14 березня 2024 р. Справа № 520/4189/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 14.12.23 по справі № 520/4189/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати у період з 17.08.2022 по 21.01.2023 контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»; зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 17.08.2022 по 21.01.2023 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць; судові витрати стягнути на користь позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати у період з 17.08.2022 по 21.01.2023 контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 17.08.2022 по 21.01.2023 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1073,60 грн. ( одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що 20.01.2023 року Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168», якою співробітників Служби судової охорони виключено з переліку осіб, що мають право на період дії воєнного стану отримувати додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. Зазначає, що Постанову №43 від 20.01.2023 опубліковано в Урядовому кур'єрі №15 від 21.01.2023 року. Тобто діючим законодавчим актом України передбачено виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць тільки за період з 24 лютого 2022 року до 20 січня 2023 року. Вказує, що позивачка мала право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою 168, до 20 січня 2023 року. Зауважує, що суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, з 17.08.2022 року по 21.01.2023 року.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом керівника Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 05.12.2019 №130 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 (далі - позивач) з 05.12.2019 прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду контролера ІІ категорії взводу охорони підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони в Харківській області з одночасним присвоєнням спеціального звання рядовий Служби судової охорони.
У подальшому відповідним наказом керівника ТУ ССО у Харківській області позивачці присвоєно спеціальне звання капрала Служби судової охорони, а згодом - сержанта Служби судової охорони.
На підставі наказу керівника Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 05.10.2021 №287 о/с «По особовому складу» з 06.10.2021 ОСОБА_1 переміщено на посаду контролера ІІ категорії 1 відділення (Орджонікідзевський районний суд) 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Харківській області, що підтверджується витягом з відповідного наказу та службовим посвідченням серія НОМЕР_1 .
Отже, починаючи з 05.12.2019 по теперішній час позивачка є співробітником ТУ ССО у Харківській області.
29.06.2022 представником позивачки подано адвокатський запит до територіального управління Служби судової охорони у Харківській області для з'ясування обставин щодо невиплати додаткової грошової винагороди.
Листом №51.05-81 від 11.07.2022 Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області повідомило, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022-2023 роки та відповідно кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Харківській області видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого по теперішній час не проводилась. Також повідомили про відсутність фінансового ресурсу для виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди відповідно до Постанови №168.
Позивачка, не погодившись з бездіяльністю відповідача, звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачці додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, встановлену Постановою №168, за період з 17.08.2022 по 21.01.2023 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
Частинами 1, 2 ст.161 Закону №1402-VIII встановлено, що служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно з ч.1 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.03.2019 №289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання ст.165 Закону №1402-VIII та постанови Кабінету міністрів України №289 ДСА України наказом від 26.08.2020 затвердила Порядок №384, згідно з п.1 розд. І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до п.15 розд. І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розд. І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Отже, зазначеною постановою №168 Кабінет міністрів України установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Таким чином, починаючи з 24.02.2022 у позивачки виникло право на отримання додаткової винагороди, встановленої п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Втім, як встановлено судовим розглядом, в період з 24.02.2022 по дату звернення до суду із даним позовом, позивачці не виплачувалась додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися відповідні накази Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області про її виплату.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги та мотивуючи правомірність своїх дій, відповідач посилається на відсутність відповідних бюджетних асигнувань.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою Кабінету Міністрів України №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи викладене, посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету, є необґрунтованими.
Отже, викладена у листі Територіального управління №51.05-81 від 11.07.2022 відмова у виплаті позивачці додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, порушує гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови Кабінету Міністрів України №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Крім того, слід зазначити про відсутність підстав застосування Порядку та умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 №396 в частині визначення розміру додаткової винагороди, оскільки при вирішенні вказаного питання п.7 Порядку №396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою ч.2 ст.165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачки слід застосовувати норми постанов Кабінету Міністрів України, а не Порядку №396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови Кабінету міністрів України №168 (у редакції постанови Кабінету міністрів України №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 у зразковій справі №260/3564/22.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони Харківської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17.08.2022 року додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та зобов'язання відповідача здійснити відповідні виплати.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», яка набрала чинності 21.01.2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі 30000 гривень. Цією постановою з переліку, зазначеного у першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключені співробітники Служби судової охорони.
Отже, положення постанови Кабінету Міністрів України №43 не поширюються на правовідносини, які виникли та існували до набрання нею чинності, тому з 21.01.2023 співробітники Служби судової охорони вже не мають права на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
З огляду на це позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, підлягають задоволенню за період з 17.08.2022 року по 20.01.2023 року.
Натомість, суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 за період з 17.08.2022 року по 21.01.2023 року.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови Кабінету Міністрів України №168:
- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Разом із цим, зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України №793 змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
При цьому, формулювання щодо врахування при виплаті додаткової винагороди днів безпосередньої участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), виходячи зі змісту положень п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168, стосуються виключно додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень.
В той же час, колегія суддів зазначає, що вимоги стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень позивачкою не заявлялись.
Таким чином, ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 за період з 17.08.2022 по 20.01.2023 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування судом першої інстанції того, що діючим законодавчим актом України передбачено виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць тільки за період з 24 лютого 2022 року до 20 січня 2023 року, а не за період з 24 лютого 2022 року по 21 січня 2023 року, приймаються колегією суддів в якості належних.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, зі зміною судового рішення в частині визначення періоду нарахування та виплати позивачці додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а саме з 17.08.2022 року по 20.01.2023 року.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 по справі № 520/4189/23 змінити, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини рішення в такій редакції:
"Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області щодо ненарахування та невиплати у період з 17.08.2022 по 20.01.2023 контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Харківській області нарахувати та виплатити контролеру ІІ категорії 1 відділення 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області сержанту Служби судової охорони ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 17.08.2022 по 20.01.2023 в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 по справі №520/4189/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко О.В. Присяжнюк