Є.у.н.с. 512/88/24
Провадження №2/512/120/24
смт Саврань
"18" березня 2024 р.
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
12.02.2024 представник позивача Цокало Т.М. звернулася до Савранського районного суду Одеської області з позовом до АТ «Перший український міжнародний банк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., приватний виконавець виконавчого округу Одеської області М.Б. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у якому просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №8171 від 27.01.2022, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованість у загальному розмірі 73830,34 грн. та понесені позивачкою судові витрати в розмірі 13 500,00 грн. - витрати на правничу допомогу; 968,96 грн. - судовий збір за подання позову немайнового характеру; 605,60 грн. - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що із сайту Єдиного реєстру виконавчих проваджень позивачу стало відомо про наявність виконавчого провадження, а саме те, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. перебуває на виконанні ВП №68693201 від 17.02.2022, сторонами якого є - ОСОБА_1 (боржник), ІНФОРМАЦІЯ_1 та АТ «Перший український міжнародний банк» (стягувач). Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. було додано матеріали виконавчого провадження за ВП №68693201 до автоматизованої системи виконавчого провадження, з якими представник позивача ознайомилася за допомогою ідентифікатором доступу: 6911ЕЕБ8А897. В матеріалах виконавчого провадження знаходились документи: постанова про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу за ВП №68693201 від 17.02.2022, постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП №68693201 від 01.02.2024, копія заяви про примусове виконання рішення вих. №255903, копія виконавчого напису №8171 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. від 27.01.2022, копія споживчого кредиту №1001538328001 від 30.01.2020.
Так, 27.01.2022 Бригідою В.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №1001538328001 від 30.01.2020, укладеним з АТ «Перший український міжнародний банк», допущеного прострочення платежів. Сума заборгованості становить 73831,17грн., що складається з - 43922,02грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 29903,31грн. - прострочена заборгованість за комісією; 5,84 грн. - прострочена заборгованість з процентами; 0 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту; 0 грн. - строкова заборгованість за комісією; 0 грн. - строкова заборгованість за процентами; 250,00грн. - за вчинення нотаріальних дій.
Крім того, позивач стверджує, що 18.10.2023 між нею та адвокатом Цокало Т.М. укладено договір №725/18-10-223 про надання правничої допомоги. Відповідно до вказаного договору позивач поніс витрати в розмірі 13500,00грн
Враховуючи наведене, позивач просить суд, визнати виконавчий напис нотаріуса №81171 від 27.01.2022 таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 13500,00грн.
До позовної заяви позивач подала заяву про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису №81171 вчиненого 27.01.2022 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бригідою В.О., до набрання чинності рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Перший український міжнародний банк», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О., приватний виконавець виконавчого округу Одеської області, Шуляченко М.Б., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк», заборгованість в сумі 13500,00грн.
Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 12.02.2024 зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 8171 вчиненого 27.01.2022 приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Бригідою В.О., до набрання чинності рішення у даній справі.
Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 14.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 18.03.2024; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
13.02.2024 представник відповідача Бойченка Д. подав клопотання про визнання позовних вимог та про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу. Обгрунтовуючи своє клопотання в частині зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу представник відповідача вказує на наступне. Так, у позовній заяві зазначено, що позивач здійснив витрати на правничу допомогу згідно з договором в розмірі 13500,00грн. Разом з тим, представник відповідача вважає, що зазначені позивачем понесені витрати є значно завищеними. Так, відповідно до частини 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
???Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судові витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, згідно з частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвокат має бути співмірним із: ???складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ???часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); ???обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ???ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Але заявлені позивачем витрати не містять детального опису робіт, крім того неспівмірними зі складністю справи.
Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Судової влади, адвокат Цокало Т.М. супроводжувала щонайменше 23 аналогічних справи. Вказане свідчить про те, що підготовлений адвокатом Цокало Т.М. у цій справі позов не є унікальним, тому його написання не вимагало багато часу саме технічної роботи оскільки юридична робота була виконана під час підготовки попередніх позовів, законодавство та судова практика з цього часу не змінювалась. Крім того, представник відповідача стверджує, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними підтверджується також тим, що адвокатом Цокало Т.М. не здійснювався збір доказів справі, всі долучені до матеріалів справи документи були надані позивачем самостійно адвокатом Цокало Т.М. було підготовлено лише позовну заяву, відповідь на відзив АТ «ПУМБ» вказаним представником не готувалась та до матеріалів справи не надавалась.
В силу частини 5 статті 137 ЦІК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, представника відповідача АТ «ПУМБ» 13.02.2024 на електронну адресу суду надіслав заяву про визнання позовних вимог (в порядку статті 206 ЦПК України), в якій зазначив, що позовні вимоги визнає в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та просить суд задовольнити позовні вимоги в цій частині, стягнути з АТ ПУМБ 50% від суми судового збору, який сплачено позивачем. Справу розглянути без участі представника банку за наявними в справі матеріалами. ( а.с.63-68).
Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання призначене на 18.03.2024 не з'явилися.
Позивачка в судове засідання призначене на 18.03.2024 не з'явилася, однак, цього ж дня її представник подала заяву про розгляд справи за відсутністю позивачки та її представника (а.с.77).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 13.02.2024 подав заяву, в якій просив судове засідання провести без його участі (а.с.68 - на звороті).
Треті особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, із заявою про розгляд справи у їх відсутності до суду не зверталися, заперечень не надали.
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача та третіх осіб про розгляд справи та реалізації ними права судового захисту своїх прав та інтересів.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Треті особи - не скористалися правом на надання суду письмових пояснень щодо предмету позову в порядку статті 181 ЦПК України.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно пункту 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпцію правомірності, укладеного між сторонами кредитного договору №1001538328001 від 30.01.2020 під час розгляду справи ні відповідачем, ні третіми особами, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору спростовано не було.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
27.01.2022 ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №1001538328001 від 30.01.2020, укладеним з АТ «Перший український міжнародний банк», допущеного прострочення платежів. Сума заборгованості становить 73831,17грн., що складається з - 43922,02грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 29903,31грн. - прострочена заборгованість за комісією; 5,84 грн. - прострочена заборгованість з процентами; 0 грн. - строкова заборгованість за сумою кредиту; 0 грн. - строкова заборгованість за комісією; 0 грн. - строкова заборгованість за процентами; 250,00грн. - за вчинення нотаріальних дій (а.с.24).
Згідно статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 88 Закону України Про нотаріат нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом МЮУ від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 за № 282/20595, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. Глави 16 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до пункту 3.2 Глави 16, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. № 662 Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів) для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. (справа № 826/20084/14), яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017р., визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662від 26.11.2014р. Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано КМУ опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови КМУ№ 662від 26.11.2014р. Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України Про нотаріат. Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
При прийнятті постанови 22.02.2017 колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно з яким визнання акту суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акту.
Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014. Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, з моменту її прийняття.
Відповідно до статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Верховний Суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019р.у справі №910/13233/17), розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначив наступне: "Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності надання йому особою, яка звертається із відповідною заявою про вчинення виконавчого напису, необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наявність в змісті виконавчого напису номерів рахунків боржника в установах банків (для юридичних осіб) є обов'язковим. Вчинення виконавчого напису за кредитним договором є незаконним (таке право не передбачено законом), оскільки Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017р. (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017р. у справі № 826/20084/14), визнав незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами".
У заяві про визнання позову відповідач не спростовував обставини, що виконавчий напис вчинено на договорі, який нотаріально не посвідчений.
В матеріалах справи відсутні докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від стягувача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, докази надіслання боржнику повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень, а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком є безспірними.
В постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 310/9293/15ц зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017р. у справі № 6-887цс17.
З тексту оспорюваного виконавчого напису №8171 від 27.01.2022 встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999р. за № 1172.
Верховний Суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17), розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначив наступне: Постановою №662 Перелік документів доповнено після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а)оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості". Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову №662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин". Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 зупинено до закінчення касаційного розгляду. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 залишено без змін. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову КМУ N662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Таким чином, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису повинен був врахувати, що станом на дату вчинення Постановою КМУ №662 від 26.11.2014 Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, отже, норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, які укладені у письмовій формі, є не чинні, а тому повинна була відмовити кредитору у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України Про нотаріат.
Пункт 2 Переліку №1172 стосується лише нотаріально посвідчених договорів, яким кредитний договір про приєднання до договору банківського обслуговування фізичних осіб не являється, оскільки вчинений в письмовій формі.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає, що при розгляді справи позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а отже підлягають задоволенню, при чому враховується визнання відповідачем позову у частині визнання нотаріального напису таким, що не підлягає виконанню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно вимог частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
25 травня 2022 року Верховний суд в рамках справи № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22) дослідив питання визнанням позову. Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.
У разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. (абз. 2 п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року за № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).
У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (п. 24 постанови Пленуму ВС України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2).
У частині 1 статті 142 ЦПК України зазначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн. за подання позовної заяви та 605,60 грн. за подання заяви про забезпечення позову.
У зв'язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, в порядку частини 1 статті 142 ЦПК України, суд вважає необхідним повернути позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 484,48 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 50 % судового збору, сплаченого при зверненні до суду з даною позовною заявою, що становить 484,48 грн.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для повернення позивачу 50 % судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, оскільки частина 1 статті 142 ЦПК України передбачає таку пільгу саме щодо судового збору, сплаченого за подання позову. Відтак, витрати позивача на забезпечення позову в повному розмірі підлягають стягненню з відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу позивачем суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У частині 3 статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати іншим вид правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, витрати на виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19, зауважила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до висновків у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В п. 2.4 договору про надання правової допомоги №725/18-10-2023 від 18.10.2023 сторони дійшли згоди, що адвокат не має обмежень на вчинення процесуальних дій, має всі повноваження на ведення справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, має право здійснювати від імені позивача всі його процесуальні права та обов'язки без обмежень.
Так, згідно акту приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 09.02.2024 та детального опису робіт вбачається, що адвокатом Цокало Т.М. надано наступні послуги: надання усної консультації вартість послуги складає 2000,00 грн.; надання повторної усної консультації - 1500,00 грн.; підготовка та написання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 8000,00 грн.; підготовка та написання заяви про забезпечення позову - 2000,00 грн. Станом на 09.02.2024 ОСОБА_1 було внесено гонорар в розмірі 13500,00 грн. готівкою, згідно квитанції №725 від 02.02.2024 ( а.с. 29).
З квитанції №725 від 02.02.2024 вбачається, що гонорар в розмірі 13500,00 грн. адвокат Цокало Т.М. отримала від ОСОБА_1 (а.с.30).
В матеріалах справи міститься детальний опис робіт (наданих послуг) згідно яких адвокатом Цокало А.А. надано наступні послуги правничої допомоги: надання усної консультації гонорар становить 2000 грн.; надання повторної усної консультації гонорар - 1500 грн. підготовка та написання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню гонорар - 8000 грн.; підготовка та написання заяви про забезпечення позову гонорар - 2000 грн. . Станом на 09.02.2024 ОСОБА_1 було внесено гонорар в розмірі 13500,00 грн. готівкою, згідно квитанції №725 від 02.02.2024 (а.с. 31).
Представник відповідача вважає витрати на професійну правничу допомогу позивача необґрунтованими та завищеними, а тому просив зменшити їх до 1000,00 грн. (а.с.68).
Представник відповідача не погоджується з розміром витрат на правничу допомогу, вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката є неспівмірними зі складністю справи, а також завищеними щодо іншої сторони. Предмет позову у даній справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу нормативно-правових актів, складання великої процесуальних документів, витрачання значного часу не вивчення обставин справи.
Відповідно до положень частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов до висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Сторони погодили вартість правничої допомоги, загальний розмір становить 13500,00 грн. (за надання консультації двічі; підготовку та написання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; підготовку та написання заяви про забезпечення позову).
В матеріалах справи відсутні відомості щодо часу витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, детального опису робіт (наданих послуг) та їх вартості.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
З огляду на позицію представника відповідача, який вважає витрати на професійну правничу допомогу позивача необґрунтованими та завищеними, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснювався з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.) такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 Цивільного кодексу України, статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат», статтями 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 8171 від 27.01.2022, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором № 1001538328001 від 30.01.2020, укладеного з Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (місце знаходження: 04070, м. Київ, вул.Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ - 14282829) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 50 відсотків документально підтверджених судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. та 605,60 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. за подання заяви про забезпечення позову, у загальному розмірі 1090,08 (тисяча дев'яносто) грн. 08 коп.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 50 відсотків суми судового збору, сплаченого нею при зверненні до суду з даним позовом, а саме 484,48 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп., згідно платіжної інструкції 0.0.3458755647.1 (оригінал платіжної інструкції знаходиться у матеріалах цивільної справи).
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (місце знаходження: 04070, м. Київ, вул.Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ - 14282829) на користь позивача ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - витрати на понесену професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: О.Ю. Брюховецький