Справа № 583/1175/24
1-кс/583/450/24
"15" березня 2024 р. слідча суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Охтирка Сумської області клопотання слідчої СВ Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024200460000219 від 12.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
встановила:
До суду надійшло зазначене клопотання, згідно якого слідча просить накласти арешт на майно, вилучене 14.03.2024 в ході огляду місця події, а саме на паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 , серії НОМЕР_1 ; посвідчення водія на ім'я ОСОБА_5 , серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_6 , серії НОМЕР_3 .Вимоги за клопотанням вмотивовані тим, що до чергової частини Охтирського РВП ГУНП в Сумській області надійшла заява від ОСОБА_5 про те, що 09.02.2024 невстановлені особи здійснили крадіжку його грошових коштів у загальній сумі 900 доларів США та документів на його ім'я. В ході огляду місця події від 14.03.2024 ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції вказані в клопотанні документи. Слідча зазначала, що вилучені речі можуть мати значення для розслідування кримінального провадження в якості речових доказів, зберегли на собі сліди злочину, а тому є необхідність у накладенні на них арешту.
Слідчий, прокурор та власник майна у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, подали заяви про розгляд справи без їх участі, клопотання підтримали, просили його задовольнити.
В даному випадку слідча суддя вважає за можливе розглянути клопотання без участі слідчого, прокурора та власника майна, без здійснення фіксації за допомогою технічних засобів.
Вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, слідча суддя дійшла наступного висновку.
Встановлено, що Охтирським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024200460000219 від 12.03.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки належних ОСОБА_5 грошових коштів у загальній сумі 900 доларів США та документів на його ім'я (паспорта громадянина України, посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію ТЗ).
Згідно з протоколом огляду місця події від 14.03.2024, проведеного поблизу будинку за адресою: пров. Харківський, 2, в м. Охтирка Сумської області, ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5 , серії НОМЕР_1 ; посвідчення водія на ім'я ОСОБА_5 , серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_6 , серії НОМЕР_3 , пояснивши, що вказані документи у нього були викрадені 09.03.2024 та повернуті 10.03.2024 ОСОБА_7 .
Постановою слідчої слідчого відділу Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 від 14.03.2024 вилучені документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12024200460000219 від 12.03.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно вимог п. 7 ч. 3 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно з ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися згідно із законом, воно повинно мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Отже, за змістом ч. 3 ст. 170 КПК у справах про арешт майна з метою, наведеною у п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, відповідність майна будь-якому з критеріїв речових доказів перевіряється згідно зі стандартом доведення "достатні підстави". Наведений стандарт не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
При цьому у ході оцінки відповідності майна, арешт якого оскаржується, ознакам речових доказів, слідчою суддею враховуються зміст поняття «речові докази».
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з ст. 98 КПК України, речові докази - це матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
Оцінка доказів із точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. Під час здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування, вказане питання не входить до повноважень як слідчого судді, так і колегії суддів апеляційної інстанції під час перегляду ухвали слідчого судді.
Натомість, під час розгляду клопотання про арешт майна на стадії досудового розслідування, слідчий суддя уповноважений оцінити можливість використання майна, на яке слідчий, прокурор бажає накласти арешт, як доказу у кримінальному провадженні.
З наведеного вбачається, що розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку ст. ст.170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.
Разом з тим органом досудового розслідування не наведено достатніх і переконливих аргументів, за яких би слідча суддя могла дійти висновку про доцільність накладення арешту на зазначене у клопотання майно, яке саме доказове значення воно має для цього кримінального провадження та з якою метою виникає потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.
З огляду на викладене, слідча суддя не вбачає правових підстав для задоволення клопотання слідчої.
Керуючись ст.ст. 22, 131, 132, 170-173, 309 КПК України, слідча суддя, -
Відмовити у задоволенні клопотання слідчої СВ Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором Охтирської окружної прокуратури ОСОБА_4 ,про арешт майна.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідча суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області ОСОБА_1