12 березня 2024 року Справа № 160/32856/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхно І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразилася у протиправній відмові пенсійного органу, оформлену листом від 30.10.2023 року №53476-46535/М-01/8-0400/23, ОСОБА_1 в здійсненні нарахування та виплати індексації (підвищення) до пенсії, без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 01.03.2023 року згідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» з застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (коефіцієнт збільшення);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації (підвищення) до пенсії, без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 01.03.2023 року, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 24.02.2023 року «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», з застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197, у розмірі фактичного нарахування, виходячи з 86% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 адміністративний позов залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: шляхом надання до суду: - уточнений адміністративний позов з уточненими позовними вимогами у відповідності до вимог КАС України та/або з поясненнями щодо підстав об'єднання в одне провадження заявлених позовних вимог, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі, та/або доказів, що підтверджують обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; - документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, відповідно до кількості уточнених позовних вимог; - уточненого адміністративного позову із зазначенням дати отримання позивачем сум першої пенсії, перерахованої з 01.03.2023 (дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів), а також заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, що перевищують встановлений ч.2 ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення до дня подання позовної заяви до адміністративного суду.
За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 24.02.2024 о 05:10 надіслано одержувачу - ОСОБА_1 . Тобто, оскільки позивач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вважає, що ухвала про залишення позовної заяви без руху вважається врученою позивачеві у перший робочий день - 26.02.2024 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Тобто, строк для усунення недоліків до 07.03.2024.
28.02.2024 від представника позивача до суду на виконання ухвали надійшла заява про поновлення строку звернення до суду та уточнений позов, у якому позовні вимоги викладені таким чином:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації основного розміру пенсії при виплаті перерахованої пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023 року згідно Постанови КМУ № 168 від 24.02.23 року, без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01 березня 2023 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації основного розміру пенсії, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн, із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197 із розрахунку: 29731.52 (основний розмір пенсії) + 4162,41 (індексація за 2022 рік) = 33893,93 грн.*19,7% = 40571,03 грн. із них (6677,10 грн індексація за 2023 рік), у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі основного розміру пенсії з розрахунку 86% від грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, згідно рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/9400/23, та №160/28413/23, з урахуванням виплачених сум.
Вказані документи у зв'язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. у відпустці у період з 19.02.2024 по 05.03.2024 отримані головуючим суддею в перший робочий день - 06.03.2024.
Вирішуючи питання про усунення позивачем недоліків позовної заяви, суд виходить із наступного.
Суд зазначає, що форма та зміст позовної заяви закріплені у статті 160 КАС України.
Згідно із частиною першою статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб'єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб'єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
При цьому, зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 по справі № 640/7310/19.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Крім того, суд враховує, що згідно із частиною 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Право позивача заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою, передбачено також частиною 1 статті 21 КАС України.
Зі змісту наведених процесуальних норм вбачається, що об'єднання в одній позовній заяві декількох вимог допускається за умови пов'язаності їх між собою підставами виникнення або поданими доказами, а також основних і похідних вимог.
При цьому, під підставами позову, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.06.2021 у справі № 640/27758/20 та від 29.12.2021 у справі №752/20709/21.
Водночас слід враховувати, що у випадку пред'явлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет адміністративного позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні адміністративні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
Наведеної правової позиції також дотримався Верховний Суд у постанові від 13.04.2022 у справі № 640/23353/21.
Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач, зокрема, просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.03.2023 року пенсії «з розрахунку 86% від грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, згідно рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/9400/23, та №160/28413/23», проте всупереч наведених норм позовна заява не містить жодних вимог про оскарження дій/рішення/бездіяльності відповідача стосовно нездійснення/відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 01.03.2023 пенсії «з розрахунку 86% від грошового забезпечення» та «без обмеження пенсії максимальним розміром».
Водночас, щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.03.2023 року пенсії згідно рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/9400/23, та №160/28413/23», суд звертає увагу на таке.
З КП «ДСС» та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/9400/23, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 16.10.2023, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у проведенні ОСОБА_1 перерахунку з 01.02.2022 року, розміру раніше призначеної пенсії на підставі оновленої довідки № 3/519 від 25.04.2023 року Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області невідкладно здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України вих. № 3/519 від 25.04.2023 року, з встановленням основного розміру пенсії 86% сум грошового забезпечення для обчислення пенсії, та здійснити обчислення, нарахування та виплату різниці в пенсійному забезпеченні за період з 01 лютого 2022 року по день проведення такого перерахунку включно, від визначеного в цій довідці розміру грошового забезпечення.
Крім того, з КП «ДСС» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 у справі №160/28413/23, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 22.01.2024, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 при здійсненні перерахунку пенсії з 01.02.2022 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 по справі №160/9400/23;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2022 ОСОБА_1 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 по справі 160/9400/23 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Тобто, означені судові рішення ухвалено на користь ОСОБА_1 з питання проведення Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області перерахунку та виплати пенсії позивача з 01.01.2022 на підстави оновленої довідки про розмір грошового забезпечення у розмірі 86% сум грошового забезпечення для обчислення пенсії та без обмеження її максимальним розміром.
При цьому, відсутність в тексті адміністративного позову будь-яких пояснень щодо відношення рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 по справі №160/9400/23 та від 22.12.2023 у справі №160/28413/23 до заявленого до розгляду спору щодо невиплати ОСОБА_1 індексації основного розміру пенсії при виплаті перерахованої пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023 року згідно Постанови КМУ № 168 від 24.02.23 року, без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн.
Суд наголошує, що згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язані з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд наголошує, що при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Зважаючи на викладене, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. У зв'язку з цим, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Наведений висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.11.2021 у справі № 620/1528/19.
Отже, вищенаведені обставини унеможливлюють встановлення судом предмету спору, його юрисдикційну належність, взаємопов'язаність вимог між собою, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Отже, поданий на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху адміністративний позов не відповідає вимогам КАС України.
Таким чином, до суду на виконання ухвали суду не було надано уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами у відповідності до вимог КАС України та/або з поясненнями щодо підстав об'єднання в одне провадження заявлених позовних вимог, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі.
Крім того, частиною 3 статті 161 КАС України передбачено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
За положеннями частини 1 статті 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року становить 2684 гривні.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 3 статті 4 Закону №3674-VI ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, який подано фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн.).
Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону №3674-VI передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 року (справа №640/21330/18) та від 05.06.2020 року (справа №280/5161/19).
В уточненій позовній заяві позивачем оскаржується бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації основного розміру пенсії при виплаті перерахованої пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023 року згідно Постанови КМУ №168 від 24.02.23 року, без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн.
При цьому, заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01 березня 2023 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 :
- з урахуванням індексації основного розміру пенсії, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн, із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197 із розрахунку: 29731.52 (основний розмір пенсії) + 4162,41 (індексація за 2022 рік) = 33893,93 грн.*19,7% = 40571,03 грн. із них (6677,10 грн індексація за 2023 рік), у розмірі її фактичного нарахування в повному обсязі;
- основного розміру пенсії з розрахунку 86% від грошового забезпечення;
- без обмеження пенсії максимальним розміром;
- згідно рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/9400/23, та №160/28413/23, з урахуванням виплачених сум.
Тобто, позивачем в адміністративному позові в наведеному формулюванні було заявлено чотири вимоги немайнового характеру про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, одна з яких є похідною від вимоги про оскарження бездіяльності.
З огляду на викладене, позивач повинен був сплати судовий збір за подання цього адміністративного позову у загальному розмірі 4294,40 грн (1073,60 грн х 4 вимоги немайнового характеру).
Суд звертає увагу, що до матеріалів первісного адміністративного позову було надано квитанцію від 12.12.2023 №80 про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
До поданого на виконання ухвали суду уточненого адміністративного позову доказів справи судового збору, незважаючи на зобов'язання ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 20.12.2023 позивача надати до суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, відповідно до кількості уточнених позовних вимог, доказів сплати судового збору надано не було.
Таким чином, документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі та порядку, встановлених чинним законодавством України, відповідно до кількості уточнених позовних вимог, позивачем на виконання ухвали суду надано не було.
Крім того, пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі №240/12017/19 (постанова від 31.03.2021), в якій Суд дійшов наступних висновків.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд також наголошує, що ЄСПЛ сформовано правозастосовчу практику, відповідно до якої право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV є джерелом права під час розгляду справ судом.
Верховний Суд щодо строків звернення до суду з позовом також неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18, постанова від 08.02.2023 у справі №360/566/22), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
З матеріалів позову судом встановлено, позивач звернувся до суду з позовом 12.12.2023 (дата направлення позову до суду) та з урахуванням уточнених позовних вимог заявив позовні вимоги стосовно оскарження бездіяльності відповідача «щодо невиплати ОСОБА_1 індексації основного розміру пенсії при виплаті перерахованої пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023 року згідно Постанови КМУ №168 від 24.02.23 року, без обмеження розміру збільшення індексації сумою 1500 грн».
Як вже зазначено судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, зміст листа відділу розгляду звернень управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення» від 30.10.2023 №53476-46535/М-01/8-0400/23, наданого на звернення позивача від 24.10.2023 з питання пенсійного забезпечення свідчить про те, що з 01.03.2023 розмір пенсії ОСОБА_1 проіндексовано в межах максимального розміру, передбаченого статтею 43 Закону №2262, та він склав 20930,00 грн. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №160/9400/23 проведено перерахунок пенсії з 01.02.2022 у розмірі 86% від грошового забезпечення 34571,53 грн, яке зазначено у довідці від 25.04.2023 за № 3/519, яка надана Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. З 01.11.2023 виплата пенсії здійснюється у розмірі 20930,00 грн, який обчислено на виконання рішення суду.
Тобто, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовним через більше ніж через 9 місяців з 01.03.2023, не зазначивши в позовній заяви дати отримання ним перерахованої з 01.03.2023 пенсії.
Водночас, суд вважає за необхідне наголосити, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його клопотання не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки позивач мав дізнатися про порушення своїх прав після отримання пенсії за березень 2023 року.
Такий висновок відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
При цьому, суд акцентує увагу, що відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Наведений висновок узгоджується з неодноразово викладеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема у постановах від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 та від 14.07.2021 у справі № 560/964/17.
Разом із цим, частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про достатність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, суд звертає увагу, що обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності обставин, на які посилається позивач у клопотанні про поновлення процесуального строку звернення до суду, покладається саме на позивача.
Разом із уточненим адміністративним позовом було надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про невідповідність розмірів пенсії вимогам Конституції України та інших законодавчих актів позивач дізнався кілька місяців назад із засобів масової інформації. Позивач не міг передбачити, що орган держави, в даному випадку Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати. Позивач не має юридичної освіти, не знає особливостей пенсійного законодавства, у зв'язку з чим не міг знати, що його права порушуються, тобто, що розмір пенсії не відповідає вимогам законодавства. Позивача з приводу цього компетентні органи не інформували. 22 грудня 2023 року Справа №160/28413/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд прийняв рішення здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.02.2022р. відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 по справі 160/9400/23 без обмеження. У жовтні 2023 року, у ході аналізу судових рішень адміністративних судів України, які опубліковані у єдиному реєстрі судових рішень України, та юридичної інформації яка міститься в мережі інтернет, позивачу стало відомо, шо він має право на отримання індексації в повному обсязі, яку повинно бути підвищено на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197. Одночасно повідомлено що розмір отримуваної пенсії позивачем не змінювався з грудня 2022 року. Застосування будь-яких строків для обмеження Конституційного права на отримання пенсійних виплат в незалежності від часу звернення до суду є недопустимим, суперечить сутності соціальних гарантій, визначених Законом № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо посилання позивача на положення статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то таке є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо перерахунку пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом та відсутня зміна розміру грошового забезпечення, оскільки пенсійним органом після проведення перерахунку пенсії на виконання судового рішення нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до Постанови №713 було припинено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27.08.2021 у справі №1.380.2019.000974 та від 15.09.2023 у справі № 1340/5990/18 з подібними правовідносинами.
Водночас, з приводу посилань про відсутність у позивача юридичної освіти суд зазначає, що відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» відповідно до Конституції України визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.
Наведена позиція корелюється з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.12.2020 у справі № 360/4485/19.
Суд також вказує, що як на причину поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач посилається на неповідомлення його пенсійним органом про здійснення індексації пенсії згідно Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 з обмеженням розміру збільшення індексації сумою 1500 грн. При цьому, позивачем не наведено та в матеріалах справи відсутні докази щодо вчинення позивачем будь-яких дій з метою отримання інформації щодо обрахунку розміру його пенсії, отримуваної ним після проведення такого перерахунку.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.09.2023 у справі № 1340/5990/18.
Отже, суд доходить висновку, що заявником не було наведено будь-яких аргументів та не надано жодних доказів на підтвердження обставини, які були чи об'єктивно є непереборними та не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду з означеним позовом, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для визнання наведених у заяві причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення позивачу строку звернення до суду із цим позовом.
Отже, у встановлений судом строк, а саме: до 07.03.2024 включно, позивач не усунув у повному обсязі недоліки позовної заяви.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Суд зазначає, що станом на 12.03.2024 позивач не виконав у повному обсязі вимоги ухвали суду.
З огляду на вищезазначене, враховуючи вищенаведені норми, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись статтями 167, 169, 248, 256 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом з матеріалами адміністративного позову.
Роз'яснити, що за приписами частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 КАС України.
Суддя І.В. Юхно