ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2024Справа № 910/18756/23
За позовом Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни
до Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав»
про визнання правочину недійсним
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Шейгець І.В.
Представники учасників справи:
від позивача Мельник В.А. ;
від відповідача Гуйда Д.М.
В судовому засіданні 05.03.2024 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 19.03.2024 року.
07 грудня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни (позивач) надійшла позовна заява б/н від 07.12.2023 року до Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (відповідач) про визнання недійсним договору № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав від 01.10.2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав від 01.10.2022 року за своїм змістом суперечить вимогам ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив. Заперечення відповідача мотивовані тим, що (1) ГС «УЛАСП» є організацією колективного управління, зареєстрованою в Міністерстві економіки України і внесеною до Реєстру організацій колективного управління, що підтверджується Витягом з реєстру організацій колективного управління; (2) згідно листа Мінекономіки від 01.03.2023 року ГС «УЛАСП» внесено до Реєстру організацій колективного управління 04.02.2019 року і станом на дату подання відзиву не було виключено з Реєстру організацій колективного управління; (3) оскаржуваний договір укладений з Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» як з організацією, що здійснює добровільне колективне управління на підставі наданих їй правовласниками майнових прав; (4) договір не суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами
правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»; (5) позивач свідомо вводить в оману суд та стверджує, що договір був укладений з акредитованою організацією у сфері розширеного колективного управління.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечив, посилаючись на те, що оскаржуваний правочин вчинений позивачем під впливом оману, оскільки на дату укладання договору відповідач не був акредитованою організацією колективного управління уповноваженою на збір винагороди.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив проти доводів позивача заперечив, мотивуючи це тим, що об'єкти авторського права та об'єкти суміжних прав є окремими видами прав, а тому існують окремо організації колективного управління, що здійснюють добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав на об'єкти авторського права та окремо організації колективного управління, що здійснюють добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав на об'єкти суміжних прав. Це і передбачено підпунктами 3-2 та 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав". Тобто ГС «УЛАСП» є суміжною організацією та керується підпунктом 3-4 вищезазначеного Закону.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18756/23, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.01.2024 року.
В підготовчому засіданні 11.01.2024 року судом оголошувалася перерва.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 18.01.2024 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/18756/23 до судового розгляду по суті на 05.03.2024 року.
В судовому засіданні 05.03.2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01 жовтня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Гуц Аллою Анатоліївною (позивач) та Громадською спілкою «Українська ліга авторських та суміжних прав» (відповідач) укладено договір № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що проаналізувавши норми чинного законодавства, позивач дійшов висновку, що оскаржуваний правочин вчинено з грубим порушенням вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», з підстав того, що:
(1) договір № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав від 01.10.2022 року суперечить вимогам прямої заборони на вчинення такого правочину встановленого ч. 4 ст. 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» станом на 01.10.2022 року;
(2) ГС «УЛАСП» станом на 01.10.2022 року не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме не була акредитованою у сфері розширеного колективного управління право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;
(3) такими діями відповідача було введено в оману позивача з метою заволодіння його коштами, що в результаті привело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 01.10.2022 року укладено договір № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Як передбачено частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Підставою для визнання недійсним договору № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав від 01.10.2022 року позивач визначає, що оскаржуваний правочин вчинений під впливом обману.
Так, частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1).
Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
За змістом наведених норм, для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 910/4924/18.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 910/9879/18.
У постанові від 31.03.2021 року у справі № 910/18600/19 Верховний Суд вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до ч. 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Отже, саме на позивача покладено обов'язок доведення обставин укладення договору під впливом обману.
В даному випадку факт обману, та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а саме Фізична особа-підприємець Гуц Алла Анатоліївна .
Разом із тим, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено навмисного цілеспрямованого введення його відповідачем в оману стосовно фактів, які впливали на укладення договору, а також не зазначено конкретних обставин, щодо яких позивача було введено в оману.
Крім того, позивачем не було конкретно зазначено, які його цивільні права були порушені оспорюваним договором та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання оспорюваного правочину недійсним. Також позивачем не обґрунтовано, яким чином позовні вимоги направлені на недопущення або присікання його порушених цивільних прав та інтересів або ж їх відновлення.
За умовами частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, виходячи із умов договору, визначених сторонами на власний розсуд, позивач фактично підтвердив відсутність зі сторони відповідача обману відносно обставин, які мають істотне значення, тоді як у позовній заяві не наведено належних обґрунтувань та не надано жодних доказів на підтвердження дефектів волі позивача на укладення оскаржуваного правочину чи наявності неправомірних дій відповідача при підписанні договору.
А підписавши спірний договір, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 Цивільного кодексу України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору.
При цьому, укладаючи спірний договір позивач не був позбавлений права здійснити перевірку наявності у відповідача акредитації у сфері розширеного колективного управління, що входить у межі звичайної обачності при укладенні договору.
У будь - якому випадку позивачем не доведено обставини як факту його обману, так і істотності значення обставин, щодо яких його введено в оману.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність правових підстав для визнання недійсним договору, тому підстави для задоволення позову відсутні.
З огляду на викладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.03.2024р.
Суддя О.В. Котков