13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 205/1196/21
провадження № 61-15759св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Нодарі Михайлович, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представників - адвокатів Кириченко Вікторії Леонідівни, Кириченка Сергія Івановича на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., від 04 жовтня 2023 року і виходив з наступного.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору іпотеки, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 07 травня 2020 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики (із заставним забезпеченням), за умовами якого вона отримала від ОСОБА_2 позику у сумі 36 000,00 дол. США та зобов'язалася повернути позикодавцеві 41 000,00 дол. США у строк не пізніше 17 травня 2020 року.
3. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 07 травня 2020 року між нею та відповідачкою було укладено договір іпотеки, предметом якого є 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
4. 18 червня 2020 року право власності на 25/100 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 07 травня 2020 року. Власником іншої 75/100 частини вищевказаного житлового будинку є ОСОБА_3 .
5. Посилалася на те, що зазначений договір іпотеки, а також державна реєстрація права власності за відповідачкою на 25/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 здійснена на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, відбулася з порушенням приписів закону, оскільки частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості, що прямо передбачено частиною третьою статті 5 Закону України «Про іпотеку».
6. Оскільки вказані 25/100 частин житлового будинку в натурі не виділялися, право власності на них не реєструвалось, то вказаний договір іпотеки, на її думку, вчинено з істотним порушенням приписів матеріального закону.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір іпотеки від 07 травня 2020 року; визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52772803 від 22 червня 2020 року, прийняте державним реєстратором речових прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М.; припинити право власності ОСОБА_2 на 25/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Стислий виклад позиції інших учасників справи
8. ОСОБА_2 позов визнала у повному обсязі, зазначивши, що їй відомі наслідки визнання недійсним договору іпотеки.
9. ОСОБА_3 просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на штучний характер спірних правовідносин, спрямованих на затягування розгляду по суті іншої цивільної справи за її позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., про визнання договорів позики та іпотеки удаваними правочинами, переведення прав та обов'язків покупця (справа
№ 205/5788/20).
10. В обґрунтування своїх заперечень зазначала, що вона є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому їй на праві приватної власності належить 75/100 частин домоволодіння, а іншим співвласником зазначеного домоволодіння до вчинення сторонами правочинів позики та іпотеки була ОСОБА_1 , якій належали 25/100 частин домоволодіння. Як другий співвласник спільної часткової власності вона відповідно до статті 362 Цивільного кодексу України мала переважне право на купівлю частки у спільній частковій власності. Однак вона не отримувала письмового повідомлення про продаж та умови продажу ОСОБА_1 своєї частки у спільній власності та пропозицію купити зазначену частку. Вважала, що ОСОБА_1 , з метою ухилення від узгодження з нею дій, спрямованих на відплатне відчуження своєї частки у спільній частковій власності, умисно приховала за удаваними правочинами позики та іпотеки реальний договір купівлі-продажу її частки домоволодіння, у зв'язку з чим нею було подано у 2020 році, тобто до відкриття провадження у цій цивільній справі, позов про визнання договорів позики та іпотеки удаваними правочинами, переведення прав та обов'язків покупця.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки предметом іпотеки є об'єкт нерухомості, який перебуває у спільний частковій власності, а частки співвласників нерухомого майна в натурі не виділені, за звичайних обставин позивачка дійсно мала б право ставити питання про визнання недійсним такого договору іпотеки. Водночас, з урахуванням поведінки сторін під час розгляду цієї справи та справи № 205/5788/20, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суперечать їхній попередній поведінці, є недобросовісними і спрямованими, у тому числі, на створення штучних перешкод у реалізації ОСОБА_3 свого переважного права на купівлю частки у спільній частковій власності та затягування у подальшому розгляду іншої цивільної справи № 205/5788/20. З урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
13. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
14. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 07 травня 2020 року між ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, та ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 426.
15. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52772803 від 22 червня 2020 року, прийняте державним реєстратором речових прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Кокосадзе Н. М., та припинено право власності ОСОБА_2 на 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна: 1653379512101, номер запису про право власності: 36989533).
16. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
17. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо наявності факту зловживання ОСОБА_1 правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки ґрунтуються на припущеннях. З огляду на те, що судовими рішеннями у справі
№ 205/5788/20 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , подача позову у цій справі не може свідчити про зловживання правами, з метою створення процесуальних перешкод для розгляду цивільної справи
№ 205/5788/20. Оскільки укладання договору іпотеки частки спірного майна суперечило чинному законодавству і приватний нотаріус не мав законних підстав для його посвідчення, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на 25/100 частин житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , здійснена на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, відбулась з порушенням закону, суд апеляційної інстанції вважав, що наявні підстави для задоволення позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. 03 листопада 2023 року ОСОБА_3 та її представники - адвокати
Кириченко В. Л., Кириченко С. І. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року.
19. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявники зазначають неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 522/407/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 27 листопада 2018 рокуу справі
№ 905/2260/17, від 30 січня 2019 рокуу справі № 569/17272/15-ц, від27 березня 2019 рокуу справі № 711/4556/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 463/5896/14-ц, від04 червня 2019 рокуу справі № 916/3156/17, у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 квітня 2019 року у справі
№ 390/34/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16, від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, від 10 вересня 2018 року у справі
№ 920/739/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц,
від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, від 21 листопада
2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17, від 27 жовтня 2021 року у справі № 346/6034/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказують, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що оскільки предметом іпотеки є частка об'єкта нерухомого майна, яка не виділена в натурі, що суперечить положенням частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку», оспорюваний договір іпотеки є нікчемним, а тому визнання його недійсним у судовому порядку є безпідставним.
