21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 405/9138/19
провадження № 61-8141св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Ситнік О. М., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Дуковського О. Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування нерухомого майна недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору дарування нерухомого майна недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 25 жовтня 2001 року до 24 червня 2019 року він перебував зі ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу ОСОБА_2 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2005 року набула право власності на 8/25 часток житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, розташованого на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). Вказаний житловий будинок, на час його набуття ОСОБА_2 , був непридатний для проживання. Внаслідок спільних трудових та грошових затрат у період з 2005 року до 2013 року подружжя здійснило відповідні будівельні та ремонтні роботи. Грошові кошти на покращення спірного нерухомого майна в розмірі 150 000,00 грн позивач отримав у липні 2005 року в ОСОБА_4 на підставі договору позики, який було укладено в інтересах сім'ї.
Внаслідок здійснення будівельних та ремонтних робіт належний ОСОБА_2 житловий будинок збільшився у своїй вартості, тому на підставі частини першої статті 62 СК України став об'єктом спільної сумісної власності.
Однак 31 липня 2018 року ОСОБА_2 подарувала своїй дочці ОСОБА_3 8/25 часток спірного житлового будинку, а 19 березня 2019 року відповідачі примусово виселили позивача зі спірного будинку.
Крім того, зазначив, що без його відома рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 червня 2018 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано. Однак, постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 червня 2019 року вказане рішення було скасовано та постановлено нове судове рішення, яким шлюб між ними розірвано.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд:
- визнати 8/25 часток спірного житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- визнати недійсним договір дарування від 31 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо спірного нерухомого майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд м. Кіровограда рішенням від 22 червня 2022 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не довів істотного збільшення вартості спірного нерухомого майна.
Кропивницький апеляційний суд постановою від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення.
Визнав об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 8/25 часток спірного житлового будинку.
Визнав недійсним договір дарування від 31 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо 8/25 часток спірного житлового будинку.
Стягнув зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 9 789,55 грн.
Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 960,50 грн.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що суд першої інстанції, дійшовши висновку, що переобладнання спірного будинку відбулося в результаті здійснення поточного ремонту, не врахував, що згідно з висновком судового експерта Тарана О. С. від 16 листопада 2020 року № 2409/20, який суд визнав належним і допустимим доказом на відміну від звіту про незалежну оцінку майна ТОВ «Експертне бюро» ОСОБА_5 від 05 січня 2022 року, перераховані у позовній заяві будівельні роботи належить до таких видів будівництва, як реконструкція, капітальний ремонт та нове будівництво.
Оскільки позивач довів належними та допустимими доказами факт його трудових та фінансових затрат, внаслідок яких було здійснено реконструкцію спірного житлового будинку, проведено будівельні та ремонтні роботи, що істотно збільшило його вартість, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та, як наслідок, визнання договору дарування спірного майна недійсним.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
31 травня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявники посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявники зазначають неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 646/12964/14.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду про визнання спірного будинку об'єктом спільної сумісної власності та, як наслідок, визнання недійсним договору дарування будинку є помилковими та ґрунтуються на припущеннях. Так, відповідно до плану будівлі загальна площа спірного будинку з надвірними будівлями з часу набуття права власності і до виникнення спору не змінилася, добудова а-1 є самовільно побудованою. Враховуючи висновок експерта від 16 листопада 2020 року, відповідно до якого ремонтно-будівельні роботи, перераховані в позовній заяві, належать до реконструкції, капітального ремонту та нового будівництва, суд не взяв до уваги, що вказані об'єкти не введені в експлуатацію в установленому порядку, і є самовільно побудованими, що не оспорював і позивачем. У зв'язку з чим заявники вважають, що доводи позивача про перепланування та реконструкцію будинку не підтверджені доказами, не відповідають дійсним обставинам та є необґрунтованими.
Зазначають, що отримане ОСОБА_2 спадкове майно було лише частково реконструйовано, самовільно збільшена площа лише коридора, тому відсутні підстави вважати, що спірний будинок став малозначним, несуттєвим порівнянно з прибудовою, а також збільшилася його істотна вартість. Будинок до ремонту мав площу 63,2 кв. м, а внаслідок самовільної прибудови площа збільшилась до 71,57 кв. м, але в результаті перепланування зменшилася житлова площа.
Зазначають, що позивач не довів наявність істотності збільшення вартості майна в результаті спільних трудових затрат подружжя, оскільки в будинку проводилась реконструкція коридора та самовільно збудовано сарай, у зв'язку з чим ці об'єкти не можуть бути об'єктами права власності, а інші ремонтні роботи не надають підстав для визначення будинку спільною сумісною власністю. Відповідачі визнають, що деякі витрати з боку позивача були понесені, але вони не можуть бути визнаними такими, що істотно збільшили вартість майна.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали
із Ленінського районного суду м. Кіровограда.
Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 25 жовтня 2001 року до 24 червня 2019 року перебували у шлюбі (т. 1, а. с. 11-13).
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2005 року у справі № 2-427/05 встановлено факт прийняття ОСОБА_2 спадщини на 16/50 (8/25) часток спірного житлового будинку з надвірними спорудами та визнано за нею право власності на вказане нерухоме майно (т. 1, а. с. 104).
Відповідно до архівної довідки ОКП «Кіровоградське ООБТІ» від 16 серпня 2017 року № 38541 за ОСОБА_2 було зареєстровано право спільної часткової власності на 8/25 часток спірного житлового будинку (т. 1, а. с. 103).
Згідно з договором дарування від 31 липня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Тєрєховою С. В., зареєстрованим у реєстрі за № 1236, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 8/25 часток житлового будинку (т. 1, а. с. 16, 17).
Відповідно до висновку судового експерта Тарана О. С. від 16 листопада 2020 року № 2409/20, складеного за результатами оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість 8/25 часток спірного житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель на момент проведення експертизи у стані, який існував до проведення будівельних робіт, описаних у позовній заяві, визначена з використанням порівняльного методичного підходу, на дату оцінки 16 листопада 2020 року становить 335 903,00 грн. При цьому ринкова вартість вказаного нерухомого майна на момент проведення експертизи у стані після проведення будівельних робіт, описаних у позовній заяві, визначена з використанням порівняльного методичного підходу, на дату оцінки 16 листопада 2020 року становить 677 989,00 грн (т. 1, а. с. 88-105). При цьому експерт попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України.
У дослідницькій частині висновку вказано, що перераховані у позовній заяві будівельні роботи належить до таких видів будівництва, як реконструкція, капітальний ремонт та нове будівництво.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 05 січня 2022 року, складеним оцінювачем ТОВ «Експертне бюро» ОСОБА_5 на замовлення відповідачів, ринкова вартість 8/25 часток житлового будинку станом на 20 грудня 2021 року становить 706 324,00 грн (після проведення ремонтних робіт та перепланування) та 523 549,00 грн (до проведення ремонтних робіт та перепланування) (т. 1, а. с. 167-245).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції судом були допитані свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили факт отримання у 2003 році позивачем позики в розмірі 150 000,00 грн на проведення будівельних та ремонтних робіт у будинку.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання спірного житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору дарування.
Майнові відносини, які складаються між подружжям, урегульовано у нормах СК України.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також вказано, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Отже, за загальним правилом, майно, набуте одним з подружжя в порядку спадкування, є його особистою приватною власністю, як і доходи, які воно приносить, тоді як спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте під час шлюбу.
Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, якщо дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості порівнянно з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи в остаточному об'єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позовних вимог та визнання особистого майна ОСОБА_2 спільним майном подружжя, оскільки позивач не довів, що збільшення вартості майна є істотним.
Суд першої інстанції встановив, що з наявних у справі доказів не підтверджується не тільки факт грошових затрат позивача, а й факт трудових затрат, коли він міг вкладатися якщо не фінансово, то власною працею у істотне збільшення вартості спірного майна. Однак, як зробив висновок суд першої інстанції, такі обставини позивач не довів.
Колегія суддів Верховного Суду вважає висновок суду першої інстанції про те, що з матеріалів справи не вбачаються передбачені статтею 62 СК України підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, законним і обґрунтованим.
Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.
Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на 1/2 частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов'язане з вкладенням у об'єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що його внесок у переобладнання спірного житлового будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення реконструкції спірного об'єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Крім того, не можна вважати, що первинний об'єкт нерухомості - будинок, який належав дружині ОСОБА_2 на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився (внаслідок збільшення його вартості у два рази) під час шлюбу у результаті трудових чи грошових затрат чоловіка ОСОБА_1 , який не є власником.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позичені позивачем кошти були використані на здійснення переобладнання спірного нерухомого майна та ремонтних робіт у ньому.
Також доводи позивача не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правомірності відчуження відповідачем ОСОБА_2 спірного житлового будинку, яке належало їй на праві особистої приватної власності, тому договір дарування житлового будинку від 31 липня 2018 року без згоди позивача не суперечив чинному законодавству.
Виходячи із зазначеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування правильного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення статті 62 СК України.
Разом із тим відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а згідно з частиною першою цієї статті кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17.
Отже, саме на позивача покладався обов'язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, про що зазначав суд першої інстанції, оскільки у цьому випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримав вимог цивільного процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, здійснив переоцінку доказів, а тому судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим на підставі статті 263 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Разом із тим вважає, що при встановленні обставин справи та дослідженні доказів суд першої інстанції не допустив порушення процесуальних норм, а отже, його висновок не спростований.
Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 536,44 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 квітня 2023 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 червня 2022 року залишити в силі.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 536 (п'ять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн 44 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
О. М. Ситнік
В. В. Пророк