14 березня 2024 рокуСправа №160/29549/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної Гвардії України, Північного Київського територіального управління Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Національної Гвардії України, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Національної Гвардії України №55 від 16.10.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.102023 року командуванням Національної гвардії України був виданий наказ № 55 відповідно до якого ОСОБА_1 перевели до Військової частини НОМЕР_1 як добровольця, хоча жодних волевиявлень у позивача не було. Вважає, що законних підстав для переведення (переміщення) позивача у відповідача не було. На підставі викладеного, вважає наказ протиправним, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року відкрито провадження у даній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 13.12.2023 року. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військову частину НОМЕР_1 . Також зобов'язано Національну Гвардію України надати до суду додаткові докази в даній справі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 року продовжено Національній Гвардії України строк для подання витребуваних ухвалою суду від 13.11.2023 року належним чином завіреної копії наказу Національної Гвардії України №55 від 16.10.2023 року - до 14.02.2024 року.
22.01.2024 року на адресу суду від Національної Гвардії України надійшли витребувані ухвалою суду від 13.11.2023 року документи.
Письмовий відзив на позов від Національної Гвардії України на адресу суду не надходив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України у якості співвідповідача у даній справі. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.02.2024 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 року зобов'язано Північне Київське територіальне управління Національної гвардії України надати протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали інформацію та належним чином завірені документи, які стали підставою для винесення наказу "По особовому складу" начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України №55 від 16.10.2023 року.
27.02.2024 року на адресу суду від Північного Київського територіального управління Національної гвардії України надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не грунтуються на нормах чинного законодавства та не містять належних й достовірних письмових доказів, які б підтверджували його доводи. Зазначає, що правове регулювання відносин між державою та військовослужбовцями здійснюється у відповідності до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011), Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення). Відповідно до абз. 2 ст. 257 Положення «Для доукомплектування Збройних сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення». Пункти 85, 87 Положення передбачають просування по службі військовослужбовців, що перебувають у резерві та військовослужбовців, що призначаються на посади науково-педагогічного складу, а також просування по службі військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом. Абзацом 6 п. 112 Положення встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом, переміщуються у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди. На підставі вищевикладеного, вважає, що командування Північного Київського територіального управління (Військової частини НОМЕР_2 ) Національної гвардії України діяло виключно на підставі, у межах своїх повноважень та у спосіб, що виточений Конституцією та законами України, указами Президента України, іншими нормативно-правовими актами, при цьому не порушуючи, а ні прав, а ні інтересів позивача, саме тому позовні вимоги позивача не мають під собою обґрунтованих підстав та не можуть бути задоволені. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Від третьої особи - Військової частини НОМЕР_1 письмові пояснення щодо позовних вимог на адресу суду не надходили.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_3 Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України на посаді кулеметника 2 відділення 1 стрілецького взводу 19 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону.
До складу Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України входить, зокрема, Військова частина НОМЕР_1 .
У січні 2023 року Військову частину НОМЕР_1 було реформовано у бригаду Гвардії наступу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що також розшифровується як «бригада утилізації російських військових». Основним завданням зазначеного підрозділу є звільнення тимчасово окупованих територій на Луганському напрямку.
У зв'язку з розширенням штатів та з метою підтримання зазначеного підрозділу у постійній бойовій готовності виникла необхідність у його доукомплектуванні особовим складом.
З метою доукомплектування особовим складом Військову частину НОМЕР_1 (бригаду Гвардії наступу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») командуванням ІНФОРМАЦІЯ_2 » управління Національної гвардії України було надіслано розпорядження від 16.10.2023 року № 1/7/1-9145 надати уточненні дані відібраних для переводу військовослужбовців у кількості близько 160 осіб, у тому числі і на солдата ОСОБА_1 .
Того ж дня до Північного Київського територіального управління з Військової частини НОМЕР_3 надійшли вище запитувані відомості (вхідна телеграма від 16.10.2023 року №17821).
16.10.2023 року начальником Північного Київського територіального управління Національної гвардії України було видано наказ від 16.10.2023 року № 55 щодо переміщення військовослужбовців Військової частини НОМЕР_3 , у тому числі і солдата ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 23.10.2023 року № 303 мтд солдат ОСОБА_2 був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та переведений до Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2023 року № 316 солдат ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення.
Згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2023 року №317 позивач приступив до виконання обов'язків за посадою стрільця 2-го відділення 3-го стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) (ВОС-100915П), призначеного на цю посаду наказом командира Військової частини від 23.10.2023 року №96 о/с, що було відображено в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2023 року № 317.
Як вказує відповідач, 09.11.2023 року солдат ОСОБА_1 самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 . Про дану подію було негайно повідомлено до ДБР та прокуратури.
За даним фактом Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві 1 лютого 2024 року зареєстровано кримінальне провадження №62024100130000108 за скоєння злочину передбаченого ст. 407 КК України.
У зв'язку з самовільним залишенням частини наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2023 року № 337 солдата ОСОБА_1 було виключено із усіх видів забезпечення.
На протязі більш як двох місяців позивач переховувався, тому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.02.2024 року № 50 солдата ОСОБА_1 було увільнено від займаних посад.
На даний час ОСОБА_1 продовжує переховуватися та рахується особою, яка самовільно залишила частину.
Позивач, не погодившись із оскаржуваним наказом від 16.10.2023 року № 55 щодо переміщення його до Військової частини НОМЕР_1 , вважаючи його протиправними та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державні влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачене Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою та військовослужбовцями здійснюється у відповідності до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011), Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертої статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин першої, другої, десятої статі 6 Закону № 2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти. Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України. Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.
Відповідно до частини 12 статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військові посадові особи це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (Положення №1153/2008), цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до абз. 2 ст. 257 Положення для доукомплектування Збройних сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Пункти 85, 87 Положення передбачають просування по службі військовослужбовців, що перебувають у резерві та військовослужбовців, що призначаються на посади науково-педагогічного складу, а також просування по службі військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом.
Згідно з пунктом 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 зазначеного Положення.
Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Абзацом 6 п. 112 Положення встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом, переміщуються у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Зміст цих пунктів дає підстави для висновку, що переміщення військовослужбовця на нове місце військової служби, зокрема у випадках, пов'язаних із службовою необхідністю, проводиться за рішенням відповідного командира (начальника) і не вимагає згоди військовослужбовця.
Відповідно до пп. 2.1. п. 2 наказу Командувача Національної гвардії України від 02.11.2015 року № 626 начальникам територіальних управлінь Національної гвардії України надано право видавати накази по особовому складу відповідно до номенклатури, а також призначати осіб рядового, сержантського і старшинського складу на посади, штатним розписом яких передбачено військове звання до старшого прапорщика включно (пп. 2.3.1. п. 2.3. наказу № 626 від 02.11.2015 року).
Начальник Північного Київського територіального управління Національної гвардії України є прямим начальником для всього особового складу управління та безпосереднім начальником для всього особового складу Північного оперативно-територіального об'єднання, до складу якого входить і особовий склад Військової частини НОМЕР_2 .
Як вже було зазначено судом, 16.10.2023 року начальником Північного Київського територіального управління Національної гвардії України було видано спірний наказ від 16.10.2023 року № 55 щодо переміщення військовослужбовців Військової частини НОМЕР_3 , у тому числі і солдата ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 .
В обгрунтування протиправності вказаного наказу позивач посилається в позові на відсутність його згоди на таке переміщення.
З урахуванням викладеного суд, оцінюючи оскаржуваний наказ про переміщення позивача, з урахуванням приписів Положення, зокрема, пункту 112, дійшов висновку, що він не вимагає згоди військовослужбовця на переміщення у зв'язку з службовою необхідністю.
Крім того, другим абзацом пункту 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає, що для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення.
Позивач вибуває з одного підрозділу Національної Гвардії України до іншого підрозділу Національної Гвардії України, тобто відбувається переміщення в межах Національної Гвардії України, а не до інших військових формувань з виключенням зі списків особового складу Національної Гвардії України.
З урахуванням зазначених норм права та тверджень відповідача, суд зазначає те, що в особливий період (воєнний стан) можливо призначати військовослужбовця на посаду без його згоди.
З огляду на викладене, суд вважає, що наказ Північного Київського територіального управління Національної гвардії України від 16.10.2023 року № 55 щодо переміщення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , є правомірним.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а отже, задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної Гвардії України, Північного Київського територіального управління Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна