Справа № 120/11915/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
18 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в серпні 2023 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (відповідача) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.02.2022 по 19.07.2023.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14.12.2023 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 15.02.2022 по 15.08.2022.
Стягнув з військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 15.02.2022 по 15.08.2022 включно в сумі 82205,76 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що оскільки правовий статус військовослужбовців визначено нормами спеціального законодавства, посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим, тому що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Вказує, що на спірні правовідносини не поширюються норми трудового законодавства, зокрема ст. 117 КЗпП України, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Вважає, що з прийняттям судового рішення, яким присуджено на користь позивача певну суму коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Також зазначає, що суд першої інстанції зобов'язаний був врахувати принцип співмірності та необхідного балансу між інтересами позивача та прав відповідача, згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 791/9584/15-ц від 26.06.2019, зважаючи на такий тривалий строк не звернення позивача до суду .
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом відповідача №54-ОС від 14.02.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення.
На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.02.2022 включно, що зумовило позивача звернутися до суду з відповідними позовами.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2023 по справі №120/9495/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078
На виконання зазначеного рішення, відповідачем 19.07.2023 виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 97846,13 грн., однак при цьому відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів насамперед враховує висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17)
Крім того, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 19.07.2023 шляхом виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у в сумі 97846,13 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 451,68 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 19.07.2023 становить 520 календарних днів.
При цьому, судом першої інстанції враховано, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме, встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Тому вважав, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 82205,76 грн. (451,68 грн. х 182 календарні дні), що є співмірним із недоплаченою сумою у розмірі 97846,13 грн.
Що стосується доводів відповідача про незастосування судом першої інстанції пропорційності та співмірності сумі яка підлягає стягненню згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 791/9584/15-ц, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 15 лютого 2022 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 19 липня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 451,68 грн (а.с. 29).
Істотність частки невиплачених сум позивачеві на день звільнення (443816,02 грн) з урахуванням суми виплаченої 19.07.2023 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/9495/22 від 09.03.2023 (99336,17 грн) становить 22,38 %.
Зважаючи на вищевикладене, за період з 15 лютого 2022 року до 19 липня 2022 року (154 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 15 567,24 грн (154*451,68*22,38%).
За період з період з 19 липня 2022 року до 19 серпня 2023 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 82 205,76 грн (451,68*182).
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом з урахування наведеного становить 97 773 грн (15 567,24+82 205,76).
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, а встановлений судом апеляційної інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до шести місяців перевищує оскаржувану відповідачем суму, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.