13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 161/13140/22
провадження № 61-612св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Жуковський Віталій Валентинович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Черняка В. В. від 30 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К., від 30 листопада 2023 року та
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нечипорук Інна Сергіївна, на постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада
2023 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К., від 14 грудня 2023 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ АБ «Укргазбанк», про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання майна особистою приватною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з січня
2008 року він проживав разом з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спочатку в орендованих квартирах по АДРЕСА_1 , а згодом по АДРЕСА_2 .
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 , а
ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_5 .
4. Посилався на те, що за час проживання однією сім'єю ними спільно набуто нерухоме та рухоме майно, а саме: торгово-офісні приміщення загальною площею 119,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , які утворені з реконструйованих двох квартир і прибудови, номінальним покупцем яких за договорами від 2008 року виступила ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_5 ); квартира АДРЕСА_6 ; квартира АДРЕСА_7 , яка оформлена на їх малолітнього сина; автомобіль марки «Land Rover Range Rover Evoque» 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
5. Зауважував у заяві про зміну позовних вимог, що торгово-офісні приміщення по АДРЕСА_3 набуто за його особисті кошти у розмірі 85 000,00 дол. США, взяті у кредит у банку на підставі договору від 22 січня 2008 року, 27 000,00 дол. США - на підставі договору від 18 квітня 2008 року та 62 800,00 дол. США - на підставі договору від 21 квітня 2008 року. Зазначав, що саме він самостійно займався усіма питаннями перетворення зазначених вище квартир у комерційну нерухомість.
6. Датою припинення фактичних шлюбних відносин вказав 01 вересня 2020 року, коли ОСОБА_2 одноосібним рішенням унеможливила їх подальше спільне проживання та ведення спільного побуту, позбавила його доступу до квартир АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 та вивезла з них усі його особисті речі.
7. Зазначав, що ОСОБА_2 намагалася приховати спільне сумісне майно та без його згоди відчужила своїй родичці ОСОБА_3 автомобіль марки «Land Rover Range Rover Evoque» 2013 року випуску, а також 09 вересня 2020 року - торгово-офісні приміщення, які згодом були подаровані ОСОБА_2 та опинилися знову у її власності.
8. З огляду на наведене та враховуючи уточнення позовних вимог,
ОСОБА_1 просив суд: 1) встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу його та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2008 року по
01 вересня 2020 року; 2) визнати їх спільною сумісною власністю: квартиру АДРЕСА_6 ; автомобіль марки «Land Rover Range Rover Evoque» 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; 3) визнати його особистою приватною власністю торгово-офісні приміщення загальною площею 119,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; 4) у порядку поділу спільного сумісного майна виділити у його власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_9 ; 5) стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у сумі 293 000,00 грн в якості компенсації вартості 1/2 частки реалізованого спільного сумісного майна - автомобіля марки «Land Rover Range Rover Evoque», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 ; 6) визнати недійсним договір купівлі-продажу торгово-офісних приміщень за адресою:
АДРЕСА_3 , укладений 09 вересня 2020 року між
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Пастуховою Н. В., зареєстрований у реєстрі за № 5140; 7) витребувати у ОСОБА_2 на його користь торгово-офісні приміщення загальною площею 119,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .
Стислий виклад позиції інших учасників справи
9. ОСОБА_2 частково визнавала факт спільного проживання з позивачем до березня 2017 року, однак зауважувала, що їх відносини не були сімейними. Зазначала, що спірне торгово-офісного приміщення за адресою:
АДРЕСА_3 , утворилося внаслідок об'єднання двох квартир АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 , які вона придбала за власні кошти у 2008 році. Позивач дійсно брав участь у переобладнанні цих квартир під торгово-офісне приміщення, але всі ці роботи здійснювалися за її власні кошти. Щодо автомобіля Land Rover Range Rover Evoque, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , вказувала, що він був придбаний виключно за її власні кошти, які були отримані внаслідок продажу іншого автомобіля Ssang Yong. Квартиру АДРЕСА_9 вважала її особистою власністю, оскільки придбана нею за кошти, отримані в кредит. Додатково зауважувала про пропуск позивачем позовної давності.
10. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
11. ПАТ АБ «Укргазбанк» заперечувало проти задоволення позовних вимог, заявлених щодо поділу квартири АДРЕСА_9 , посилаючись на те, що вона перебуває в іпотеці у банку.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
12. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня
2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
13. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 06 вересня 2011 року до 01 вересня 2020 року.
14. У порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_9 .
15. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 293 000,00 грн, як компенсацію за реалізований автомобіль Range Rover Evoque, 2013 року випуску.
16. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 торгово-офісне приміщення/Літер А-1/, площею 119,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .
17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
18. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на наявність у сторін спільних дітей із значною різницею у віці, проживання позивача та відповідачки ОСОБА_2 в одній квартирі протягом тривалого часу, наявність значної кількості спільних фотографій сторін, з яких можливо зробити висновок про їх сімейний зв'язок, а також самостійне зазначення відповідачкою у зверненнях до правоохоронних органів у період до 30 серпня 2020 року позивача, як свого співмешканця та цивільного чоловіка, наявні правові підстави для встановлення факту проживання сторін у період з 06 вересня 2011 року по
01 вересня 2020 року. Щодо оцінки періоду до 05 вересня 2011 року, суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав для встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у цей період, з огляду на перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .
19. Судом встановлено, що спірна квартира та автомобіль були придбані сторонами у період фактичних шлюбних відносин, а тому на них розповсюджується режим спільної сумісної власності. Водночас, враховуючи факт відчуження відповідачкою без згоди позивача спірного автомобіля, а також без надання доказів використання виручених від продажу коштів в інтересах сім'ї, з неї на користь позивачавідповідно до статті 71 Сімейного кодексу України підлягає стягненню 1/2 його вартості.
20. Спірні торгово-офісні приміщення суд першої інстанції вважав такими, що є особистою власністю позивача, оскільки квартири, які були реконструйовані в офісні приміщення, були придбані за отримані ОСОБА_1 у кредит грошові кошти. З огляду на те, що таке майно позивача вибуло з його володіння без відповідної на те правової підстави, тобто поза його волею, належним способом захисту його прав суд вважав витребування такого майна від ОСОБА_2 .
21. Крім того, з огляду на відсутність доказів наявності між сторонами спору щодо поділу спільного сумісного майна, суд першої інстанції вважав, що позовна давність ОСОБА_1 не пропущена.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
22. Постановою Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року в оскаржуваній частині щодо задоволення позовних вимог про витребування торгово-офісного приміщення скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
23. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 06 вересня 2011 року по 01 вересня 2020 року, визнання спільною сумісною власністю спірної квартири та автомобіля, поділ квартири та стягнення компенсації за продаж автомобіля. Водночас, відсутні правові підстави для висновку про належність спірних торгово-офісних приміщень на праві особистої власності позивачу. Зазначено, що право власності на квартири, які були згодом реорганізовані у торгово-офісні приміщення, а також право власності на самі торгово-офісні приміщення загальною площею 119,7 кв. м зареєстровано за ОСОБА_2 під час перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, правовстановлюючі документи є дійсними та в судовому порядку не оспорювалися, а тому зазначене майно є особистою приватною власністю відповідачки.
24. Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
25. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважав обґрунтованим їх розмір у сумі 13 500,00 грн, з огляду на відсутність відповідних заперечень, а тому ураховуючи пропорційність задоволених вимог дійшов висновку про стягнення на користь відповідачки 1/4 від зазначеної суми.
Узагальнені доводи касаційних скарг
26. 10 січня2024 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат
Жуковський В. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділу спільної сумісної власності та стягнення компенсації за реалізований автомобіль, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
27. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс17, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 рокуу справі №288/1361/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 0907/2-7453/2011, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц,
від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 30 жовтня 2019 року
у справі № 643/6799/17, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі
№490/10757/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, від 12 травня 2022 року у справі № 212/10842/19, від 22 лютого 2023 року у справі
№ 523/6605/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того посилається на те, що судом першої інстанції ухвалою від 14 лютого 2023 року безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували подані нею докази купівлі спірного майна за особисті кошти, самостійного виконання умов договорів оренди квартири у період 2017-2018 років, не врахували покази свідків, які підтверджували факт їх роздільного з ОСОБА_1 проживання з 2017 року, відсутність у них спільного бюджету. Крім того, судами попередніх інстанцій було безпідставно відхилено її клопотання про призначення експертизи з метою перевірки факту достовірності поданих позивачем договорів оренди.
29. Вважає, що надані позивачем докази проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу є неналежними, не підтверджують наявності між сторонами спільного бюджету, спільного господарства, спільних витрат та придбання майна в інтересах сім'ї. Зосереджує увагу на наявності договорів позики грошових коштів для купівлі спірної квартири, укладених нею особисто, у тому числі з позивачем, відсутності даних про участь позивача у державній програмі молодіжної підтримки, погашенні кредитних зобов'язань, а також поясненнях ОСОБА_1 про те, що спірний автомобіль був подарунком для неї.
30. Зауважує про суперечливість поведінки позивача, що свідчить про намагання приховати факти та спотворити реальні обставини справи.
31. Акцентує увагу, що будь-які відносини з позивачем були припинені у
2017 році, що підтверджується поданим ОСОБА_1 позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю та реєстрації шлюбу (справа № 161/4114/17), який згодом було залишено без розгляду. Зазначене, на її думку, свідчить про пропуск позивачем позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні його вимог.
32. 21 січня 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нечипорук І. С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року в частині скасування рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року щодо витребування торгово-офісного приміщення та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року у цій частині. Також просить скасувати додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.
33. Підставами касаційного оскарження судових рішень суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/13185/17-ц, від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
34. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував подані ним докази щодо купівлі квартир по
АДРЕСА_3 за його особисті кошти та формальної реєстрації права власності на них за ОСОБА_2 , з огляду на наявність у нього грошових валютних зобов'язань перед банками, а також здійснення ним реконструкції таких квартир, проведення добудови торгово-офісного приміщення. Вважає, що застосований судом першої інстанції спосіб захисту його прав відповідає практиці Верховного Суду.
35. Необґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 є підставою для скасування додаткової постанови апеляційного суду в частині стягнення на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
36. Ухвалою Верховного Суду від 18 січня2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення недоліків.
37. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків
38. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 161/13140/22 за касаційною скаргоюОСОБА_2 , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
39. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 рокупоновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та додаткової постанови Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 161/13140/22 за його касаційною скаргою.
40. 14 лютого 2024 року матеріали цивільної справи № 161/13140/22 надійшли на адресу Верховного Суду.
41. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
42. 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Нечипорук І. С., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_2 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
43. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що касаційна скарга ОСОБА_2 зводиться в основному до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Вважає, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та належності спірної квартири та автомобіля на праві спільної сумісної власності. Посилання ОСОБА_2 на пропуск позовної давності при пред'явленні позову у справі, що переглядається в касаційному порядку, вважає безпідставними, оскільки сам факт звернення до суду з позовом, який було за його заявою залишено без розгляду, не означає, що його право було дійсно порушено, або що він дізнався про таке порушення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
44. З 26 жовтня 1991 року по 06 вересня 2011 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2011 року, яке набрало законної сили 06 вересня 2011 року (справа №2-4891/11).
45. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох спільних дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і сина
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
46. Згідно з договорами оренди квартири від 01 травня 2009 року, від 01 травня 2011 року, від 01 травня 2013 року, від 01 травня 2016 року, від 01 травня
2018 року, ОСОБА_1 наймав у ОСОБА_7 квартиру
АДРЕСА_12 до 31 травня 2019 року. Згідно з довідкою ОСББ «Промінь», у вказаній квартирі тривалий час, а саме з травня 2009 року по травень 2019 року проживали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхні діти. Позивач сплачував за комунальні послуги та приймав участь у діяльності ОСББ. Факт сплати комунальних платежів за адресою цієї квартири саме позивачем у період з січня 2015 року по жовтень 2019 року підтверджується відповідною довідкою АТ КБ «Приватбанк».
47. У період з листопада 2019 року по серпень 2020 року стосовно
ОСОБА_1 за заявами ОСОБА_2 складалися адміністративні матеріали за вчинення правопорушень, передбачених статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (домашнє насильство).
48. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення
від 10 листопада 2019 року серії АПР18 №055367, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 10 листопада 2019 року близько 15 год. 30 хв. за місцем проживання (кв. АДРЕСА_13 ) вчинив домашнє насильство відносно цивільної дружини ОСОБА_2 психологічного та фізичного характеру, а саме ображав її нецензурною лайкою та шарпав за одяг.
49. У своїй власноручно написаній заяві за цим фактом на ім'я начальника Луцького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2 просила притягнути до відповідальності ОСОБА_1 , зазначаючи, що він є її цивільним чоловіком.
50. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 14 лютого 2020 року у справ № 161/19495/19 за цим фактом ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті173-2 КУпАП.
51. Згідно з іншим протоколом про адміністративне правопорушення
від 30 серпня 2020 року серії АПР18 №529017, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 30 серпня 2020 року о 10 год. 30 хв. за місцем проживання
(кв. АДРЕСА_13 ) виражався нецензурною лайкою в бік співмешканки ОСОБА_2 , чим завдав шкоди її психічному здоров'ю. Правопорушення було вчинено повторно протягом року.
52. У своїй власноручно написаній заяві за цим фактом на ім'я начальника Луцького ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_2 просила притягнути до відповідальності ОСОБА_1 , зазначаючи, що він є її співмешканцем та чоловіком у цивільному шлюбі.
53. Постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 22 вересня 2020 року у справі № 161/14075/20 за цим фактом ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 173-2 КУпАП.
54. На підставі договорів купівлі-продажу від 08 лютого 2008 року та від 22 квітня 2008 року ОСОБА_2 стала власником двох окремих квартир - квартири АДРЕСА_4 та квартири
АДРЕСА_5 . У 2008 році ОСОБА_2 отримала погодження на їх реконструкцію з добудовою під офіс.
55. Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Луцької міської ради 07 червня 2011 року на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 02 червня 2011 року за № 390-6, ОСОБА_2 набула право власності на торгово-офісні приміщення загальною площею 119,7 кв. м, яке було зареєстровано 05 липня 2011 року.
56. 09 вересня 2020 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужила вищенаведене торгово-офісне приміщення на користь
ОСОБА_3 .
57. В подальшому, за договором дарування від 10 грудня 2021 року право власності на це майно перейшло від ОСОБА_3 назад до ОСОБА_2 .
58. 23 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «Луцьксантехмонтаж
№ 536» укладений договір, за яким останнє зобов'язувалося збудувати з власних матеріалів і передати ОСОБА_2 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_14 . Ціна договору становила 477 840,00 грн.
59. 30 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «Луцьксантехмонтаж
№ 536» був підписаний договір купівлі-продажу майнових прав на цю ж квартиру.
60. 13 червня 2013 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_15 . Розмір наданого кредиту становить 290 000,00 грн. Фактично вказаний кредит був наданий згідно з Порядком здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2012 року
№ 343, і ОСОБА_2 скористалася таким порядком, що підтверджується відомостями Волинського регіонального управління ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».
61. Сторонами не заперечується, що після введення в експлуатацію, вищенаведеному будинку присвоєна адреса: АДРЕСА_16 . Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_9 видано ОСОБА_2 27 серпня
2014 року.
62. З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на момент вирішення судом спору між сторонами квартира АДРЕСА_9 продовжує перебуває у власності ОСОБА_2 , на квартиру зареєстроване обтяження у вигляді іпотеки
ПАТ АБ «Укргазбанк».
63. Згідно з рахунком-фактурою № 161418 від 14 липня 2016 року, який виданий компанією «Балтіяс Релізація Центрас, СІА» (Латвійська Республіка),
ОСОБА_1 придбав за 25 000,00 Євро автомобіль Land Rover Range Rover Evoque, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
64. Факт перебування ОСОБА_1 за кордоном станом на 14 липня
2016 року підтверджується відмітками в його паспорті громадянина України для виїзду за кордон. На території України вищенаведений автомобіль був зареєстрований на ОСОБА_2 01 грудня 2016 року.
65. 18 грудня 2019 року вищенаведений автомобіль за договором
купівлі-продажу був відчужений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за 586 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
66. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
67. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
68. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
69. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
70. Відповідно до статті 18 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
71. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
72. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
73. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
74. Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
75. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
76. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
77. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
78. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
79. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
80. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
81. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада
2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі
№ 199/3941/20.
82. У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі
№ 6-97цс11 роз'яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.
83. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
84. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
85. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
86. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
87. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
88. У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
89. Дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази у їх сукупності, урахувавши наявність у сторін спільних дітей 2010 та 2018 року народження, існування доказів проведення разом спільного часу, проживання сторін спільно з дітьми в одній квартирі, відсутності спору щодо аліментних зобов'язань до
2021 року, визнання ОСОБА_2 позивача своїм цивільним чоловіком, що підтверджується зверненнями останньої до правоохоронних органів з причин вчинення останнім домашнього насильства, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 06 вересня 2011 року по 01 вересня 2020 року .
90. У цьому контексті судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 з 26 жовтня 1991 року по 05 вересня 2011 року, що виключає можливість застосування положень статті 74 СК України до правовідносин сторін в у період до розірвання шлюбу.
91. Посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на відсутність належних та допустимих доказів наявності між сторонами стосунків, які притаманні сім'ї, колегія суддів відхиляє. Як вбачається з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2021 року у справі № 161/7580/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, яке знаходиться у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, заявниця визнавала факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з позивачем у період з 2008 року по березень 2017 року.
92. Згідно з частиною дев'ятою статті 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
93. Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
94. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
95. Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
96. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
97. Безпідставними слід визнати також доводи ОСОБА_2 про необґрунтовану відмову у задоволенні її клопотання про призначення експертизи договорів оренди квартири, які надані позивачем для підтвердження факту спільного проживання сторін, оскільки суди обґрунтовано відмовили у задоволенні зазначеного клопотання відповідачки, врахувавши критерії належності доказів та достатності у їх сукупності.
98. Судами надано належну правову оцінку поданим позивачем доказам спільного проживання сторін, наявності спільного побуту та купівлі спірної квартири і автомобіля під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах. У цьому аспекті також правильно ураховано наявність у обох сторін фінансової спроможності для придбання спірного майна, використання спірної квартири, як житла, що підтверджується протоколами про вчинення адміністративних правопорушень та відповідними адміністративними матеріалами, а також визнання сторонами факту придбання спірного автомобіля позивачем та реєстрацію права власності на нього за ОСОБА_2 на безоплатній основі.
99. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, врахував обставини, мету придбання спірного майна, а також факт одноособового відчуження спірного автомобіля ОСОБА_2 без згоди іншого співвласника, що не заперечується останньою, у зв'язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
100. У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зазначено, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу.
101. Крім того, судами попередніх інстанцій було правильно відхилено доводи ОСОБА_2 про пропуск позивачем позовної давності, з посиланням на подання останнім позову у 2017 році про поділ спільного майна.
102. Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
103. Відповідно до частин другої, третьої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
104. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
105. Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є момент, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
106. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц,
від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц , від 08 грудня 2021 року у справі 753/18448/17.
107. Встановивши, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 01 вересня 2020 року, не мали претензій щодо порядку користування майном та порушення права спільної сумісної власності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск ОСОБА_1 позовної давності при поданні позову про поділ спільного сумісного майна у вересні 2022 року.
108. У частині визначення правового режиму торгово-офісних приміщень, які кожна із сторін вважає особистим майном, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що квартири по АДРЕСА_3 , які були згодом реконструйовані у торгово-офісні приміщення, були придбані
ОСОБА_2 у 2008 році, тобто до встановленого в судовому порядку факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, які з урахуванням положень частини другої статті 74 СК України є підставою для виникнення права спільної сумісної власності. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт наявності у відповідачки фінансової спроможності на їх купівлю, реконструкція квартир була здійснена саме за її заявою, як власника майна, оформлення права власності на торгово-офісні приміщення також здійснено за відповідачкою у період перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Законність набуття права власності ОСОБА_2 на спірні приміщення на підставі цивільно-правових договорів та реконструкції належного їй майна у судовому порядку не оспорювалася, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.
109. Доводи касаційних скарг зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться значною мірою до переоцінки доказів.
110. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
111. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційних скаргах.
112. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої (у нескасованій частині) та апеляційної інстанцій.
113. Колегія суддів зауважує, що додаткова постанова Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року оскаржується в касаційному порядку ОСОБА_1 виключно з підстав її похідного характеру від постанови Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року. З огляду на відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду по суті вирішення спору та беручи до уваги положення частини першої статті 400 ЦПК України, відсутні правові підстави для скасування додаткової постанови апеляційного суду щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
114. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
115. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Жуковський Віталій Валентинович, та ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Нечипорук Інна Сергіївна, залишити без задоволення.
2. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 серпня 2023 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович