м. Вінниця
14 березня 2024 р. Справа № 120/1530/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернуся в суд з позовною заявою до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії щодо недотримання норм ст. 7, ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення позивача від 29 січня 2024 року вх. реєстр. № 01-О-24-11;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення позивача від 29 січня 2024 року вх. реєстр. № 01-О-24-11 з повним дотриманням норм Закону України «Про звернення громадян»;
- зобов'язати відповідача утриматися від неналежного повторного розгляду звернення позивача від 29 січня 2024 року вх. реєстр. № 01-О-24-11, а саме без повного дотримання норм ст. 7, ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про звернення громадян».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 29.01.2024 надіслав на електронну адресу відповідача звернення, в якому оскаржував бездіяльність керівника закладу освіти щодо ненадання відповіді на запит на інформацію від 21.12.2023 та просив, крім іншого, вжити заходи для припинення неправомірних дій (бездіяльності), провести службове розслідування, а винних осіб притягнути до відповідальності. Крім того у зверненні від 29.01.2024 заявник просив витребувати у закладу освіти докази реєстрації та розгляду запиту ОСОБА_1 від 21.12.2023. В свою чергу, у відповіді від 06.02.2024 Департамент вказав, що запитувана заявником інформація не належить до його компетенції та повідомив про направлення такого запиту за нележністю.
Вказуючи, що звернення від 29.01.2024 відповідачем було помилково розцінено, як запит на публічну інформацію, а фактично таке мало бути розглянути в порядку визначеному ЗУ "Про звернення громадян", ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 14.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.
28.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення заявлених вимог в межах цього спору та вказує про таке.
Так, передумовою звернення позивача до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації, а у подальшому до адміністративного суду, стало звернення позивача із запитами на інформацію від 21 грудня 2023 року до директора Кузьминецького професійного аграрного ліцею Вінницької області С. Яворовського, в якому він просив надати йому якісні копії всіх сторінок журналів реєстрації всіх кадрових наказів за період з 01 квітня по 31 липня 2023 року включно.
В свою чергу, відносини, пов'язані з розглядом запитів до публічної інформації, регулюються Конституцією України, Законом України "Про доступ до публічної інформації", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Відповідач, наголошуючи на нормах ЗУ "Про доступ до публічної інформації", зауважує, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Державний навчальний заклад Кузьминецький ПАЛ є розпорядником публічної інформації, зокрема і інформації щодо журналів реєстрації кадрових наказів.
Як зазначалось вище позивач 21 грудня 2023 року звернувся до Кузьминецького ПАЛ з запитами на інформацію щодо надання якісних копій всіх сторінок журналів реєстрації всіх кадрових наказів за період з 01 квітня по 31 липня 2023 року. Проте станом на 29 січня 2024 року, Кузьминецький ПАЛ не надав відповіді на запит позивача, що змусило його звернутись з скаргою до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації, яка зареєстрована 29 січня 2024 року № 01-О-24-11.
Відповідач зазначає, що скарга позивача від 29 січня 2024 року № 01-О-24-11 є скаргою на бездіяльність розпорядника публічної інформації в розумінні положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», як скарга подана до вищого органу управління.
На підставі вищевикладеного, відповідач листом від 05 лютого 2024 року № 497 надіслав скаргу позивача від 29 січня 2024 року № 01-О-24-11 з додатками (з копією запиту ОСОБА_1 від 21 грудня 2023 року) до Кузьминецького ПАЛ та зобов'язав заклад розглянути запит позивача щодо надання інформації з журналів реєстрації наказів у Кузьминецькому ПАЛ з обов'язковим інформування Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації про результати розгляду вказаного запиту.
Листом від 19 лютого 2024 року, Кузьминецький ПАЛ повідомив відповідача про те, що запит ОСОБА_1 від 21 грудня 2023 року щодо надання копій сторінок журналів реєстрації наказів за період з 01 квітня по 31 липня 2023 року розглянуто та за результатами розгляду запитувачу було надано відповідь від 12 лютого 2024 року № 29.
На підставі вищевикладеного, відповідачем як вищим органом управління відповідно до приписів положень статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» було вжито всіх заходів для задоволення скарги позивача щодо ненадання відповіді на запит Кузьминецьким ПАЛ.
Враховуючи вищевикладене, відповідач наголошує, що доводи позовної заяви щодо порушень Департаментом гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації під час розгляду скарги позивача від 29 січня 2024 року № 01-О-24-11 приписів статей 7, 18, 19 Закон України «Про звернення громадян» є безпідставними, оскільки Позивач звертався з скаргою щодо бездіяльності розпорядника інформації - закладу освіти, яка полягала у ненадання відповіді на запит про надання публічної інформації. Тобто правовідносини, які виникли в даній ситуації регулюються саме положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації».
В свою чергу, на переконання відповідача, вимоги позовної заяви про зобов'язання відповідача повторно розглянути скаргу позивача від 29 січня 2024 року № 01-О-24-11 з повним дотриманням норм Закону України «Про звернення громадян» не підлягають до задоволення як такі, оскільки Кузьминецьким ПАЛ запит позивача від 21 грудня 2023 року розглянуто та надано в повному обсязі запитувану інформацію, а на правовідносини, які виникли в даній ситуації положення Закону України «Про звернення громадян» не поширюються.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
29.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації із скаргою на не розгляд Кузьминецьким професійним аграрним ліцеєм запиту на інформацію від 21.12.2023. В такій скарзі просив провести службове розслідування стосовно порушень ЗУ "Про доступ до публічної інформації" посадовими особами Кузьминецького ПАЛ та невідкладно повідомити ОСОБА_1 про початок дисциплінарного розслідування, яке завершити протягом двох тижнів з дня виявлення дисциплінарного проступку та надати заявнику копію акта службового розслідування; зобов'язати директора Кузьминецького ПАЛ негайно надати відповідь на запит від 21.12.2023; у разі виявлення численних порушень норм ЗУ "Про доступ до публічної інформації" звільнити з займаної посади директора Кузьминецького ПАЛ; для перевірки звернення просив витребувати у Кузьминецького ПАЛ додаткові документи.
Оригінал відповіді скаржник просив надіслати Укрпоштою на вказану у зверненні адресу, а копію - на зазначену ним електронну адресу.
Листом від 06.02.2023 № 01-0-24-11 Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації, посилаючись на Положення про Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 17.02.2021 № 96, вказав, що запитувана інформація не належить до компетенції Департаменту, тому на підставі ч. 3 статті 22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" звернення надіслано для задоволення в межах компетенції до Кузьминецького ПАЛ (лист від 05.02.2024 № 497).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо недотримання норм ст. 7, ст. 18 та ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 29 січня 2024 року вх. реєстр. № 01-О-24-11, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом статті 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Вказані конституційні положення, а також положення Закону України "Про звернення громадян" визначають правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема до суб'єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов'язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, та встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
Частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 цього Закону звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 статті 7 Закону № 393/96-ВР).
При цьому частинами третьою, четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства звернення громадян мають розглядатися тим органом, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.
Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 800/580/17.
За змістом частини 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
За приписами статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Згідно із нормами статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
За приписами частини першої, другої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов'язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі).
Верховний Суд у постанові від 27.04.2020 у справі № 813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).
Судом установлено, що 29.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації із скаргою на не розгляд Кузьминецьким професійним аграрним ліцеєм запиту на інформацію від 21.12.2023. В такій скарзі просив провести службове розслідування стосовно порушень ЗУ "Про доступ до публічної інформації" посадовими особами Кузьминецького ПАЛ та невідкладно повідомити ОСОБА_1 про початок дисциплінарного розслідування, яке завершити протягом двох тижнів з дня виявлення дисциплінарного проступку та надати заявнику копію акта службового розслідування; зобов'язати директора Кузьминецького ПАЛ негайно надати відповідь на запит від 21.12.2023; у разі виявлення численних порушень норм ЗУ "Про доступ до публічної інформації" звільнити з займаної посади директора Кузьминецького ПАЛ; для перевірки звернення просив витребувати у Кузьминецького ПАЛ додаткові документи.
Натомість відповідно до листа від 06.02.2023 № 01-0-24-11 Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації, посилаючись на Положення про Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 17.02.2021 № 96, вказав, що запитувана інформація не належить до компетенції Департаменту, тому на підставі ч. 3 статті 22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" звернення надіслано для задоволення в межах компетенції до Кузьминецького ПАЛ (лист від 05.02.2024 № 497).
З огляду на зміст листа відповідача від 06.02.2023 № 01-0-24-11 суд зауважує, що такий жодним чином не свідчить про розгляд зави (скарги) ОСОБА_1 у визначений законом спосіб. Так, у відповіді Департаментом гуманітарної політики не окреслено питання щодо проведення службового розслідування та/або відсутності підстав у його проведені, як і не зазначено мотивів щодо відхилення у його проведені та притягнені винних осіб до відповідальності.
Суд вважає, що матеріалами справи не підтверджено, що заява позивача від 29.01.2024 розглянута по суті порушеного у ній питання щодо службового розслідування.
Отже, незважаючи на заявлене позивачем формулювання заявлених позовних вимог, адміністративний позов належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій Департаменту щодо недотримання норм статті 19 Закону України "Про звернення громадян" під час розгляду звернення (заяви) ОСОБА_1 від 29.01.2024 вх. № 01-О-24-11 та зобов'язання відповідача розглянути зазначене звернення позивача з врахуванням вимог статті 19 Закону України "Про звернення громадян", а також висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
При цьому суд зауважує, що не вбачає підстав для задоволення заявлених вимог у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 29.01.2024, адже за наслідками розгляду цієї справи встановлено, що таке не було розглянуто відповідачем у визначений законом спосіб.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача утриматися від неналежного розгляду повторного розгляду звернення позивача від 29.01.2024 вх. № 01-О-24-11, то такі вимоги звернені на майбутнє, а тому не можуть бути задоволені.
Суд зауважує, що предметом судового захисту можуть бути лише порушені права чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин, а не ті права та інтереси, які можливо будуть порушені суб'єктом владних повноважень у майбутньому (у цьому разі - право позивача на належний розгляд звернення).
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до адміністративного суду особа вказує у адміністративному позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/393/19 вказала на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи від вчинення дій на майбутнє (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/3244/15 (пункти 26-27)).
Отже, адміністративне судочинство, як різновид правосуддя, спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються індивідуально-виражені права позивача.
Водночас, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Для того, щоб судовий захист було надано, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені рішенням, дією або бездіяльністю відповідача у публічно-правових відносинах.
Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації щодо недотримання норм статті 19 Закону України "Про звернення громадян" під час розгляду звернення (заяви) ОСОБА_1 від 29.01.2024 (вх. № 01-О-24-11).
Зобов'язати Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації розглянути звернення (заяву) ОСОБА_1 від 29.01.2024 (вх. № 01-О-24-11) з врахуванням приписів статті 19 Закону України "Про звернення громадян" та висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної державної адміністрації (вул. М. Оводова, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 43960389).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.03.2024.
Суддя Томчук Андрій Валерійович