21. Заявники зауважують, що позивачка не надала будь-яких доказів на підтвердження того, що зверненням стягнення на 25/100 частин домоволодіння під час укладення договору іпотеки порушені її права, які підлягають захисту в судовому порядку. Між сторонами справи не існувало спору. Вважають, що сторони справи могли провести двосторонню реституцію у позасудовий спосіб, однак зазначеного не зробили, що свідчить про наявність прихованих мотивів звернення до суду з позовом у цій справі. Суд апеляційної інстанції визнав недійсним оспорюваний договір іпотеки, не врахувавши невиконання основного зобов'язання.
22. Вважають правильними висновки суду першої інстанції, що поданий ОСОБА_4 позов використовується як юридичний інструмент для відмови у подальшому у задоволенні її позовних вимог в іншій справі, що свідчить про зловживання сторонами спору своїми правами.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 205/1196/21, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 та її представників - адвокатів Кириченко В. Л., Кириченка С. І. про зупинення дії постановиДніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року до закінчення касаційного провадження.
24. 20 лютого 2024 року матеріали цивільної справи № 205/1196/21 надійшли на адресу Верховного Суду.
25. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. 07 травня 2020 року між ОСОБА_1 , як позичальником, та
ОСОБА_2 , як позикодавцем, було укладено договір позики (із заставним забезпеченням), за умовами якого позикодавець надала позичальникові позику у сумі 36 000,00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві 41 000,00 дол. США у строк не пізніше 17 травня 2020 року.
27. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 07 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності іпотекодавця на предмет іпотеки було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Дніпровської районної державної адміністрації Васеніним Ю. В. 07 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 28104363, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1653379512101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 вересня 2018 року за індексним номером 139221154.
28. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 вересня 2020 року, 18 червня 2020 року право власності на 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 07 травня 2020 року, а власником іншої 75/100 частини вищевказаного житлового будинку вказано ОСОБА_3 .
29. Доказів виділу у натурі 25/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.
30. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 212415671 від 13 червня 2020 року, право власності на 37/100 частки та 38/100 частки, а усього разом 75/100 часток, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_5 ..
31. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня
2022 року залишено без змін, у справі № 205/5788/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., про визнання договорів позики та іпотеки удаваними правочинами, переведення прав та обов'язків покупця відмовлено.
Позиція Верховного Суду
32. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
33. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
35. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
36. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
37. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
38. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
39. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
40. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
41. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
42. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина перша статті 18 Закону України «Про іпотеку»).
43. Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
44. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).
45. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19).
46. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
47. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
48. Конструкція недійсності договору потрібна для того, щоб не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів, або ж їх відновлювати. В основі конструкції недійсності (нікчемності та оспорюваності), як правило, перебуває порушення норм ЦК України чи іншого закону.
49. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, частина об'єкту нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим законом.
50. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
51. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.
52. Встановивши, що предметом оспорюваного договору іпотеки була частина нерухомого майна, яка не виділена в натурі, суди попередніх інстанцій дійшли законного висновку про невідповідність такого договору приписам частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку», що має наслідком визнання його недійсним.
53. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності обґрунтованих підстав для висновку про подання іпотекодавцем позову про визнання договору іпотеки недійсним з мотивів зловживання своїм правом.
54. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.
55. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
56. Заперечуючи проти задоволення позову та зазначаючи про штучний характер спірних правовідносин, ОСОБА_3 , яка є власником іншої частини домоволодіння, посилалася на порушення її переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, а також подання позову з метою затягування розгляду іншої цивільної справи № 205/5788/20 за її позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., про визнання договорів позики та іпотеки удаваними правочинами, переведення прав та обов'язків покупця.
57. Встановивши, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н. М., про визнання договорів позики та іпотеки удаваними правочинами, переведення прав та обов'язків покупця з підстав недоведеності удаваності оспорюваних договорів позики та іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати поведінку сторін у справі, що переглядається в касаційному порядку, недобросовісною та такою, що суперечить критеріям справедливості і добросовісності.
58. Більш того, оскільки наслідком визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним є приведення сторін відповідного правовідношення у попередніх стан, необґрунтованими є доводи ОСОБА_3 про порушення її переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.
59. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
60. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
61. Приватно-правовими нормами визначене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).
62. Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, надав обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам щодо укладення оспорюваного правочину з порушенням приписів Закону України «Про іпотеку», а також доводам учасників справи щодо зловживання сторонами своїми правами, у зв'язку з чим дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
63. Посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним з підстав відсутності спору між сторонами та нікчемності такого договору, колегія суддів відхиляє.
64. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
65. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним.
66. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17)
67. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16).
68. Ураховуючи, що оспорюваний правочин суперечить приписам частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку», однак законом не встановлено нікчемності чи недійсності такого правочину внаслідок цього, відсутні правові підстави вважати договір іпотеки від 07 травня 2020 року нікчемним.
69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні суду апеляційної інстанції, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
70. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
71. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
72. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представників - адвокатів Кириченко Вікторії Леонідівни, Кириченка Сергія Івановича залишити без задоволення.
2. ПостановуДніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович