Справа № 456/2563/21 Головуючий у 1 інстанції: Шрамка Р. Т.
Провадження № 22-ц/811/3162/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
14 березня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар судового засідання - Марко О.Р.,
з участю - позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Поліщук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року (повний текст рішення складено 30 вересня 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Стрийської міської ради Львівської області, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення,
у травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, у якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив:
- встановити порядок користування квартирою номер АДРЕСА_1 , житловою площею 39,7 кв.м., загальною площею 68,2 кв.м., а саме: виділити в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату 2, площею 11.8 кв.м. з лоджією 11, площею 2,5 кв.м. та ізольовану кімнату 7, площею 18,2 кв.м. з балконом 1, площею 0,7 кв.м. та коморою на балконі 8, площею 0,6 кв.м., а ОСОБА_2 та її неповнолітній доньці ОСОБА_4 виділити в користування ізольовану кімнату 5, площею 9,7 кв.м. та комору 6, площею 0,4 кв.м. Залишити в загальному користуванні всіх співвласників квартири кухню 9, площею 9,5 кв.м., коридор 1, площею 10,8 кв.м., вбиральню 3, площею 1,4 кв.м., ванну кімнату 4, площею 2,6 кв.м.;
- усунути перешкоди в користуванні квартирою номер АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей;
- вселити ОСОБА_1 у квартиру номер АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що позивачу на праві власності належить 4/6 частин квартири АДРЕСА_1 , а по 1/6 частини даної квартири на праві власності належать колишній невістці ОСОБА_2 та онучці ОСОБА_4 . Згідно з технічним паспортом, квартира АДРЕСА_1 , є трьохкімнатною, житловою площею 40,4 кв.м., всі три кімнати ізольовані, у тому числі 1-а кімната -10,0 кв.м., 2-а кімната - 18,6 кв.м., 3-я кімната 11,8 кв.м., кухня 9,5 кв.м., вбиральня 1,4 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м., коридор -11,5 кв.м., лоджія 1,4 кв.м., комора - 0,6 кв.м. Дана квартира була придбана позивачем та його колишньою дружиною ОСОБА_6 ще у 1997 році за час спільного подружнього життя. Після смерті дружини ОСОБА_6 у 2010 р. квартира перейшла у його із сином, ОСОБА_7 , спільну часткову власність по 1/2 частині кожному. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відповідачка ОСОБА_2 забрала ключі від вхідних дверей до квартири та перестала впускати до квартири. На неодноразові прохання та вимоги впустити до квартири, яку він придбав, і в якій знаходяться його речі, майно, вона не реагує, провокує сварки і скандали, розповсюджує неправдиві відомості та висловлюється в його адресу непристойними словами. Крім цього, відповідачка впустила у квартиру ОСОБА_8 , з яким перебуває у фактично шлюбних стосунках, та погрожує фізичною розправою, якщо він приходитиме і буде намагатися зайти в квартиру. 03 березня 2021 року позивач разом зі своїм братом, ОСОБА_9 , прийшов в черговий раз до відповідачки ОСОБА_2 у квартиру по АДРЕСА_2 з проханням, щоб вона дала ключі від квартири та поговорити і вияснити щодо подальшого його проживання в квартирі, або продажу квартири та розподілу коштів, або купівлі для неї іншого житла. В цей час її співмешканець ОСОБА_8 , який знаходився у квартирі почав показувати своє невдоволення, що позивач прийшов до квартири, та жорстоко побив його у квартирі, за що зараз притягується до кримінальної відповідальності за частиною другою статті 125 КК України. Оскільки, вони з відповідачкою не можуть добровільно знайти домовленості у користуванні квартирою, відповідачка чинить перешкоди у користуванні квартирою, б'є та знущається, провокує сварки і скандали, вчиняє насильство, ключів від квартири не дає, що створює для позивача неможливість потрапити в житлове приміщення, він змушений звернутись до суду. Так як, позивач має намір проживати у квартирі, більша частка якої належить йому на праві власності, і на яку має законне право, тому в законний спосіб бажає встановити порядок користування квартирою та вселитись в дане житлове приміщення.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року позов задоволено частково.
Встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
- виділено в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату 7, площею 18.2 кв.м. з балконом 1, площею 0.7 кв.м. та коморою на балконі 8, площею 0.6 кв.м.., ізольовану кімнату 5, площею 9.7 кв.м.;
- виділено в користування ОСОБА_2 та її неповнолітній доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ізольовану кімнату 2, площею 11.8 кв.м. з лоджією 11, площею 2.5 кв.м. та комору 6, площею 0.4 кв.м.;
- залишено в загальному користуванні всіх співвласників квартири кухню 9, площею 9.5 кв.м., коридор 1, площею 10.8 кв.м., вбиральню 3, площею 1.4 кв.м., ванну кімнату 4, площею 2.6 кв.м.
Усунуто перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов?язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей даної квартири.
Вселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 900 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , подавши у листопаді 2023 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано того, що позивач не зареєстрований та не проживає у спірній квартирі, яка є єдиними житлом для відповідача та її неповнолітніх дітей, які є різнополі. Тому, виходячи з інтересів дітей, суд мав виділити у користування відповідачці та її дітям як мінімум дві кімнати. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд жодним чином не мотивував тієї обставини, що права та інтереси неповнолітніх дітей будуть захищені. В той час як орган опіки та піклування усунувся від захисту останніх, не надавши відповідного висновку щодо розв'язання спору. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові КЦС ВС від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц. Відповідачкою не оспорюється те, що ОСОБА_1 є власником частин квартири, проте судом не враховано положення статті 405 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 разом з неповнолітніми дітьми як член сім'ї власника право на користування житлом у спірній квартирі не втрачали, так як постійно у ній проживають. Суд не взяв до уваги, що позивач ініціював даний позов для створення відповідачці незручностей та з метою спонукати останню до продажі спірної квартири.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - 3/4 частки в квартирі належить позивачу, відповідачу та її неповнолітній дочці по 1/8 частки.
Відповідно до технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 є трьохкімнатною, загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 39,7 кв.м., всі три кімнати ізольовані, у тому числі кімната №5 - 9,7 кв.м., кімната №7 - 18,2 кв.м., кімната №2 - 11,8 кв.м., кухня №9 - 9,5 кв.м., вбиральня №3 - 1,4 кв.м., ванна кімната №4 - 2,6 кв.м., коридор №1-10,8 кв.м., лоджія №ІІ - 2,5 кв.м., комора №6 - 0,4 кв.м., та комора №8 - 0,6 кв.м., балкон №І - 0,7 к.в.м.
Судом також встановлено, що між сторонами склались неприязні стосунки, відповідач змінила замки в квартирі, чинить позивачу перешкоди в користуванні квартирою, позивач не має можливості користуватись спірною квартирою.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 .
За положеннями частини першої статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
У частині першій статті 405 ЦК України та частині першій статті 156 ЖК України зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок -два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі №545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками».
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі №464/648/18 (провадження № 61-5040св21) вказано, що «ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про можливість встановлення порядку користування спірною квартирою з урахуванням часток співвласників у праві власності на квартиру, виходячи із того, що співвласники мають рівні права щодо користування належною їм власністю, взявши до уваги інтереси кожного із співвласників спірної квартири. […] Відповідачами не запропоновано інших варіантів користування житловими кімнатами. Порядок користування спірною квартирою, запропонований позивачкою, відповідає часткам сторін спору у праві власності на квартиру та не призводить до істотного обмеження прав інших співвласників квартири та осіб, які фактично проживають у ній, зокрема дітей. Слід зазначити, що права дітей на користування житловим приміщенням не можуть обмежувати права співвласника на користування квартирою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2023 року у справі №760/19865/15-ц (провадження № 61-20309св21) зазначено, що «встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, суди попередніх інстанцій врахували баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою та дійшли до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідач не запропонував, наполягаючи на неможливості встановлення порядку користування житлом без порушення прав когось із мешканців квартири. Відповідно до статті 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. У цій справі спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному співвласнику по 13,65 кв. м житлової площі на одну особу, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19 (провадження № 61-1084св21). Рішення судів попередніх інстанцій не порушує права членів сім'ї відповідача, її дітей, оскільки останні не є співвласниками майна, у користуванні їх спільним майном».
У постанові Верховного Суду від 31 січня 2022 року в справі № 569/23248/18 (провадження № 61-15478св21) зазначено, що «спір між сторонами виник з приводу встановлення порядку спільного користування житловим будинком. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
У постанові Верховного Суду від у справі 08 листопада 2023 року у справі № 465/6259/19 (провадження № 61-4213св22) висловлено такий висновок «спір щодо встановлення порядку користування спільним майном є спором між співвласниками, які мають рівні права щодо користування належною їм власністю; інші особи, які мають право користування житловим приміщенням, не є суб'єктами спірних правовідносин і суд не вирішує питання про їх права та обов'язки; право членів сім'ї одного зі співвласників на користування житлом є похідним від його права власності, а тому не можуть обмежувати прав іншого співвласника на користування квартирою».
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що спірна квартира належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності - позивачу , а відповідачу та її неповнолітній дочці по 1/8 частки, а встановлення запропонованого позивачем порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування квартири (її площі), не порушує права відповідачів, останніми іншого порядку користування не запропоновано (із зустрічним позовом в межах цієї справи до суду вони не зверталась), врахувавши дійсні взаємовідносини сторін у справі, а також осіб, які проживають у квартирі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Сам по собі факт непроживання позивача у спірній квартирі, а також відсутність у нього зареєстрованого місця проживання за адресою цієї квартири не свідчить, що він у зв'язку із цим позбавлений прав власника частки у такому житлі та випливаючи з цього повноважень власника, на захист яких спрямований пред'явлений ним позов.
Також немає правового значення мета пред'явленого позову, адже завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У той час як доводи скарги про те, що позов пред'явлено для створення відповідачці незручностей та з метою спонукати останню до продажі спірної квартири жодними доказами не підтверджені, отже є її припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.
З огляду на те, що різнополі неповнолітні діти є членами сім'ї саме відповідачки, і лише донька є співвласником такої (син зареєстрований у спірній квартирі), житлові права останніх оскаржуваним рішенням не порушуються, адже такі можуть бути вирішені за погодженням саме з останньою, а не в межах спору між співвласниками такого житлового приміщення.
З цих самих підстав, колегія суддів відхиляє доводи щодо того, що оскаржуваним рішенням порушено права цих дітей, адже з огляду на їх різнополість, в користування відповідачки мало бути виділено як мінімум дві кімнати, адже учасником цього спору є лише позивач та відповідач з донькою, такий існує лише між ними як співвласниками жилого приміщення, а не між всіма його користувачами.
Даний спір також не випливає з положень статті 405 ЦК України, тому відповідні доводи скарги щодо неврахування судом цієї норми, колегія суддів відхиляє.
Не вбачається з матеріалів справи, що позивачем пред'явлено вимоги, які можуть свідчити про порушення житлових прав неповнолітніх дітей.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі №559/1215/19-ц є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі інші фактичні обставини, відмінні від обставини справи, що переглядається, зокрема, предмет позову. Так, у справі № 559/1215/19-ц заявлено позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення, а у справі, що переглядається - про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом надання примірника ключів та вселення. Тобто правовідносини у цих справах не є подібними, що виключає можливість застосування висновків, викладених в такій справі у справі, що переглядається.
Окрім цього, відповідно до частини третьої та четвертої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Враховуючи предмет позову у справі, що переглядається участь у цій справі органу опіки та піклування для надання суду висновку щодо розв'язання такого спору не є обов'язковою.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо невірного вирішення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу ключі від вхідних дверей та про вселення позивача у спірну квартиру, а судом апеляційної інстанції не вставлено обов'язкових підстав для скасування рішення в цій частині, а також не встановлено, що під час їх вирішення неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині вирішення спору.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог в задоволенні яких відмовлено, учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржується.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, або змінити рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич