Справа № 604/1197/23Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М.
Провадження № 22-ц/817/242/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
11 березня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Жук В.М.
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 604/1197/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року (ухвалене суддею Сіянко В.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 до Підволочиської селищної об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на спадкове майно,
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Підволочиської селищної об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповів ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_4 , як дружина померлого, подала заяву про відмову від обов'язкової частки у спадковому майні. Позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нею не пред'явлено правовстановлюючих документів на квартиру.
У зв'язку з наведеним просила суд визнати за позивачем право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у даній справі питання про право на спадщину не може бути вирішено шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Отже, дане питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на спадкове майно за позивачем у порядку спадкування.
Звертає увагу на те, що на підтвердження обставин справи, викладених у позові, ОСОБА_2 подала докази, які підтверджують, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 .
Також суд першої інстанції не врахував заяву відповідача про визнання позову, яка подана до підготовчого засідання у даній справі.
У зв'язку з наведеним просить рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
23 квітня 2008 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого не складалося, заповів позивачці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 28 вересня 2010 року, актовий запис в Книзі реєстрації смертей №13.
Після смерті ОСОБА_3 позивачка, як спадкоємець за заповітом, прийняла спадщину у встановленому законом порядку.
Однак, постановою державного нотаріуса Тернопільської районної державної нотаріальної контори Темнікової Л.Г. від 28 жовтня 2011 року у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа.
Відповідно до довідки старости Іванівського старостинського округу Підволочиської селищної ради №176 від 22 серпня 2023 року вбачається, що будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , належить померлому ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки начальника БТІ Підволочиського району №184 від 23 серпня 2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року зареєстрованого будинковолодіння немає (згідно реєстрових книг).
Відповідно до довідки начальника БТІ Підволочиського району №184 від 23 серпня 2023 року вбачається, що за ОСОБА_3 на праві власності числиться житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності не зареєстровано. Вартість об'єкта становить 174473.00 грн.
23 серпня 2023 року на замовлення позивачки БТІ Підволочиського району Тернопільської області виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 .
Як вбачається із будинкової книги житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 був зареєстрований у даному будинку з 17 березня 1979 року.
Відповідно до архівної довідки №1222 від 28 листопада 2023 року, виданої архівним відділом Тернопільської РВА, згідно документів у погосподарських книгах АДРЕСА_1 , станом на 27 вересня 2012 року значиться домогосподарство ОСОБА_3 , 1931 року народження, голова домогосподарства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) захисту необхідно розуміти такий, що призводить до поновлення порушеного права, є адекватним наявним обставинам.
У відповідності до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а згідно зі ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.
Колегія суддів зазначає, що якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як:
- Інструкція Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29 липня 1959 року «Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» (втратила чинність на підставі наступної інструкції);
- Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1995 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 31 грудня 1995 року №56;
- Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
На даний час питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року.
Згідно із ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Крім того, відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації, відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з ч.3 цієї статті, та у випадках, визначених ст. 28 цього Закону.
Тобто, в Законі України вказано, що оформити спадщину можливо при наявності речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:
1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;
2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність.
Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 зазначала, що вона є скпадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що спірний житловий будинок збудований у 1967 році, тобто до 05 серпня 1992 року, коли для проведення державної реєстрації прав власності необхідність ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості не було обов'язковим.
На підтвердження обставин, що спірний житловий будинок належав померлому ОСОБА_3 позивачка ОСОБА_2 подала наступні докази:
- довідку старости Іванівського старостинського округу Підволочиської селищної ради №176 від 22 серпня 2023 року;
- довідку начальника БТІ Підволочиського району №184 від 23 серпня 2023 року;
- довідку начальника БТІ Підволочиського району №184 від 23 серпня 2023 року;
- технічний паспорт на будинковолодіння;
- виписки з будинкової книги;
- архівну довідку №1222 від 28 листопада 2023 року.
Аналізуючи вищенаведені докази, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак останній за життя не зареєстрував право власності на нерухоме майно.
З огляду на викладене, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що матеріали даної справи містять належні та допустимі докази, що спірний житловий будинок дійсно належав ОСОБА_3 , оскільки був ним збудований у 1967 році та у ньому ОСОБА_3 проживав з 1979 року.
Матеріалами справи встановлено, що єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 є позивачка ОСОБА_2 , а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про існування правових підстав для задоволення даного позову.
Крім цього, при наданні оцінки поданим позивачкою доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття рішення суду слід було взяти до уваги і факт визнання позову відповідачем, що у свою чергу є підставою для задоволення позову.
Так, ч.1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до ч.6 ст.263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Всупереч наведеним нормам процесуальною права, місцевий суд не постановив ухвали про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем, а також у рішенні не навів мотивів неприйняття визнання позову відповідачем, не вмотивував, у чому полягає обґрунтований сумнів суду щодо достовірності обставин справи, які визнані відповідачем, або щодо добровільності їх визнання, не вказав, якому закону суперечить визнання позову відповідачем, або ж права, свободи чи інтереси яких осіб порушує таке визнання позову.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З врахуванням вищевикладених обставин справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв'язок в сукупності приходить, а також приймаючи до уваги те, що на даний час позивач є спадкоємцем спірного майна, та оформити свої права в інший спосіб немає можливості, апеляційний суд вважає, що позов є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2023 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Підволочиської селищної об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків - НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 18 березня 2024 року.
Головуючий: О.З. Костів
Судді: Н.М. Храпак
М.В. Хома