29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"13" березня 2024 р. Справа № 924/764/23
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши справу
за позовом акціонерного товариства "Акцент-Банк"
до фізичної особи-підприємця Шевченко Марини Валеріївни
про стягнення 68 177,29 грн. з яких 59 051,54 грн. основного боргу, 294,69 грн. процентів, 2 831,06 грн. винагороди, 1000 грн. штрафу (фіксованої складової), 5000 грн. штрафу (змінна складова)
Представники сторін: не з'явились
Суть спору:
До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява акціонерного товариства "Акцент-Банк" до фізичної особи-підприємця Шевченко Марини Валеріївни, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 68177,29 грн. заборгованості, з яких 59051,54 грн. основного боргу, 294,69 грн. процентів, 2831,06 грн. винагороди, 1000 грн. штрафу (фіксованої складової), 5000 грн. штрафу (змінна складова) на підставі кредитного договору № 20.42.0000000306 від 12.03.2021р.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2023р. справу передано для розгляду судді Смаровозу М.В.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №63/23 від 03.11.2023р., у зв'язку із звільненням з посади судді Господарського суду Хмельницької області Смаровоза М.В., відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 4.2.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №924/764/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 справу передано для розгляду судді Заярнюку І.В.
Ухвалою суду від 08.11.2023р. призначено підготовче засідання на 10:30 год. 06.12.2023 року.
06.12.2023р. у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання у справі на 10:00 17 січня 2024р.
Ухвалою суду від 17.01.2024р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10:00 год. 13.02. 2024р.
Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 13.02.2024р. підтверджено, що у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Заярнюка І.В., судове засідання призначене на 10 год. 00 хв. 13 лютого 2024 р. по справі №924/764/23 не проводилось.
Ухвалою суду від 16.02.2024р. розгляд справи перепризначено на 10:00 год. 13.03.2024р.
Представники сторін в засідання суду не з'явились.
Ухвали суду надсилались на адреси сторін зазначені у позовній заяві.
Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).
Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов'язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
12.03.2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №20.42.0000000306, щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 100000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 11.03.2024р.) зі сплатою процентів у розмірі 20,90 % щорічно.
Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
У відповідності до п. А2 та п. А3 Кредитного договору, ліміт цього договору становить 100000,00 грн. на наступні цілі:
- у розмірі 100000 грн. на фінансування поточної діяльності (для придбання сировини та матеріалів, оплати товарів та послуг, виплати заробітної плати);
- у розмірі 0.00 грн. на сплату комісії за видачу кредитних коштів та у розмірі 00,00 грн. на сплату страхових платежів зі строком повернення до 11.03.2024р., шляхом здійснення погашення Кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та у строки з Графіком платежів (Додаток №1 цього Договору).
Згідно до п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % річних. Також, Позичальник сплачує Банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0% гривень, щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментом у розмірі 0,0 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів.
Крім того, згідно до п. А7 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником будь- якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. А3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.
Згідно до п.п. 2.2.2-2.2.3 Кредитного договору, Позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 Кредитного Договору та Повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 12, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору.
Відповідно до п.5.8 Кредитного Договору, у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Станом на 27.05.2023 року заборгованість відповідача за даним кредитним Договором складала суму в розмірі 68 177,29 грн., яка складається з: - 59051,54 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); -294,69 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами; - 2831,06 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою; - 0,00 грн. - пеня; - 1000, 00 грн. - штраф (фіксована складова); - 5000 грн. - штраф (змінна складова).
Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 18.04.2023р. з проханням погасити кредиторську заборгованість по кредитному Договору №20.42.0000000306 від 12.03.2021р. Однак, дана претензія своєчасно та в повному обсязі не виконана відповідачем.
Враховуючи, що відповідач не погасив заборгованість за кредитним договором №20.42.0000000306 від 12.03.2021р., позивач звернувся з позовом про її стягнення в судовому порядку.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №20.42.0000000306, щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 100000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 11.03.2024р.) зі сплатою процентів у розмірі 20,90 % щорічно.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
У відповідності до п. А2 та п. А3 Кредитного договору, ліміт цього договору становить 100000,00 грн. на наступні цілі:
- у розмірі 100000 грн. на фінансування поточної діяльності (для придбання сировини та матеріалів, оплати товарів та послуг, виплати заробітної плати);
- у розмірі 0.00 грн. на сплату комісії за видачу кредитних коштів та у розмірі 00,00 грн. на сплату страхових платежів зі строком повернення до 11.03.2024 року, шляхом здійснення погашення Кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та у строки з Графіком платежів (Додаток №1 цього Договору).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно до п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % річних. Також, Позичальник сплачує Банку щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансових інструментом у розмірі 0,00% від суми зазначеного у п. А2 цього Договору ліміту у поточну дату сплати процентів.
Судом враховується, що згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтями 610 та 611 ч.1 ЦК України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно до аб. 6 п. А3 Кредитного договору, зазначено, що у відповідності зі ст. 212, 651 ЦК України, у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим Договором, Банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього Договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, Банк направляє Позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення Позичальником заборгованості за цим Договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, позиваючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою.
Відповідно до п. 2.3.2 Кредитного Договору, при настанні будь-якої з наступних подій: - порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право змінити умови цього Договору зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. 212. 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначено в повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суду кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Кредитом.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф в загальній сумі 6000,00 грн. (1000,00 грн. - фіксована складова, 5000,00 грн. - змінна складова).
Судом враховується, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.5.8 Кредитного Договору, у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Беручи до уваги зазначені умови договору, порушення відповідачем термінів платежів по грошових зобов'язаннях зі сплати основної заборгованості, процентів та винагороди понад 30 днів, звернення позивача до суду з цим позовом, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у загальному розмірі 6000,00 грн. (1000,00 грн. - фіксована складова та 5000,00 грн. (5% х 150000,00 грн.) - змінна складова).
Крім того, згідно до п. А7 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку, передбаченого п. А3 цього Договору, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.
Згідно до п.п. 2.2.2-2.2.3 Кредитного договору, Позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 Кредитного Договору та Повернути кредит у терміни, встановлені п.п. 12, 2.2.14, 2.3.2 цього Договору.
Станом на 27.05.2023 року заборгованість відповідача за даним кредитним Договором складала суму в розмірі 68 177,29 грн., яка складається з: - 59051,54 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); -294,69 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами; - 2831,06 грн. - загальний залишок заборгованості за винагородою; - 0,00 грн. - пеня; - 1000, 00 грн. - штраф (фіксована складова); - 5000 грн. - штраф (змінна складова).
Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 18.04.2023р. з проханням погасити кредиторську заборгованість по кредитному Договору №20.42.0000000306 від 12.03.2021р. Однак, дана претензія своєчасно та в повному обсязі не виконана відповідачем.
Враховуючи, що відповідач не погасив заборгованість за кредитним договором №20.42.0000000306 від 12.03.2021р., у відповідача виникла перед позивачем заборгованість по кредиту в загальній сумі 68 177,29 грн. Доказів сплати заборгованості за кредитним договором або належних та допустимих доказів, які б її спростовували, відповідачем суду не подано.
Суд враховує позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.06.2022р. у справі №913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
З огляду на вище зазначене, вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шевченко Марини Валеріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) - 59 051,54 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятдесят одна гривня 54 коп.) загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), 294,69 грн. (двісті дев'яносто чотири гривня 69 коп.) загального залишку заборгованості за процентами, 2 831,06 грн. (дві тисячі вісімсот тридцять одна гривня 06 коп.) загального залишку заборгованості за винагородою, 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.) штрафу (фіксована складова), 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.) штрафу (змінна складова) та 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя І.В. Заярнюк
Віддруков. 2 прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу на ел. ІНФОРМАЦІЯ_1
3 - відповідачу АДРЕСА_1 (код. НОМЕР_1)