65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"12" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5322/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Василяко Р.О.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5322/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» (08138, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул., Академіка Амосова, № 1/34, офіс 1)
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар» (67751, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Садове, вул. Радгоспна, № 23)
про стягнення 41 900,71 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
13.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 41900,71 грн, з яких: заборгованість за договором - 39072,00 грн, пеня за прострочення виконання зобов'язання - 2633,35 грн, інфляційні втрати - 195,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.
За ствердженням позивача, відповідно до специфікацій, що є невід'ємними частинами договору поставки постачальником було виконано свої зобов'язання за договором, а саме поставлено товар - препарати торгової марки «Жива Земля» «Helpost» на загальну суму 48840,00 грн, що свідчить про виконання постачальником своїх зобов'язань.
Проте, як вказує позивач, наразі покупцем не здійснено в повному обсязі оплату за договором та прострочено визначені договором строки виконання зобов'язань, оскільки відповідачем здійснено оплат за договором на загальну суму 9768,00 грн.
Позивач зазначив, що 06.09.2023 направив на адресу відповідача претензію у відповідності до ст. 222 ГК України з вимогою усунути порушення прав позивача в досудовому порядку, яку відповідач отримав 12.09.2023, однак жодним чином не відреагував на неї.
Відповідач у відзиві на позові (вх. № 2956/24 від 23.01.2024), заперечуючи проти доводів позивача, зазначив, що договір поставки від № 28/03/04-23Р від 28.03.2023 не підписувався повноважним представником ПСП «Виноградар», а підпис вчинений в наданому договорі не належить директору ПСП «Виноградар'та взагалі невідомо кому належить, у зв'язку з чим у відповідача відсутній оригінал. Окрім того, при огляді відтиску печатки на копії договору наданому до матеріалів позовної заяви виявлено розбіжності з печаткою ПСП «Виноградар».
Відповідач додає, що позивачем надані лише копії видаткових накладних, підписаних не зрозуміло ким, у них міститься лише підпис з боку отримувача товару, проте вказані видаткові накладні не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, довіреностей на отримання товару також не надано.
Відповідач також вказує, що надані видаткові накладні не були підписані повноважним представником ПСП «Виноградар», підпис не належить ані керівнику відповідача, ані іншій уповноваженій особі та взагалі невідомом ким здійснений підпис, і відтиск печатки розбігається з печаткою відповідача.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 року позовна заява вх.№ 5904/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» (вх. № 5904/23 від 13.12.2023) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
29.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» надано до суду заяву про усунення недоліків (вх. № 47601/23) на виконання ухвали, із змісту якої вбачається усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 18.12.2023.
08.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5904/23 від 13.12.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5322/23. Справу № 916/5322/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
23.01.2024 від ПСП «Виноградар» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов (вх. № 2956/24), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.
Того ж дня представник відповідача через систему «Електронний суд» звернувся до суду із клопотанням (вх.№ 2960/24), яким просив витребувати у ТОВ «Торговий дім «БТУ-Центр» оригінал договору № 28/03/04-23Р від 28.03.2023 та видаткових накладних, доданих до позовної заяви, для огляду в судовому засіданні та встановлення факту наявності оригіналів.
08.02.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено розгляд справи № 916/5322/23 у судовому засіданні з повідомленням сторін, та судове засідання по суті було призначено на "27" лютого 2024 року о 12:20 год.
19 лютого 2024 року за вх.№ 6841/24 на електронну адресу суду, а 23.02.2024 засобами поштового зв'язку, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена в повному обсязі відповідною ухвалою суду від 21.02.2024.
22.02.2024 засобами поштового зв'язку від позивача до суду також надійшла заява (вх. № 7312/24), до якої, на виконання ухвали суду від 08.02.2024, були додані оригінали доданих до позову документів, які позивач просив повернути після їх дослідження в судовому засіданні, а також копії додаткових документів на підтвердження виконання ним зобов'язань за договором, які позивач просив долучити до матеріалів справи. Вказана заява позивача судом була задоволена, оригінали були оглянуті судом на їх відповідність наданим копіям, а копії доданих документів долучені до матеріалів справи.
27.02.2024 у судовому засіданні по справі № 916/5322/23 судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "12" березня 2024 року о 10:40 год.
ПСП «Виноградар» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/5322/23 було повідомлено ухвалою суду від 29.02.2024, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
Представник позивача в судових засіданнях по суті виступив із вступною промовою, повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач - ПСП «Виноградар, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету, всі наявні в матеріалах справи докази свідчать про обізнаність його про розгляд даної справи, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, відповідно до поданого ним до суду відзиву проти позовних вимог заперечував.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 12.03.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
28.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» (постачальник) та Приватне сільськогосподарське підприємство «Виноградар» (покупець) укладено договір поставки № 28/03/04-23Р (далі - договір), відповідно до умов п.п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити (передати) у власність біологічні препарати (інші біопрепарати, добрива та продукцію) торгової марки «Жива Земля» та торгової марки «Helprost», в кількості, асортименті та за ціною, зазначених у Специфікаціях на поставку товару, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язаний своєчасно прийняти товар та оплатити його вартість в строк та на умовах, визначених даним договором.
Товар поставляється партіями в кількості та в асортименті згідно з замовленнями покупця (п. 1.2 договору).
Умови, строк поставки товару, його асортимент, кількість, вартість зазначаються у специфікаціях, які є невід'ємними частинами до даного договору (п. 2.1 договору). Поставка товару здійснюється партіями на умовах поставки, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Incoterms» у редакції 2010 року, які зазначені у Специфікаціях на кожну окрему партію (п. 2.2 договору).
При передачі товару постачальник зобов'язаний передати всю необхідну документацію на товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар та підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної покупцем та/або дата, зазначена в товарно-супроводжувальних документах перевізника у відповідності з умовами поставки (п. 2.3 договору).
При отриманні товару (прийнятті його по якості та кількості), покупець зобов'язаний повернути постачальникові по одному підписаному уповноваженим представником покупця та скріпленому печаткою (при наявності) екземпляру: товарно-транспортної накладної; видаткової накладної (п 2.4. договору).
Відповідно до п.п. 2.5., 2.6. договору, податкові накладні та, у разі потреби, розрахунки коригування до них, оформлюються в електронному вигляді за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Doc» та реєструються в ЄРПН у порядку діючого законодавства України. Постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну в електронній формі, з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису оформлену в уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін.
Пунктом 3.1 договору визначено, що приймання товару по кількості та якості здійснюється на складі покупця або перевізника (в залежності від умов поставки, які зазначені у специфікаціях), з урахуванням положень документів зазначених у п. 2.3.1 або на складі продавця, якщо це передбачено специфікацією до даного договору.
У відповідності до п. 3.11 договору право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної, що є підтвердженням належного виконання постачальником умов даного договору. Підписання представником покупця видаткової накладної та скріплення печаткою або штампом (у разі наявності) підпису представника покупця на видатковій накладній засвідчує належне виконання постачальником даного договору по поставці товару та засвідчує узгодження з покупцем асортименту, кількості, якості та вартості (ціни) товару в видатковій накладній.
Вартість одиниці товару та загальна вартість цієї кількості товару визначається у підписаній сторонами специфікації, що є невід'ємною частиною договору (п. 4.1 договору).
Відповідно до п.п. 5.2., 5.3. договору покупець проводить оплату вартості товару на умовах та в строки, які зазначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною до даного договору. Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу лише на банківський рахунок постачальника, що зазначений в договорі.
У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії товару. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору (додаткової угоди та/або специфікацій) більше ніж 5 календарних днів, покупець також сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 6 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати (п. 6.2. договору)
За умовами п. 10.1 договору він набирає законної сили з моменту його підписання та скріплення печатками (при наявності) сторін і діє до 31.12.2023, але в будь-якому разі - до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
28.02.2023 Додатковою угодою до договору № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 сторони погодили викласти, серед іншого, пункт 6.2. договору поставки в наступній редакції: « 6.2. У випадку несвоєчасної оплати згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару за календарний день простроченого платежу до дати повної оплати.».
28.03.2023 між ПСП «Виноградар» та ТОВ «Торговий дім «БТУ-Центр» підписаний Додаток № 1 до договору «Специфікація № 1», якою між сторонами погоджено найменування товару, який поставляється, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість.
Так, загальна вартість товару, який підлягає поставці за цією специфікацією становить 48840,00 грн. Строк поставки товару - квітень 2023. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (згідно Інкотермс 2010) на склад покупця та/або FCA перевізником «Нова пошта» за рахунок постачальника.
Умови оплати: 20% - попередня оплата за товар, 80% - повний розрахунок до 01.09.2023 року.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 ТОВ «Торговий дім «БТУ-Центр» поставило ПСП «Виноградар», а останнє прийняло у власність товар на загальну суму 48840,00 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій та відповідних оригіналів:
1. Видаткових накладних: № 486 від 13.04.2023 на суму 10378,50 грн та № 572 від 20.04.2023 на суму 38461,50 грн.
2. Експрес-накладної «Нова Пошта» № 20 4003 2757 1551 від 13.04.2023 та товарино-транспортної накладної № ТД000000572 від 20.04.2023.
Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Торговий дім «БТУ-Центр» відповідачу товару та його отримання ПСП «Виноградар» підписані представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб'єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.
