори» зазначено: «вид події» - дія рухомих і таких, що обертаються, деталей, машин і механізмів; «причини: основна технічна» - незадовільний технічний стан засобів виробництва:незадовільний технічний стан ланцюгового барабану 2*30-180, 3=7 (блок зірка) привідної станції конвеєра PZF05/P3 на південному конвеєрному штреку блоку 1: гранична зношеність; відсутність одного зубчатого елемента; порушення п. 16 гл. 5 роз. IV НПАОП 10.0-1.01-10 «Правил безпеки у вугільних шахтах» (наказ № 62 від 22 березня 2010 року «Про затвердження Правил безпеки у вугільних шахтах», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року під № 398/17693), п. 2.11 «Колективного договору підприємства на 2020-2022 роки», п. «Посадової інструкції механіка дільниці з видобутку вугілля» затвердженої генеральним директором ПРАТ «ШУ Покровське» Яковенко В.Г. від 02 грудня 2020 року № 4463ТБ; «причина супутня організаційна» - невиконання посадових обов'язків: відсутність належного нагляду з боку ІТП дільниці № 1 за технічним станом підливного конвеєра PZF05/P3 на південному конвеєрному штреку блоку 1; порушення: п. 16 гл. 5 роз. IV НПАОП 10.0-1.01-10 «Правил безпеки у вугільних шахтах» (наказ № 62 від 22 березня 2010 року «Про затвердження Правил безпеки у вугільних шахтах», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року під № 398/17693), п. 2.11 «Колективного договору підприємства на 2020-2022 роки», п. 4.2 «Посадової інструкції механіка дільниці з видобутку вугілля»; невиконання вимог інструкції з охорони праці: знаходження робітників під час управління лавним конвеєром PZF05/P3 на південному конвеєрному штреку блоку 1 в небезпечній зоні; порушення: п. 1 га. 5 розд. 5 роз. IV НПАОП 10.0-1.01-10 «Правил безпеки у вугільних шахтах» (наказ № 62 від 22 березня 2010 року «Про затвердження Правил безпеки у вугільних шахтах», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року під № 398/17693), п. 2.11 «Колективного договору підприємства на 2020-2022 роки», п. 1.11 «Інструкції з охорони праці, безпечного виконання робіт та поведінці в шахті гірника очисного забою», затвердженої генеральним директором ПРАТ «ША «Покровське» Яковенко В.Г. від 02 грудня 2020 року № 4463ТБ.
При цьому, особами, які допустили правопорушення вимог законодавства з охорони праці та гігієни праці або органу, який проводить досудове розслідування (у разі складення тимчасового акта за формою 11-1), у п. 8 даного акту, зазначено позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА № 099015 від 11 травня 2023 року, яка видана Спеціалізованою МСЕК м. Краматорська (а. с. 18), вбачається, що позивачу було встановлено первинно третю групу інвалідності зі втратою 45 % працездатності з 10 травня 2023 року по 01 червня 2024 року. Потреба у медикаментозному, оперативному лікуванні, підстава Акт огляду МСЕК № 406.
Також з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 11 травня 2023 року, яка видана Спеціалізованою МСЕК м. Краматорська (а. с. 19), вбачається, що позивачу було встановлено первинно третю групу інвалідності з 10 травня 2023 року до 01 червня 2024 року. Причина інвалідності - трудове каліцтво. Висновок про умови праці - протипоказана важка фізична праця, робота на висоті, у рухомих механізмів, в підземних умовах, в шкідливих умовах, підстава Акт огляду МСЕК № 406.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Разом з цим, приписами ст. 43 Конституції України кожному гарантовано право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Згідно з вимогами ст. 38 Гірничого Закону України, власник (керівник) гірничого підприємства зобов'язаний забезпечувати відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю.
Приписами ст. 173 КЗпП України визначено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Нормами ч. ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» визначено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що ушкодження здоров'я внаслідок нещасних випадків на виробництві відповідача та подальше встановлення у зв'язку з цим йому третьої групи інвалідності завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у 200000 гривень.
Враховуючи особливості захисту здоров'я потерпілого, поряд із відшкодуванням матеріальної шкоди компенсується і моральна шкода за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Нормами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Стаття 23 ЦК України та статті 173, 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди завданої працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
При цьому, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Так, у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що судам необхідно враховувати те, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.
Суд, зазначає, що наведені у відзиві на позовну заяву доводи представника відповідача про те, що наявність вини відповідача у виникненні виробничої травми позивача є недоведеною, суд до уваги не приймає та відхиляє, оскільки як вже зазначалось вище, в акті розслідування (спеціалізованого розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 23 січня 2023 року об 11 годині 30 хвилин, затвердженого 01 лютого 2023 року генеральним директором ПРАТ «ШУ «Покровське» Яковенко В. (а. с. 12-17), з-поміж іншого зазначено, що однією з основних причин нещасного випадку позивача є незадовільний технічний стан засобів виробництва (відсутність одного зубчатого елемента) та, супутньою - відсутність належного нагляду з боку ІТП дільниці № 1 за технічним станом підлавного конвеєру PZF05/P3 на південному конвеєрному штреку блоку 1 порушення. При цьому, особами, які допустили правопорушення вимог законодавства про охорону праці, у п. 8 даного акту, окрім позивача зазначено працівників відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Суд зазначає, що нещасний випадок, який стався з позивачем (23 січня 2023 року об 11 годині 30 хвилин), самим відповідачем віднесено до нещасного випадку, пов'язаних з виробництвом.
Вищевказане свідчить про те, що в даному випадку наявна вина відповідача як працедавця у заподіянні позивачу як працівнику ушкодження здоров'я.
Водночас, відповідно до роз'яснень Конституційного Суду України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивач як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у фізичному болі, стражданнях, необхідності тривалого лікування, втраті 45 % своєї професійної працездатності у відносно молодому віці - 50 років (на день нещасного випадку), встановленні у зв'язку з професійним захворюванням третьої групи інвалідності до 01 червня 2024 року.
Крім того, суттєво змінився звичний уклад життя позивача, позивач вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивачу необхідне лікування.
Разом з цим, суд зазначає, що доводи представника відповідача про те, що органом Фонду соціального захисту страхування від нещасного випадку на виробництві були призначені страхові виплати у вигляді одноразової допомоги та щомісячних платежів, що йому компенсували йому втрачений заробіток, а тому останній не позбавлений засобів до існування та задоволення власних потреб, не виключають моральних страждань позивача.
Крім того, вищевказаними довідками МСЕК встановлено, що позивачу протипоказана важка фізична праця, робота на висоті, у рухомих механізмів, в підземних та шкідливих умовах, що в свою чергу, хоч і не позбавляє його права на працю, але значно обмежує щодо неї.
Також, суд зазначає, що доводи представника відповідача щодо того, що позивач не позбавлений права на працю, жодним чином не спростовують факту наявності у позивача трудового каліцтва та виникнення у відповідача обов'язку відшкодувати шкоду, завдану ушкодженням здоров'я працівника.
З огляду на викладене, враховуючи факт отримання позивачем трудового каліцтва, яке призвело до стійкої втрати професійної працездатності в загальному розмірі 45% (встановлено при первинному огляді), його нормальних життєвих зв'язків, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусили його змінити свій способі життя, а відтак дійсно йому завдано моральну шкоду.
При визначенні розміру відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Так, у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, вимогами ч. 1 ст. 1168 ЦК України закріплено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
При цьому, приписами ч. 2 ст. 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок отримання трудового каліцтва позивач зазнав фізичний біль, хворобливі відчуття, а також страждання у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я, лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивач втратив 45 % своєї професійної працездатності первинно йому встановлено третю групу інвалідності, а отже як наслідок беззаперечно настали зміни у його життєвих і виробничих зв'язках.
Життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю. Якщо здоров'я втрачене, то немає і того повноцінного життя, як того бажає сама людина.
Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров'ю.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, та відчуття спокою.
За таких обставин, суд доходить висновку про доведеність факт душевних страждань позивача, реальність яких не викликає сумніву, а тому позивач має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд також враховує те, що за наслідками отриманого трудового каліцтва позивач більше не може виконувати ту роботу, якою займався раніше дуже тривалий час, а відтак, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди доведеними належними, достатніми та допустимими доказами, відтак такими, що підлягають задоволенню.
Разом з цим, виходячи з засад розумності, справедливості та об'єктивності та, зважаючи на те, що вказаний нещасний випадок на виробництві стався в тому числі і за вини позивача, суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред'явлений до стягнення є завищеним та підлягає зменшенню. На переконання суду, з врахуванням критерію справедливості, відшкодування з відповідача ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню 80000 гривень, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
При цьому, відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом ІV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподаткованого доходу (стаття 165 Податкового кодексу України).
Відповідно до вимог п. п. 164.2.14. п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати згідно зі статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» становить 7100 гривень, а сума стягнутої моральної шкоди в розмірі 80000 гривень перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7100 х 4 = 28400), а отже суд вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди в даному випадку необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
За таких обставин, моральна шкода у розмірі 80000 гривень підлягає стягненню з відповідача з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач працював на підприємстві відповідача, де отримав професійне захворювання, пов'язане із виробництвом, яке призвело до стійкої втрати ним професійної працездатності в загальному розмірі 45% (встановлено при первинному огляді), необхідність лікування, що в подальшому зумовило порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусило змінити свій способі життя, що, як наслідок, завдало йому моральну шкоду, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, які підтверджені належними та достатніми доказами, які відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.
У справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.
Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволенні частково, на суму 80000 гривень, а позивач, в силу закону (на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (85300, Донецька область, м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд. 1-а; ЄДРПОУ 13498562), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське (ЄДРПОУ 13498562) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду у сумі 80000 (вісімдесят тисяч) гривень з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь Держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна