11.03.24
22-ц/812/301/24
Провадження № 22-ц/812/301/24
Іменем України
11 березня 2024 року м. Миколаїв
справа № 490/9287/20
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,
переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Миколаївського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю, за апеляційною скаргою Миколаївського міського центру зайнятості на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 11 грудня 2023 року під головуванням судді Кузьменка В.В., повний текст судового рішення складений цього ж дня,
У грудні 2020 року Миколаївський міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач зазначав, що 06 липня 2020 року ОСОБА_1 була зареєстрована у Миколаївському міському центрі зайнятості як безробітна та з цього часу було розпочато виплату допомогу по безробіттю. Під час реєстрації в центрі зайнятості ОСОБА_1 в якості останнього місця роботи вказала Товариство з обмеженою відповідальністю «Елір» та дату припинення останнього виду зайнятості - 22 червня 2020 року.
Під час розслідування страхового випадку було проведено звірку даних центру зайнятості із даними Пенсійного фонду України та з'ясовано, що відповідач приховала інформацію, що на момент реєстрації в центрі зайнятості була зайнятою особою, що підтверджуються копією листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» від 06 листопада 2020 року, а також копією наказу про звільнення з даного підприємства з 06 липня 2020 року. У зв'язку з чим з 06 липня 2020 року по 03 листопада 2020 року відповідачці була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в сумі 22418 грн 04 коп. на отримання якої вона не мала права. З метою досудового врегулювання спору 17 листопада 2020 року відповідачці було направлено повідомлення про необхідність повернення незаконно отриманих коштів протягом 15 календарних днів з дня отримання претензії, однак претензія повернулась, як невручена.
Посилаючись на викладене Миколаївський міський центр зайнятості просив стягнути з ОСОБА_1 на їх користь незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 22418 грн 04 коп.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Миколаївського міського центру зайнятості незаконно отриману допомогу по безробіттю у розмірі 22418 грн 04 коп та 2102 грн судового збору.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 травня 2023 року заочне рішення від 12 січня 2022 року скасовано та призначено справу до розгляду.
У заяві про скасування заочного рішення, заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль О.В. вказував, що під час реєстрації в центрі зайнятості ОСОБА_1 вказала останнім місцем роботи ТОВ «ЕЛІР» та дату припинення трудових відносин 22.06.2020 року, оскільки такі відомості підтверджуються і копією її трудової книжки. Відомостей про працевлаштування після 22.06.2020 року трудова книжка не містить. В фактичних трудових відносинах з ТОВ ТОВ «ЄВРО СМАРТПАУЕР» ОСОБА_1 не перебувала, про обставини зазначені у відповіді на запит центру зайнятості дізналася лише після ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, навіть відповідно наказу про звільнення від 03.07.2020 року наданого Центру зайнятості зазначено про звільнення з 06.07.2020 року, що виключає перебування відповідача у трудових відносинах з вказаного періоду та зайнятість особи як таку.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що в діях ОСОБА_1 були відсутні ознаки недобросовісності, а тому і відсутні правові підстави для стягнення з неї отриманої допомоги по безробіттю.
В апеляційній скарзі Миколаївський міський центр зайнятості посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначав, що суд зробив посилання на норми статей 4 та 43 Закону України «Про зайнятість населення», проте не витлумачив їх у взаємозв'язку із ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення», а також не врахував положення Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, відповідно до умов якого факт зайнятості особи на момент реєстрації в центрі зайнятості є перепоною у наданні їй статусу безробітного. Крім того позивач звертав увагу, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу з 26 лютого 2020 року на посаду оператора заправних санкцій та під підпис була ознайомлена із наказом про прийняття на роботу та наказом про звільнення, а сам факт відсутності запису у трудовій книжці не є підтвердженням відсутності вказаних трудових відносин, адже особа може мати декілька трудових книжок. Що стосується відсутності у матеріалах справи трудового договору, то відповідно до ст. 21 КЗпП ( у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) трудовий договір може бути оформлений у вигляді наказу чи розпорядження власника уповноваженого ним органу. У той же час рішення суду першої інстанції ґрунтується на хибних припущеннях про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 бути прийнятою на роботу до ТОВ «ЄВРО СМАРТПАУЕР» та відсутність укладеного трудового договору, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 06 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою до Миколаївського міського центру зайнятості про надання їй статусу безробітного. У вказаній заяві ОСОБА_1 в якості останнього місця роботи вказала Товариство з обмеженою відповідальністю «Елір» та дату припинення останнього виду зайнятості - 22 червня 2020 року.
Згідно копії персональної картки ОСОБА_1 наказом Миколаївського міського центру зайнятості від 04 листопада 2020 року відповідачка з цієї дати була знята з реєстрації як безробітна відповідно до абз. 3 п.п. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою КМУ від 19.09.2018 року № 792 (забезпечення роботою самостійно).
При проведенні Миколаївським міським центром зайнятості звірки даних центру зайнятості із даними Пенсійного фонду України 12 листопада 2020 року з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» від 06 листопада 2020 року та прикладених до нього копій наказів позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 в період з 26 червня 2020 року по 06 липня 2020 року працювала на даному підприємстві.
Наказом Миколаївського міського центру зайнятості від 16 листопада 2020 року № 22 "Про відшкодування коштів безробітною ОСОБА_1 , виплачених як допомога по безробіттю, та занесення її до дебіторсько заборгованості" було вирішено вжити заходи по відшкодуванню незаконно отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в сумі 22 418 грн 04 коп., в зв'язку із чим претензією від 17 листопада 2020 року запропоновано відповідачці добровільно повернути вказану суму отриманої допомоги по безробіттю за період з 06 липня 2020 року по 03 листопада 2020 року. протягом 15 календарних днів з дня отримання претензії, однак, як зазначив позивач, претензія повернулась, як невручена.
Пунктом 2 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Статтею 43 вказаного Закону встановлено, що статусу безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) особа з інвалідністю, яка не досягла встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю"; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників. Статус безробітного надається зазначеним особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).
Відповідно до п.п. 2 пункту 4 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою КМУ від 19.09.2018 р. № 792 (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) для взяття на облік у центрі зайнятості особи, які шукають роботу інформують про освіту, досвід роботи, зайнятість або перебування у трудових відносинах.
Згідно п. 23 вищевказаного Порядку підставами для відмови у наданні статусу безробітного є: 1) відсутність на дату прийняття рішення про надання статусу безробітного документів, зазначених у пунктах 17 і 18 цього Порядку; 2) встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи; 3) подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість населення"; 4) письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи; 5) невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про результати співбесіди відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування; 6) неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців вісімнадцятого - двадцятого підпункту 1 пункту 30 цього Порядку.
Згідно із частиною другою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застраховані особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
За змістом пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України Державна податкова адміністрація України від 13.02.2009 за № 60/62 передбачено, що у разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум не є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі відсутності недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17, що була передана на її розгляд з метою розтлумачення частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Аналогічний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 581/688/16-ц.
З копії наказу про звільнення ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» слідує, що заява про звільнення була подана відповідачкою 03 липня 2020 року. Матеріали справи не містять вказаної заяви, а тому відсутня можливість з'ясувати з якої дати ОСОБА_1 просила її звільнити. Крім того сам наказ був складений 03 липня 2020 року, а ОСОБА_1 з ним була ознайомлена 05 липня 2020 року (а.с. 7).
За таких обставин, на думку колегії суддів, відсутні підстави стверджувати, що відповідачка обманним шляхом, внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними, отримувала допомогу із безробіття, звернувшись до Миколаївського міського центру зайнятості 06 липня 2020 року.
За такого судом першої інстанції правильно зазначено про відсутність недобросовісності з боку відповідачки.
З урахуванням викладеного суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та статтею 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги із безробіття.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю недобросовісності в діях відповідачки при її зверненні із заявою до Миколаївського міського центру зайнятості про надання їй статусу безробітної.
За такого відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Миколаївського міського центру зайнятості - залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складений 15 березня 2024 року