Рішення від 14.03.2024 по справі 380/1558/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 рокусправа № 380/1558/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 підготувати необхідні документи для звільнення, прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він звертався до відповідача через командира 2-ї СР ВЧ НОМЕР_2 з рапортами та відповідними пакетами підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), оскільки він уклав договір довічного утримання з ОСОБА_2 , яка має 88 років і згідно з висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду. Отримав відмову у звільненні з мотивом « не надано відповідних документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду. Висновок лікарської консультативної комісії комунального некомерційного підприємства Стрийської міської ради «Стрийська центральна районна лікарня» №467 від 18.08.2023 про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 позивач долучав до рапорту, однак відповідач не взяв до уваги цей документ і послався на відсутність висновку медико-соціальної експертної комісії закладу охорони здоров'я. Вважає бездіяльність відповідача щодо не задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, неправомірною. Просив позов задовольнити.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому представник позову не визнав та зазначив, що наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворою мамою, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії від 18.08.2023 №467. У цьому висновку вказано про те, що ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Підпунктом 1 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317 встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків. Відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮ України 02.06.2021 за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку. З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії. З приводу наданого позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, відповідач вважає, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа. Стверджує, що висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.

Ухвалою судді від 23 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою судді від 12 лютого 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

Суд встановив, що з 28 квітня 2022 року позивача було призвано до лав Збройних Сил України згідно з Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022 №69/2022.

На теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді - головного сержанта стрілецької роти.

Позивач звертався до відповідача через командира 2-ї СР ВЧ НОМЕР_2 з рапортами та відповідними пакетами підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), оскільки він уклав договір довічного утримання з ОСОБА_2 , якій виповнилося 87 років і яка згідно з висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_1 отримав відмову у звільненні з мотивом «через відсутність підстав звільнення з військової служби, зокрема не надано відповідних документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду».

Не погодившись із відмовою відповідача про звільнення позивача з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи вказаний спір суд керується наступним.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Загальновідомим є факт введення воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні (продовженого указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, №451/23 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Статтею 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною шостою статті 2 цього Закону № 2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII).

Абзацом четвертим статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 Про загальну мобілізацію постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 було призвано у Збройні Сили України по мобілізації, де він у військовій частині НОМЕР_1 проходить військову службу на посаді головного сержанта стрілецької роти по теперішній час.

Відповідно до вимог ст.ст. 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).

Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону № 2232-XII.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах: […]

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

Суд встановив такі істотні фактичні обставини цієї справи:

1) ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ;

2) ОСОБА_1 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_2 , якій виповнилося 87 років і яка згідно з висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду;

3) 3 вересня 2023 року позивач подав Відповідачу рапорт про звільнення зі служби та долучив нотаріально засвідчені копії документів, котрі підтверджують наявність підстави для звільнення.

При цьому, як на законодавчу підставу звільнення ОСОБА_1 в рапорті вказав: підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

При цьому, як на законодавчу підставу звільнення ОСОБА_1 в рапорті не вказав конкретно який абзац підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (підпункт "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 має чотирнадцять абзаців, тобто чотирнадцять підстав).

Дальше в рапорті позивач процитував, що «відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд».

13 вересня 2023 року за результатами розгляду вказаного рапорта листом №1484/18/1/2675 Відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби «через відсутність підстав звільнення з військової служби, зокрема не надано відповідних документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду».

Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає таке.

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 № 548-XIV.

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з підпунктом 1 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що: військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 234 Положення № 1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Таким чином, вимогами Положення № 1153/2008 передбачено уточнення даних про проходження особою військової служби перед її звільненням.

Пунктом 241 Положенням № 1153/2008 встановлено, що військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "б", "в", "д" частини третьої, підпунктами "б", "в", "г" пункту 1, підпунктами "а", "б" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "к" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини п'ятої, підпунктами "а", "б", "в" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" пункту 2, підпунктами "а", "б" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них. Військовослужбовці за наявності підстав, передбачених підпунктами "й" або "к" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільняються з військової служби не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня подання рапорту на звільнення.

Таким чином, Положенням № 1153/2008 передбачена можливість з'ясування у військовослужбовця перед його звільненням з військової служби відповідних даних, зокрема інформації про бажання продовжувати військову службу, а також районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, а також повинна бути чітко та конкретно в рапорті зазначена підстава звільнення.

Суд наголошує, що рапорт позивача від 3.09.2023 не містить чіткої та конкретної підстави для звільнення, а в ньому лише вказано: підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

В той же час підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII встановлює, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):

військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;

виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;

необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;

наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;

виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років;

виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.

Суд зазначає, що предметом спірних правовідносин є відмова Військової частини НОМЕР_1 в задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту від 3 вересня 2023 року за сімейними обставинами та допустимість рішення ЛКК №467 від 18.08.2023 для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .

Відповідач не задовольнив рапорт ОСОБА_1 , оскільки, як зазначено у відзивах на позовну заяву, вважає, що висновок ЛКК не може бути підставою для звільнення військовослужбовця у зв'язку з необхідністю здійснення такого догляду над особою, віком понад 18 років.

Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317 (далі Положення), визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Підпунктом 1 пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.

Відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.

З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за особами, які є старшими 18 років, повинен бути підтверджений відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.

Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.

У вказаному випадку, для підтвердження необхідності стороннього догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії.

З огляду на зазначене, подане позивачем разом з рапортом про звільнення рішення лікарсько-консультативної комісії №467 від 18.08.2023, видане комунальним некомерційним підприємством Стрийської міської ради «Стрийська центральна районна лікарня», не є належним підтверджуючим документом для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, призваного на військову службу по мобілізації.

Таким чином, на час розгляду вказаної справи в суді та за наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України через сімейні обставини, а саме, через необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 .

Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність дій відповідача щодо його не звільнення зі служби.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович

Попередній документ
117659712
Наступний документ
117659714
Інформація про рішення:
№ рішення: 117659713
№ справи: 380/1558/24
Дата рішення: 14.03.2024
Дата публікації: 18.03.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо