13 березня 2024 року № 320/4530/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Київ та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування пункту 3 постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради (далі по тексту також позивач, Управління, ідентифікаційний код: 03193643; адреса: 09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 2) з позовом Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Київ та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, ідентифікаційний код: 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.02.2022 ВП №68451528.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/1496/21 про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік позивач виконав до моменту відкриття виконавчого провадження, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження у справі №320/4530/22 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та поданням представником позивача клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження суд, керуючись положеннями частини третьої статті 194 КАС України, завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №320/1496/21 зобов'язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.02.2022 у виконавчому провадженні №68451528 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №320/1496/21 від 20.01.2022.
Пунктом 3 означеної постанови з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 26000,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем спірного рішення в частині, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII, у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 03.11.2021).
Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 03.11.2021) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчими документами є, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з абзацом першим частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до з частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018, який набув чинності 28.08.2018).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя статті 27 Закону № 1404-VIII).
Абзацом першим частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено обов'язок державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (абзац третій частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII ).
За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Частиною дев'ятою статті 27 Закону №1404-VIIIтакож визначені випадки, коли виконавчий збір не стягується.
Так, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону (якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження), та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону (у разі списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа).
Також виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №320/1496/21, у зв'язку з примусовим виконанням якого державним виконавцем винесено постанову в оскаржуваній частині щодо стягнення виконавчого збору, позивача зобов'язано перерахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік.
Суд зазначає, що вказане рішення суду буде таким, що фактично виконано у повному обсязі лише після здійснення позивачем фактичної виплати ОСОБА_1 зазначеної в рішенні суми грошової допомоги.
Разом з тим позивач вказує, що на момент звернення до суду з позовною заявою у цій справі фактичної виплати ОСОБА_1 на виконання Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №320/1496/21 не здійснено внаслідок відсутності бюджетних асигнувань.
За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №320/1496/21 добровільно виконано позивачем до відкриття виконавчого провадження №68451528.
Суд звертає увагу, що вичерпний перелік підстав для не стягнення виконавчого збору наведений в пунктах 1-6 частини п'ятої та в частині дев'ятій статті 27 Закону № 1404-VIII. Відсутність у боржника коштів для виконання рішення суду не є такою підставою.
Підпунктом 5 пункту 27 Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі - Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, а саме: в частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінити словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
За таких обставин, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла лише до 28.08.2018, а після 28.08.2018 розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку проводить державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми виконавчого збору у випадку примусового виконання.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №160/4481/20, від 31.05.2021 у справі №160/7321/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19, від 20.11.2019 у справі №480/1558/19, який має бути врахований судом при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України.
Одночасно з цим суд звертає увагу на наступне.
Розмір виконавчого збору, що стягується державним виконавцем за примусове виконання рішення немайнового характеру, визначений частиною третьою статті 27 Закону № 1404-VIII, а саме: чотири мінімальних розміри заробітної плати, коли боржником є юридична особа.
Аналіз змісту положень статті 63 Закону № 1404-VIII, що розміщена в розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру» дозволяє дійти висновку, що для цілей вказаного Закону під рішеннями немайнового характеру слід розуміти рішення, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 у справі №320/1496/21, яким позивача зобов'язано перерахувати та виплатити допомогу є у розумінні Закону № 1404-VIII рішенням немайнового характеру, за примусове виконання якого з боржника-юридичної особи стягується виконавчий збір в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено з 01 січня 2022 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500 гривень.
Отже визначений державним виконавцем в оскаржуваній постанові розмір виконавчого збору ґрунтується на вимогах Закону № 1404-VIII, а оскаржувана постанова є правомірною.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 13.03.2024
Суддя Панченко Н.Д.