Справа № 462/2469/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/256/24 Доповідач: ОСОБА_2
14 березня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 27 лютого 2024 року про продовження строку тримання під вартою,
встановила:
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 строк запобіжного заходу у виді триманні під вартою на 60 днів, тобто до 27 квітня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 27 лютого 2024 року скасувати, в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити, обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян або домашній арешт.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою та підлягає скасуванню. Зокрема, вказує, що у судовому засіданні у суді першої інстанції він заявив клопотання про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу та призначення йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, а саме: застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян у сумі 242 240 грн або домашнього арешту. Як на підставу для задоволення цього клопотання покликався на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , який погіршився під час тримання під вартою у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)». Так, згідно з результатами обстеження на МРТ, у ОСОБА_7 виявлено ураження судин спинного та головного мозку, що призводить до цереброспіноваскулярної хвороби та може призвести до інсульту, з огляду на що йому необхідне лікування за межами місць позбавлення волі.
Зазначає, що у ОСОБА_7 помер батько, на утриманні у нього залишилася мати пенсійного віку, яка потребує стороннього догляду. Також ОСОБА_7 має постійне місце роботи.
Вказує на необґрунтованість заявлених прокурором ризиків.
Захисник просить врахувати, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає разом з матір'ю ОСОБА_10 . Він раніше несудимий, негативних звичок не має, зв'язків з особами, які ведуть аморальний спосіб життя, не підтримує, є особою молодого віку, тому виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_6 , який вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Залізничного районного суду м. Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023141390000193 від 16 лютого 2023 року щодо ОСОБА_9 , ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України. Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 18 лютого 2023 року обвинуваченому ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому неодноразово продовжувався.
На думку апеляційного суду, місцевий суд, задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_7 , врахував, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, для застосування відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції врахував обставини, характер і тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та дані про його особу, та, відповідно, наявність передбачених ст.177 КПК ризиків.
Правових підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу або домашній арешт (як про це просить апелянт) колегія суддів не вбачає і вважає, що продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою здійснене з дотриманням вимог закону та з врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відносяться до особливо тяжких злочинів, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, й судовий розгляд у справі не завершено.
Прокурором доведено, що заявлені ризики не зменшились, а необхідність проведення процесульних дій є обставиною, яка перешкоджає завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що серйозність пред'явленого обвинувачення, відповідно до п. 81 рішення ЄСПЛ у справі від 26 липня 2001 року «Ілійков проти Болгарії» (справа №33977/97) є тим фактором, який надає можливість продовжити строк тримання під вартою, оскільки це є один із аспектів при оцінюванні загрози ухилення від слідства чи продовження заняття злочинною діяльністю.
А тому колегія суддів вважає, що прийняте судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особлива тяжкість деяких злочинів, яка викликає негативну реакцію суспільства і соціальні наслідки, виправдовує попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу (рішення у справі "Летельє проти Франції").
Покликання апелянта про наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 постійного місця проживання і міцних соціальних зв'язків, на думку колегії суддів, не є визначальними обставинами, які давали б можливість змінити останньому запобіжний захід на інший, не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки такий не гарантуватиме запобігання встановленим ризикам.
Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров'я, оскільки за результатами обстежень у нього виявлено початкові ознаки атеросклеротичного ураження артерій, апеляційний суд вважає неналежною підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки вказані медичні документи не підтверджують неможливість утримання ОСОБА_7 під вартою.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто особам, котрі утримуються у слідчому ізоляторі, забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює право обвинуваченого подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і, за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу.
Безпідставними є доводи про помилковість кваліфікації дій обвинувачених за ст. 187 КК України, оскільки правова кваліфікація кримінального правопорушення здійснюється органом досудового розслідування. У свою чергу, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та визначення статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, здійснюється у нарадчій кімнаті за результатами розгляду справи по суті, а не під час апеляційного перегляду ухвали щодо продовження строку дії запобіжного заходу.
Не ґрунтується на матеріалах справи і покликання захисника на необхідність визначення ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, згідно з п. 1, п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, поєднаного із застосуванням насильства, колегія суддів вважає, що визначення останньому запобіжного заходу у виді застави є недоцільним.
На думку колегії суддів, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави, забезпечить виконання останнім процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Отже, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду є законною і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 27 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4