При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін, у товарно-транспортній накладній. Також надання послуги з перевезення вантажу перевізником «Нова пошта» узгоджено наявною в матеріалах справи «Специфікацією № 1» від 28.03.2023, де чітко обумовлено, що поставка товару здійснюється в тому числі на умовах FCA, перевізником «Нова пошта». Специфікація підписана без зауважень, як з боку відповідача так і позивача та містить печатки юридичних осіб.
За результатами поставок товару позивач зареєстрував податкові накладні № 104 від 13.04.2023 на суму 10378,50 грн та № 144 від 20.04.2023 на суму 38461,50 грн
В свою чергу відповідачем 14.04.2023 сплачено частину основного боргу на загальну суму 9768,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 318 від 14.04.2023.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію № 89/23 від 06.09.2023 щодо сплати наявної заборгованості за отриману згідно договору поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 у розмірі 39072,00 грн та просив відповідача розглянути пред'явлену претензію в місячний строк з дня її одержання та повідомити письмово ро результати її розгляду. Докази належного направлення позивачем даної претензії на адресу відповідача та отримання її останнім 12.09.2023 наявні в матеріалах справи.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати пені, інфляційних втрат та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з ч. 2 статті 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Торговий дім «БТУ-Центр» та ПСП «Виноградар» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був.
Вирішуючи даний спір суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, відповідно до якої: «У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.»
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 48840,00 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними, в яких є посилання на договір. Також матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем вартості поставлено згідно видаткових накладних товару на загальну суму 9768,00 грн.
Отже, враховуючи те, що сторонами було здійснено фактичні дії щодо виконання договору поставки №28/03/04-23Р від 28.02.2023 (поставка товару та його оплата), суд констатує, що такий правочин є укладеним.
Крім того суд звертає увагу, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 911/1908/21.
З урахуванням викладеного, зазначені відповідачем у відзиві обставини щодо не підписання оспорюваного договору судом не приймаються, при цьому суд не перебирає на себе повноваження експерта, але за відсутністю належних доказів з боку відповідача, враховує, що з боку відповідача оспорюваний договір підписано саме директором Мовчаном В.Ф., в особі якого укладено договір.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 48840,00 грн.
Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.
За приписами пунктів 2.1.-2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 №88 (далі - Положення №88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Згідно з пунктами 2.4., 2.5. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать зокрема, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна тощо, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Правовідносини з перевезення вантажів регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363, у п. 11 якого встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом (п.11.3.). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники (п.11.4.). У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (п.11.5.).
Згідно зазначених вище положень Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники та один примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника).
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.
Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб'єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач - відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис менеджера із збуту з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис директора у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.
Досліджуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд встановив наявність усіх обов'язкових реквізитів - таких, як дата складання, назва підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назва покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, кількість, ціна, вартість продукції, особисті підписи представників від продавця та покупця (підписи яких були засвідчені відтисками печатки товариств). Поряд з цим, суд також враховує, що відповідно до положень ст. 581 ГК України використання у своїй діяльності печатки є правом, а не обов'язком суб'єкту господарювання.
Суд зазначає, що за час розгляду справи, відповідачем надавались заперечення та було зазначено суду, що він видаткові накладні, стягнення заборгованості на підстави яких є предметом розгляду даної справи, не підписував, підпис на зазначених видаткових накладних належить не директору ПСП «Виноградар», а іншій особі.
З урахуванням сутності принципу змагальності, саме відповідач, як особа яка заперечує проти підписання видаткових накладних, має довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування своїх заперечень.
Дослідивши заперечення відповідача, суд знаходить їх неспроможними, з огляду на те, що заперечуючи проти підписання договору та відповідних видаткових накладних, а також зазначаючи про їх підписання невідомою особою та невідповідність печатки підприємства, відповідач самостійно не надав виконаний на його замовлення висновок експерта та не вважав за необхідне звернутись до суду із відповідним клопотанням з метою підтвердження викладених ним обставин.
Відтак, судом не можуть прийматись як дійсні та підтверджені відповідними доказами твердження відповідача щодо не підписання ним спірних видаткових накладних та використання іншої печатки, відмінної від печатки відповідача, оскільки за час розгляду справи останнім не було доведено суду свої посилання та доводи.
Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах тощо.
Доказів загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття печатки, що виконана на видаткових накладних № 486 від 13.04.2023, № 572 від 20.04.2023, з володіння відповідача або використання її іншою особою, а також використання іншої печатки, яка не використовується відповідачем у господарській діяльності, відповідачем до суду не надано, як і не надано доказів звернення відповідача до правоохоронних органів щодо втрати, викрадення або підробки печатки.
Відтак, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на усіх видаткових накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних, суд зауважує, що відповідачем жодних доказів на підтвердження того, що печатка була загублена ПСП «Виноградар», викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, суду не надано.
Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.
В даному ж випадку, надані до матеріалів справи товарно-транспортна накладна та експрес-накладна також оформлені належним чином, у відповідності до вимог законодавства України та містять всі необхідні дані і реквізити. Кожна накладна містить вичерпну інформацію про зміст та обсяг господарської операції, підписи осіб, які приймали участь у здійсненні операції, підписи засвічені печаткою або штампом. Надана до матеріалів справи товарно - транспортна накладна, крім вищезазначеної інформації містить дані про перевізника, автомобіль, водія, місце завантаження і розвантаження, тощо.
За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов'язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Щодо додаткового підтвердження факту належного постачання позивачем спірного товару та, відповідно, належне його отримання відповідачем, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, зокрема, наведеною у постановах Верховного Суду України від 21.06.2023 по справі №916/3027/21, від 04.10.2023 по справі №902/77/22, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.
Так, згідно з пунктом 201.1 ст. 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Таким чином, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Такий правовий висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, податкова накладна (залежно від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за видатковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Отже, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі - постачальником на користь другої сторони - покупця, за умови формування покупцем податкового кредиту може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди враховують положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.
Таким чином, такі докази як податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.
Колегія суддів у постанові Верховного Суду у справі №804/644/16 дійшла до висновку, що визначальним щодо податкових наслідків вчинення господарської операції є сукупність обставин, встановлених судом на підставі оцінки належних та допустимих доказів, щодо здійснення господарської операції. Висновок суду про реальність господарської операції, для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів. Аналогічним є положення, викладене Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, де також підтверджено сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
За наявними матеріалами справи, позивачем по факту поставки (перша подія) було виписано та зареєстровано в ЄРПН на адресу ПСП «Виноградар» податкові накладні, за якими відповідачем сформовано податковий кредит по податку на додану вартість.
З урахуванням наведеного, суд зазначає про врахування судом наданих позивачем податкових накладних в якості доказу реальності події поставки.
У даному випадку матеріали справи не містять іншої інформації про існування між позивачем та відповідачем, як договірних, так і позадоговірних правовідносин з постачання продукції.
Таким чином, відповідач обізнаний про існування спірного договору та про його умови, що підтверджується частковою оплатою спірної продукції, а отже вищевказані докази в їх сукупності підтверджують факт передачі позивачем у власність відповідача спірної продукції за договором, що є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману відповідачем продукцію.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про підтвердження матеріалами справи факту прийняття відповідачем товару за спірними видатковими накладними, що є підставою для виникнення в нього обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
При цьому, як вже було встановлено судом, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково в розмірі 9768,00 грн, вартість решти отриманого товару останнім не сплачено.
З урахуванням положень пункту 4 специфікації № 1 від 28.03.2023 до договору № 28/03/04-23Р від 28.03.2023 відповідач повинен був сплатити 80% вартості поставленого товару за видатковими накладними в строк до 01.09.2023.
Відтак, судом встановлено, що позивачем зобов'язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами, виконання цих зобов'язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов'язку відповідача з повної оплати товару настав 01.09.2023.
Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов'язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов'язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов'язання.
Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов'язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2022, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 39072,00 грн.
Таким чином відповідач належними і допустимими доказами не спростував доводів позивача, що борг за товар становить 39072,00 грн, які підлягають до примусового стягнення з відповідача.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов'язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 39072,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2633,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 195,36 грн., суд зазначає наступне.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Відповідно до п. 6.2. договору (з урахуванням додаткової угоди від 28.02.2023) при порушенні термінів оплати відповідно до умов договору покупець має сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару за календарний день простроченого платежу до дати повної оплати.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, приймаючи до уваги момент виникнення права вимоги, встановлений умовами договору, порядок нарахування пені, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та визначений позивачем період нарахування, суд встановив, що пеня розрахована позивачем вірно та відповідно належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманого товару за розрахунком суду складає 2633,35 грн.
Отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в загальному розмірі 2633,35 грн.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні врати.
Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов'язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що визначена позивачем сума інфляційних втрат у розмірі 195,36 грн є арифметично вірною, відповідає приписам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов'язань за договором поставки № 28/03/04-23Р від 28.02.2023 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі в частині стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 41900,71 грн, у тому числі: 39072,00 грн заборгованості за отриманий товар, 195,36 грн збитків від інфляції та 2633,35 грн пені.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2684 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар» (67751, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, с. Садове, вул. Радгоспна, № 23, код ЄДРПОУ 37058139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БТУ-Центр» (08138, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул., Академіка Амосова, № 1/34, офіс 1, код ЄДРПОУ 38010942) суму основної заборгованості в розмірі 39 072 (тридцять дев'ять тисяч сімдесят дві) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 195 (сто дев'яносто п'ять) грн 36 коп, пеню в розмірі 2 633 (дві тисячі шістсот тридцять три) грн 35 коп та судовий збір у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 18 березня 2024 р.
Суддя О.В. Цісельський