Справа № 133/3124/23
Провадження № 22-ц/801/410/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Щерба Н. Л.
Доповідач:Панасюк О. С.
15 березня 2024 рокуСправа № 133/3124/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О Ю., Шемети Т. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Щерби Н. Л. від 12 грудня 2023 року,
встановив:
У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 69744 грн 08 к. заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 30 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 536050343 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Невід'ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (пункт 5.1 договору). Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації ОСОБА_1 на веб-сайті в мережі Інтернет www.moneyveo.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно з умовами кредитного договору кредитор надав ОСОБА_1 у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 10000 грн 00 к. строком на 30 днів зі сплатою 0,04 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику та до закінчення строку на який видавався кредит. У подальшому сторони дійшли згоди збільшити суму кредиту до 19900 грн 00 к. на строк дії договору № 536050343.
28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року.
04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 04/08/23-01.
Відповідно до реєстру боржників від 04 серпня 2023 року до договору факторингу № 04/08/23-01 від 04 серпня 2023 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 69744 грн 08 к., з яких: 29900 грн 00 к. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 39844 грн 08 к. - сума заборгованості за відсотками.
ОСОБА_1 не виконав умови взятого на себе зобов'язання, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом.
Заочним рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року у позові відмовлено.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зобов'язання за кредитним договором між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 ще не виникло, а тому у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати новому кредитору. ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 грудня 2021 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». В свою чергу, відсутність порушеного, не визнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні у матеріалах справи копії договорів факторингу та витягів з реєстрів права вимоги належним чином підтверджують факти укладення договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та відповідно від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС». Судом першої інстанції не було досліджено, що під правом вимоги розуміється всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитним договором строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Вказувало, що відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося в межах чинності договору факторингу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що 30 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 536050343 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_1 у тимчасове платне користування грошові кошти в сумі 29900 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сторони погодили, що кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 536050343 заборгованість перед ТОВ «ФК «ЕЙС» за цим договором складає 69744 грн 08 к., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 29900 грн 00 к.; простроченої заборгованості за процентами - 39844 грн 08 к.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) установлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Кредитний договір № 536050343 від 30 грудня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова компанія» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису.
ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв'язку на указаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз указаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Вказані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17).
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи видно, що кредитний договір № 536050343 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 30 грудня 2021 року.
Договір факторингу № 28/1118-01 за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс» укладено 28 листопада 2018 року.
Згідно з пунктом 2.1 укладеного договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.
Пунктом 1.3. цього договору факторингу установлено, що під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Отже цим договором факторингу встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід'ємною частиною договору факторингу.
Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року.
Водночас, 28 листопада 2019 року між товариствами укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором. Всі інші умови договору залишились без змін.
З реєстру прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року видно, що до ТОВ «ФК «Таліон плюс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року на суму 69744 грн 08 к., з яких: 29900 грн 00 к. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 39844 грн 08 к. - сума заборгованості за відсотками.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року. Відповідно до пункту 8.2 вказаного договору факторингу строк дії договору закінчується 04 серпня 2021 року.
Також 05 серпня 2020 року та 10 серпня 2020 року між товариствами укладено додаткові угоди до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року.
Згідно з реєстром прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року на суму 69744 грн 08 к., з яких: 29900 грн 00 к. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 39844 грн 08 к. - сума заборгованості за відсотками.
04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 04/08/23-01.
Відповідно до Реєстру боржників від 04 серпня 2023 року до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 536050343 від 30 грудня 2021 року на суму 69744 грн 08 к., з яких: 29900 грн 00 к. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 39844 грн 08 к. - сума заборгованості за відсотками.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Як видно з матеріалів справи кредитний договір № 536050343 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено 30 грудня 2021 року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 .
А тому у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 05 серпня 2020 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу № 04/08/23-01 від 04 серпня 2023 року.
Отже виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що кредитним договором № 536050343, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «ЕЙС», то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
Також апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ТОВ «ФК «ЕЙС» є неналежним позивачем, тому не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором № 536050343, укладеним 30 грудня 2021 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» залишити без задоволення, а заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Щерби Н. Л. від 12 грудня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. М. Шемета