Справа № 607/44/22Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.
Провадження № 22-ц/817/14/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
04 березня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
сторін:
представника апелянта - Ганущин О.Б. ,
представника позивача - Авдєєнка В.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/44/22 за апеляційному скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року (ухвалене суддею Марциновською І.В., повний текст якого складено 03 квітня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкування,
У січні 2022 року представник ОСОБА_9 - адвокат Авдєєнко В.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання права власності в порядку спадкування.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона є донькою ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та єдиною спадкоємицею першої черги за законом після смерті матері.
З 1992 року її матір ОСОБА_12 проживала однією сім'єю у цивільному шлюбі з ОСОБА_13 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцями другої черги за законом після смерті ОСОБА_13 є його рідні брати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (відповідачі у справі).
Під час перебування у цивільному шлюбі з ОСОБА_12 . ОСОБА_13 набув у власність за договорами купівлі-продажу нерухоме майно, а саме:
- квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;
- гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_9;
- автомобіль «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Позивач вказала, що саме доходи ОСОБА_12 дозволяли набути у власність ОСОБА_13 спірне нерухоме та рухоме майно, оскільки останній не отримував в період придбання спірного майна доходи в сумах, які були достатніми для придбання такого майна.
Позивачка вважає, що спірне майно належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , оскільки між ними не був укладений письмовий договір про інший порядок набуття права власності на майно.
Проте, у зв'язку з відсутністю у правовстановлюючих документах відомостей про право власності на спірне майно за ОСОБА_12 , а також приймаючи до уваги наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_13 , позивачка позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права після смерті матері на частку у даному майні, що належала останній.
У зв'язку з викладеним просила визнати за ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на наступне майно:
- частину квартири загальною площею 77.5 кв.м та житловою площею 38.4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 902020561101;
- частину гаража загальною площею 26.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 937222361101;
- частину гаража загальною площею 27.9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 205242061101;
- частину транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, об'єм двигуна 1968 см.куб., державний номерний знак НОМЕР_1 .
27 липня 2022 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області витребувано від приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Боберської О.А. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 46/2021, заведену після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Залучено ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якості співвідповідачів до участі у даній цивільній справі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_9 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину:
- квартири загальною площею 77.5 кв.м та житловою площею 38.4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 902020561101;
- гаража загальною площею 26.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 937222361101;
- гаража загальною площею 27.9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 205242061101;
- транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, об'єм двигуна 1968 см.куб., державний номерний знак НОМЕР_1 ,
право власності на які зареєстроване за ОСОБА_13 .
Стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на користь ОСОБА_9 судовий збір у сумі 11350 грн.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 квітня 2023 року стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на користь ОСОБА_9 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_10 - адвокат Ганущин О.Б. подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_13 є рідним братом ОСОБА_10 та спадкоємцем другої черги за законом.
Позивачка не надала доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_12 та ОСОБА_13 однією сім'єю, ведення ними спільного господарства та побуту, наявності спільного бюджету, а також їхньої спільної праці. З 12 травня 1982 року до 08 листопада 2018 року ОСОБА_13 був зареєстрований та спільно зі своїми престарілими батьками проживав за адресою: АДРЕСА_3 . Лише з 08 листопада 2018 року ОСОБА_13 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Інші зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні. Упродовж життя ОСОБА_12 не зверталася до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_13 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту. Також у період з 20 вересня 1994 року до 15 січня 2015 року ОСОБА_13 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та надавав послуги з фотографування. У період з січня 2011 року до серпня 2021 року ОСОБА_13 працював на посаді менеджера у ТОВ «Франкс Лемекс» та розмір його заробітної плати за вказаний період становив 3540378.15 грн. У ОСОБА_13 були особисті заощадження, а також 23 листопада 2018 року він отримав дохід у розмірі 697100.00 грн від продажу власної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Такі обставини, на думку представника відповідача, свідчать про наявність у ОСОБА_13 фінансової можливості для придбання спірного майна. Під час укладення договорів купівлі-продажу щодо придбання цього майна ОСОБА_13 підтверджував, що на момент укладення таких договорів він є неодруженим та такі об'єкти нерухомого майна набуваються ним особисто. Так само після купівлі квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_13 особисто укладав і підписував договори з комунальними службами та сплачував комунальні послуги, а також проводив ремонтні, монтажні та демонтажні роботи.
А тому, на думку апелянта, відсутні правові підстави вважати, що вищевказане спірне майно набуте спільною працею та спільними коштами померлих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та не може бути визнане спільно нажитим, а відтак є приватною власністю ОСОБА_13 .
Крім того, доказів родинних відносин між позивачкою та спадкодавцем дана справа не містить, а тому до категорій спадкоємців позивачка не входить.
У зв'язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
29 червня 2023 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника позивачки - адвоката Авдєєнка В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що покази чисельних свідків, допитаних зі сторони позивача, об'єктивно вказували на існування між ОСОБА_17 та ОСОБА_13 тривалих, стійких, взаємних прав та обов'язків сімейного характеру, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_17 та ОСОБА_13 на момент придбання спірного майна проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Представник позивача погоджується з доводами скаржника щодо відсутності звернення ОСОБА_17 до суду з відповідним позовом, однак вказане не спростовує факт проживання ОСОБА_17 та ОСОБА_13 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Оскільки факт проживання ОСОБА_17 та ОСОБА_13 однією сім'єю без реєстрації шлюбу не було раніше встановлено у судовому порядку, вказані обставини підлягали доказуванню в даній справі на загальних підставах, для чого й були допитані чисельні свідки зі сторони позивача, подані фотографії, на яких ОСОБА_17 та ОСОБА_13 зображені у різний час їх життя за різних життєвих обставин, які об'єктивно доводять наявність між вказаним особами сімейних відносин.
Також зазначив, що попередній розрахунок судових витрат позивача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції становить 15000 грн, що є очікуваними витратами за надання професійної правничої допомоги. Докази понесення таких витрат будуть надані суду після ухвалення рішення по суті спору в суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Ганущин О.Б. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у ній.
Представник позивача - адвокат Авдєєнко В.В. проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, однак належним чиином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т. та зареєстрованого у реєстрі за № 4268, набув право власності на гараж номер НОМЕР_2 загальною площею 27.9 кв.м, що розташований в м.Тернополі в гаражному кооперативі «Кенотрон», реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 205242061101.
Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №276598672 від 24 вересня 2021 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12396011 від 07 листопада 2013 року, договором купівлі продажу від 07 листопада 2013 року (т.1 а.с.15-16, 91-92, 93-96).
Крім цього, ОСОБА_13 на підставі договорів купівлі-продажу від 28 лютого 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О.О. та зареєстрованих у реєстрі за №230 та №231, набув право власності на квартиру загальною площею 77.5 кв.м та житловою площею 38.4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 902020561101, та на гараж загальною площею 26.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 937222361101.
Вказані обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №115691318 та №115692481 від 28 лютого 2018 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №115692481 від 28 лютого 2018 року, договором купівлі-продажу гаража від 28 лютого 2018 року, договором купівлі-продажу квартири від 28 лютого 2018 року (т.1 а.с.13, 111, 112-113, 122-123).
З договору купівлі-продажу № VW 28052020/1 871 від 28 травня 2020 року вбачається, що ОСОБА_13 придбав у власність транспортний засіб марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску.
Аналогічно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_13 є власником транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, об'єм двигуна 1968 см куб., державний номерний знак НОМЕР_1 (т.1 а.с.11-12, 14, 156-158).
ОСОБА_13 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та надавав індивідуальні послуги - фотографування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 073868, свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності № НОМЕР_4 , довідками про сплату платежів до бюджету від 29 листопада 2004 року та свідоцтвами про сплату єдиного податку серії Б №030298 від 25 грудня 2003 року, серії В №480225 від 21 грудня 2004 року, серії В №226936 від 08 грудня 2005 року (т.1 а.с.83, 84, 85, 87-89).
З довідки Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області №4214/17/480 від 19 лютого 2013 року вбачається, що доходи від здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_13 отримував у 1995-1999 роках. Відомості про доходи ОСОБА_10 за період після 1999 року відсутні (т.1 а.с.86).
З довідки ТОВ «Франк Лемекс» №37 від 27 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_13 працював у вказаному товаристві на посаді менеджера у період з січня 2011 року до серпня 2021 року. Також з вказаної довідки вбачається, що загальний розмір заробітної плати ОСОБА_13 за період з січня 2011 року до серпня 2021 року становить 3 540 378.15 грн. Отримання ОСОБА_13 зазначеного доходу у період з 2011 по 2021 рік також підтверджується інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 14 вересня 2021 року (т.1 а.с.17, 51).
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вказане вище нерухоме та рухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , оскільки було придбано ОСОБА_13 під час їхнього спільного проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу.
Так, позивачка посилалася на те, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 упродовж тривалого періоду, орієнтовно з 1992 року та до смерті останніх у 2021 році проживали однією сім'єю як подружжя без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні права та обов'язки по відношенню один до одного, спільно здійснювали покупки, у тому числі і спірного майна.
На підтвердження таких обставин позивачка надала фотографії, що охоплюють тривалий період життя ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .
На цих фотографіях, зокрема, разом зображені ОСОБА_13 та ОСОБА_12 з на той час ще неповнолітньою донькою ОСОБА_12 - позивачкою у справі ОСОБА_9 . У подальшому на фото зафіксоване весілля позивачки, на якому ОСОБА_13 та ОСОБА_12 стоять поруч з нареченою в якості її батьків. Також суду надані фотознімки, де ОСОБА_13 проводить час з дитиною позивачки. Мають місце і фотознімки, де ОСОБА_13 та ОСОБА_12 іноді самі, іноді з позивачкою, а у подальшому і з її чоловіком, проводять спільно час, святкують, відпочивають, їздять у відпустки (т.1 а.с.31-42).
Аналіз характеру цих фотографій підтверджує наявність стійких тривалих та достатньо близьких стосунків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.10).
Після смерті ОСОБА_13 відкрилась спадщина, у тому числі на наступне майно:
- квартиру, загальною площею 77.5 кв.м та житловою площею 38.4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 902020561101;
- гараж, загальною площею 26.7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 937222361101;
- гараж, загальною площею 27.9 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 205242061101;
- транспортний засіб марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, об'єм двигуна 1968 см.куб., державний номерний знак НОМЕР_1 .
З матеріалів спадкової справи встановлено, що після смерті ОСОБА_13 спадкоємці першої черги за законом відсутні. Спадкоємцями другої черги за законом є ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які прийняли спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини у визначений законодавцем шестимісячний строк (т.1 а.с.173-204).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с.41, зв.бік).
З матеріалів спадкової справи встановлено, що єдиною спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_12 є позивачка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджуються копіями повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , свідоцтва про одруження та його офіційним перекладом з німецької на українську мову з проставленим апостилем (т.2 а.с.54).
З постанови приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Боберської О.А. від 05 липня 2022 року вбачається, що позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_12 на наступне майно:
- частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- частки гаража за адресою: АДРЕСА_2 ;
- частки гаража за адресою: АДРЕСА_9;
- частки транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Tiguan», 2020 року випуску, об'єм двигуна 1968 см.куб., державний номерний знак НОМЕР_1 ,
у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане вище рухоме та нерухоме майно, а також невстановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (т.2 а.с.54).
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31 вказували про тривалість стосунків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , їх спільне проживання у квартирі на АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_12 , де ОСОБА_13 зберігав особисті речі, одяг, у тому числі і колекцію дзвіночків, яку у подальшому забрав на нову квартиру. Тобто, зберігаючи такі вагомі у духовному плані речі саме на квартирі на АДРЕСА_5 , а не на АДРЕСА_6 , де проживали його батьки, ОСОБА_13 тим самим підтверджував, що місцем свого проживання вважає саме квартиру ОСОБА_12 також свідки зазначали про спільне проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у квартирі на АДРЕСА_7 , яка зареєстрована за ОСОБА_13 , а також, що останні були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, купували продукти харчування, предмети побуту та спільно їздили на відпочинок.
При цьому усі зазначені вище свідки були чи то сусідами ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , чи їхніми колегами, чи знайомими і друзями. Жоден із даних свідків не перебуває у родинних відносинах з позивачкою та не має особистого, у тому числі і майнового, інтересу від вирішення даного спору.
Відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які давали показання в якості свідків, а також свідки ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , які є синами відповідача ОСОБА_11 та ОСОБА_34 , яка є дружиною відповідача ОСОБА_10 , у тій чи іншій мірі є спадкоємцями ОСОБА_13 та особами, зацікавленими у вирішенні даного спору на користь відповідачів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю, спільний побут, взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.
Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім, власне, факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
За змістом статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Відповідно до вимог статті 65 СК України дружина чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Відповідно до статтей 1261-1264 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1270 УК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до вимог статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме та рухоме майно зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_13 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 07 листопада 2013 року, 28 лютого 2018 року та 28 травня 2020 року.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що на усіх фотознімках, які долучених позивачкою, упродовж періоду орієнтовно з 1992 року та до смерті у 2021 році, ОСОБА_13 обіймає чи то ОСОБА_12 , чи то позивачку, чи то її дитину. Різноманіття цих фотознімків, тривалий період, що на них зафіксований, невимушеність та зовнішня обстановка (на морі, на природі, у ресторані та на сімейних зустрічах) дають суду підстави дійти висновку, що на даних фотографіях зображені люди, які є однією сім'єю, відносяться один до одного з любов'ю та тривалий час підтримують теплі родинні відносини між собою.
Указане у свою чергу спростовує доводи відповідачів, які вказували про наявність у ОСОБА_13 та ОСОБА_12 спільних фотографій лише у зв'язку з тим, що останні спільно працювали та часто їздили у відрядження.
Крім того, показами свідків достеменно підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у квартирі на АДРЕСА_7 , яка зареєстрована за ОСОБА_13 , а також, що останні були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, купували продукти харчування, предмети побуту та спільно їздили на відпочинок.
Також більшість свідків показали, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були пов'язані спільними правами і обов'язками. Зокрема, свідки підтвердиди факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 у квартирі на АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_12 , де ОСОБА_13 зберігав особисті речі, одяг, у тому числі і колекцію дзвіночків, яку у подальшому забрав на нову квартиру. Тобто, зберігаючи такі вагомі у духовному плані речі саме на квартирі на АДРЕСА_5 , а не на АДРЕСА_6 , де проживали його батьки, ОСОБА_13 тим самим підтверджував, що місцем його проживання є саме квартира ОСОБА_12 . Також ОСОБА_12 допомагала ОСОБА_13 здійснювати догляд за його престарілою матір'ю, в тому числі готувала для неї їжу, яку надалі ОСОБА_13 заносив матері. Так само ОСОБА_12 здійснювала лікування ОСОБА_13 , а останній у період, коли ОСОБА_12 перенесла хірургічне втручання та їй було важко ходити, здійснював за нею догляд, перебував поруч з нею у лікарні та надавав усю необхідну допомогу.
Враховуючи наведене обґрунтованим є висновок місцевого суду, що позивачкою доведено, а відповідачами не спростовано факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в тому числі у період придбання спірного майна з 2013 року до 2020 року, а також що останні були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет і взаємні права та обов'язки в розумінні статті 3 СК України.
Також з довідки ТОВ «Франк Лемекс» № 35 від 14 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_12 , будучи засновником вказаного товариства, отримувала від останнього дивіденди, сума яких лише за період з 2015 по 2017 рік становила 7 417 872.52 грн. Факт виплати ТОВ «Франк Лемекс» на користь ОСОБА_12 дивідендів підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Крім цього, ОСОБА_12 з червня 2011 року, як економічному раднику товариства, нараховувалась заробітна плата, загальний розмір якої за період з 2011 року до липня 2021 року становив 6 338 535.33 грн. Отримання ОСОБА_12 зазначеного доходу у період з 2011 по 2021 рік також підтверджується інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 14 вересня 2021 року (т.1 а.с.18, 20-28, 50).
З урахуванням викладених обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що розмір доходу ОСОБА_13 у період з 2011 року до 2021 року був значно меншим від розміру доходів ОСОБА_12 та не у повній мірі достатнім для самостійного придбання спірного нерухомого майна, загальна вартість якого становила 1 380 600.00 грн, приймаючи до уваги також часті поїздки ОСОБА_13 за кордон та лікування хворої матері.
Докази того, що між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 мала місце домовленість про придбання спірного рухомого та нерухомого майна, чи був укладений шлюбний договір, суду не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_13 та ОСОБА_12 на праві спільної сумісної власності належало по частці спірного майна, а тому на момент смерті ОСОБА_12 на належну їй частку відкрилася спадщина, яку прийняла позивачка ОСОБА_9 , як донька померлої.
Такий висновок суду також відповідає принципу справедливості, визначеному цивільним процесуальним законом, оскільки інші спадкоємці після смерті ОСОБА_12 , крім позивачки, відсутні.
Доводи апелянта про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , ведення ними спільного бюджету, господарства та побуту, а також їхньої спільної праці, колегія суддів відхиляє, оскільки судом встановлено протилежне, що підтверджується показами допитаних зі сторони позивачки свідків, письмовими доказами, які визначали джерела та обсяг доходів ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , фотографіями. При цьому навіть свідки зі сторони відповідача повністю не заперечували факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , оскільки свідок ОСОБА_35 показала, що, можливо, вони і перебували у відносинах, однак не мали спільного бюджету.
Твердження апелянта про те, що спірна квартира була придбана на ім'я ОСОБА_13 за його особисті кошти, які отримані з продажу ним 23 листопада 2018 року квартири АДРЕСА_8 (в сумі 697 100.00 грн), а також доходів у ТОВ «Франк Лемекс», суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки допитані зі сторони відповідачів свідки ствердили, що одержані від продажу квартири АДРЕСА_8 кошти бути витрачені ОСОБА_13 на придбання квартири для брата - ОСОБА_11 та його дітей. Згідно з поданою довідкою ТОВ «Франк Лемекс» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_13 за весь період його роботи в товаристві становила 29 505,15 грн (є середнім арифметичним показником). Таким чином вказаних коштів явно недостатньо для придбання нової квартири, двох гаражів та нового автомобіля, проведення ремонту в квартирі та придбання меблів і техніки, а також при цьому забезпечувати своє поточне проживання (харчування, оплату комунальних послуг, придбання одягу тощо).
Апеляційний суд враховує посилання апелянта про те, що під час укладення договорів купівлі-продажу спірного майна ОСОБА_13 підтверджував, що на момент укладення таких договір він є неодруженим та такі об'єкти нерухомого майна набуваються ним особисто, однак вказане не може однозначно стверджувати такі обставини, оскільки в договорах купівлі-продажу спірного майна умови договору визначаються за згодою сторін, де відсутні відомомоті про ОСОБА_12 , хоча судом встановлено факт спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, в тому числі у період придбання спірного майна з 2013 року до 2020 року.
Судом достовірно встановлено, що спірне майно придбано ОСОБА_13 та ОСОБА_12 за час їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що вони на час придбання спірного майна мали спільний бюджет, за спільні кошти робили ремонт у квартирі, домовленості про відступлення від рівності часток у спільній власності між ними не було.
Доводи апелянта про те, що за свого життя ОСОБА_12 не зверталась до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сімєю з ОСОБА_13 та не претендувала на його майно як таке, що є їх спільною сумісною власністю, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане немає правового значення для вирішення даної справи. Крім цього, ОСОБА_12 померла лише через 10 днів після смерті ОСОБА_13 .
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що встановлення обставин щодо спільного проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 однією сім'єю без реєстрації шлюбу є необхідним для реалізації спадкових прав позивачки після смерті ОСОБА_12 та не потребує заявлення окремої вимоги про встановлення цього факту у резолютивній частині судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16.
Так, у справі №466/3769/16 встановлено, що позивачка стверджувала про проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 11 січня 2008 року, в той час як спірне майно було придбане її цивільним чоловіком 08 червня 2007 року, тобто до початку проживання позивачки зі своїм цивільним чоловіком без реєстрації шлюбу. Крім того, у вказаній справі суди встановили, що спірне майно було придбане за кошти померлого, які він отримав від продажу іншого житла у 2007 році, з огляду на що судами було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на майно, яке набуте під час спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Таким чином, обставини справи №466/3769/16 не є подібними до обставин, що мають місце у даній справі, яка розглядається апеляційним судом.
У справі №522/25049/16 Верховний Суд при скасуванні рішень судів попередніх інстанції та спрямуванні справи на новий розгляд виходив з позиції, що суд у рішенні не навів, якими доказами підтверджено, що позивач та відповідач мали спільний бюджет, що вони вели спільне господарство, були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Перебування сторін у будь-якому іншому шлюбі судом також не з'ясовувалось. Посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст.74 СК України, без наявності інших ознак сім'ї. При цьому, з вимог позову встановлено, що період спільного проживання охоплений лише періодом з 30 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року, і спільне проживання мало місце в кількох готелях.
Таким чином, обставини справи №522/25049/16 не є подібними до обставин, що мають місце у даній справі, яка розглядається апеляційним судом.
У справі №712/14547/16 Верховний Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка є приватизованим майном, а тому не може належати до спільного майна подружжя, оскільки не була придбана за спільні кошти. Крім того, Верховний Суд погодився з доводами судів попередніх інстанції про те, що факт періодичного проживання, спільного відпочинку сторін без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
Таким чином, обставини справи № 712/14547/16 не є подібними до обставин, що мають місце у даній справі, яка розглядається апеляційним судом.
У справі № 490/10757/16 Верховний Суд виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо.
Таким чином, обставини справи № 490/10757/16 не є подібними до обставин, що мають місце у даній справі, яка розглядається апеляційним судом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даній справі існують правові підстави для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзивах на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 18 березня 2024 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
Н. М. Храпак