13 березня2024 року
м. Київ
справа № 363/1121/22
провадження № 61-8129 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», директор структурного підрозділу «Київські теплові мережі» комунального підприємства «Київтеплоенерго» Деревицький Василь Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року у складі судді Свєтушкіної Д. А., постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго»), директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» комунального підприємства «Київтеплоенерго» (далі - СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго») Деревицького В. І. про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що наказом від 31 липня 2019 року № 3136-к КТМ вона була прийнята на посаду провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» з 01 серпня 2019 року.
04 жовтня 2021 року Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) видало наказ № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року були внесені зміни до зазначеного переліку професій.
Наказом директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. від 31 січня 2022 року № 159-к КТМ її було відсторонено від роботи, без збереження заробітної плати, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або до надання одного з документів, передбаченого наказом КП «Київтеплоенерго» «Про обов'язкові профілактичні щеплення», що підтверджує отримання щеплення або наявність протипоказань до проведення такого щеплення.
Вказувала, що з наказом про відсторонення від роботи вона не погоджується, вважала його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, передбачені статтею 46 КЗпП України, для відсторонення; наказ прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення.
Також вказувала, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому відповідач протизаконно позбавив її засобів до існування, що є очевидно непропорційним (несправедливим) і тягне за собою необхідність судового захисту.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати наказ директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. від 31 січня 2022 року № 159-к КТМ в частині відсторонення її від роботи; зобов'язати поновити її на роботі шляхом допуску до роботи; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення судів першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. від 31 січня 2022 року № 159-к КТМ в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного інженера відділу з кошторисної роботи управління капітального будівництва.
Стягнуто з КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 26 032, 02 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за весь час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково.
Стягнуто з КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 533, 33 грн.
Рішення мотивовано тим, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать застосовані відповідачем при винесенні оспорюваного наказу постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров'я України, отже, таке відсторонення позивачки від роботи є незаконним.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до обов'язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом. Суду не надано достатніх, належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивачки від роботи у зв'язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов'язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Відповідач постановив оскаржуваний наказ про відсторонення позивачки від роботи на підставі повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення та наказу підприємства, які самі по собі не створюють жодних юридичних наслідків та не засвідчують юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов'язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Суд також зазначив, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути суму середнього заробітку за період незаконного відсторонення в розмірі 26 032, 02 грн за період з 31 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року (включно) (розрахунок 1 239, 62 х 21 = 26 032, 02 грн).
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, надавши належні докази на підтвердження такої допомоги, зокрема, докази сплати витрат на правову допомогу. Враховуючи складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, пропорційності розміру задоволених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивачки та стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 533, 33 грн
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» залишено без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року залишено без змін.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року заяву ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що дії роботодавця в цьому конкретному випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, оскільки позивачка працює на посаді провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» та за своїми посадовими обов'язками здійснює перевірку кошторисної документації та матеріалів, які надаються підрядними організаціями та відділами технічного нагляду. Відповідачем не доведено, що обіймаючи вказану посаду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Управління, тому у відповідача не було підстав для відсторонення позивачки від роботи.
Встановивши, що позивачка з 31 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року була незаконно відсторонена від виконання її посадових обов'язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 26 032, 02 грн.
Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що справа не є складною, обсяг наданих послуг у вигляді професійної правничої допомоги не є значним, натомість розмір судових витрат у розмірі 6 300 грн, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним.Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2023 року КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішення заявник зазначає неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 363/1121/22 із Вишгородського районного суду Київської області.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази, які підтверджують нагальну та об'єктивну потребу у відстороненні позивачки від роботи для протидії зараженню COVID-19 інших працівників, зважаючи на характер виконуваних позивачкою трудових обов'язків; безпідставно не взяли до уваги та не надали належної оцінки тому, що до посадових обов'язків провідного інженера відділу з кошторисної роботи управління з капітального будівництва, які виконує позивачка, входить перевірка кошторисної документації та матеріалів, які надаються підрядними організаціями та працівниками відділу з технічного нагляду управління з капітального будівництва, районів теплових мереж, районів теплопостачання СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго», при цьому відділ співпрацює із підрядними організаціями та учасниками тендерів, тобто необмеженим колом осіб, а тому протягом робочого дня позивачка спілкується із співробітниками СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго», представниками інших організацій, що свідчить про значну кількість прямих та непрямих контактів позивачки протягом робочого дня; не надали належної оцінки неможливості виконання позивачкою посадових обов'язків дистанційно; не звернули увагу на те, що в разі не відсторонення від роботи позивачки, посадові особи відповідача могли б бути притягнуті до адміністративної відповідальності, відповідно до статті 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вважає, що в даному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом, та за наявності правових та фактичних підстав та переслідувало правомірну мету щодо збереження здоров'я та життя людей.
Також зазначає, що не погоджується зі стягнутими судами першої та апеляційної інстанцій витратами на професійну правничу допомогу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Зазначає, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Просить касаційну скаргу КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 працює на посаді провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго».
Згідно з аркушем ознайомлення працівників з наказом КП «Київтеплоенерго» від 12 січня 2022 року № 17 «Про обов'язкове профілактичне щеплення» та повідомленням про щеплення проти COVID-19, ОСОБА_1 ознайомлена із зазначеними документами 17 січня 2022 року (а. с. 90, т. 1).
18 січня 2022 року ОСОБА_4 звернулась до директора КП «Київтеплоенерго» із заявою про неприпустимість порушення законодавства України про працю, в якому зазначила про недопустимість будь-якого медичного примусу та порушення трудового законодавства з боку відповідача, а саме відсторонення, звільнення чи невиплати заробітної плати, премії, що є очевидним і грубим порушенням чинного законодавства.
Наказом директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. від 31 січня 2022 року № 159-к КТМ «Про відсторонення від роботи», у зв'язку з відмовою/ухиленням від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов'язковість яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 30 листопада 2021 року № 2664), на виконання підпункту 2 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», керуючись статтями 46, 113 Кодексів закону про працю України, ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 31 січня 2022 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або дня надання одного з документів, передбачених наказом КП «Київтеплоенерго» «Про обов'язкові профілактичні щеплення», що підтверджує отримання щеплення або наявність протипоказань до проведення такого щеплення (а. с. 37, т. 1). При ознайомленні із вказаним наказом ОСОБА_1 зазначила, що не згодна з наказом та не зобов'язана надавати інформацію про стан свого здоров'я.
31 січня 2022 року ОСОБА_4 звернулась до директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. із запереченням щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати (а. с. 116-118, т. 1).
Наказом КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» від 01 березня 2022 року № 149-к про допуск до роботи відсторонених працівників, ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року (а. с. 153, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта-шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який введено в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 (далі - Постанова № 1236), зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6 Постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення від COVID-19. Відповідачем застосовано до позивачки відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 66, з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5. пункту 1.2. Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5. Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 2.7. Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язкуз відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.
Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Судом встановлено, що позивачка працює на посаді провідного інженера відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго», а отже належить до працівників, які підлягають обов'язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Наказом директора СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго» Деревицького В. І. від 31 січня 2022 року № 159-к КТМ «Про відсторонення від роботи», у зв'язку з відмовою/ухиленням від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 31 січня 2022 року до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, або дня надання одного з документів, передбачених наказом КП «Київтеплоенерго» «Про обов'язкові профілактичні щеплення», що підтверджує отримання щеплення або наявність протипоказань до проведення такого щеплення.
Підставою видання зазначеного наказу слугувала та обставина, що позивачка не надала роботодавцю підтверджуючого документа про отримання обов'язкового профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.
Наказ про відсторонення позивачки від роботи видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664), пункту 41-6 Постанови № 1236.
Держава зобов'язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов'язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров'я людей, фундаментальні конституційні цінності.
Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров'я є найбільш тісно пов'язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя.
Згідно із частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв'язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров'я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.
ОСОБА_1 , як провідний інженер відділу з кошторисної роботи Управління капітального будівництва СП «Київські теплові мережі» КП «Київтеплоенерго», виконує обов'язки щодо перевірки кошторисної документації та матеріалів, наданих підрядними організаціями та працівниками відділу з технічного нагляду управління з капітального будівництва,що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівника цього підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню.
Верховний Суд вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу у зв'язку з непропорційністю відсторонення меті охорони здоров'я населення та самої позивачки.
Оскільки іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, Верховний Суд вважає, що відповідач правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивачки від роботи на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664), пункту 41-6 Постанови № 1236.
З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт).
Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року, а тому порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України, не встановлено.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22 (провадження № 61-41св23), від 18 квітня 2023 року у справі № 130/3573/21 (провадження № 61-5570св22), від 13 грудня 2023 року у справі № 133/3961/21 (провадження № 61-9771св23).
З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та скасування наказу про відсторонення, що є підставою для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій. При цьому Верховний Суд вважає, що обмеження прав особи може відбуватися в інтересах держави і суспільства і повинно бути обумовленим насамперед необхідністю поваги таких самих прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21).
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду від 09 серпня 2022 року та постанови апеляційного суду від 18 квітня 2023 року у цій справі, то додаткове рішення суду від 26 серпня 2022 року та додаткова постанова апеляційного суду від 23 травня 2023 року також підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 серпня 2022 року, додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 серпня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», директора структурного підрозділу «Київські теплові мережі» комунального підприємства «Київтеплоенерго» Деревицького Василя Івановича про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович