13 березня 2024 року № 640/19978/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту також позивач, ідентифікаційний код: 21708016; адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) з позовом Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту також відповідач, Шевченківський ВДВС, ідентифікаційний код: 34967593, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 31.08.2022 ВП №69745388.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив про відсутність у державного виконавця правових підстав для відкриття виконавчого провадження з огляду на відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Ві Ей Бі Банк», від імені якого виступає уповноважена особа, зазначена як боржник у ВП №69745388.
Позивач стверджує, що ВП №69745388 здійснюється всупереч вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22.11.2022 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків.
Питання про відкриття провадження у справі Окружним адміністративним судом міста Києва не вирішувалось.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/19978/22 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/19978/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №640/19978/22 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, підписану кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується звітом про доставку.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд, керуючись положеннями частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України завершив розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС від 31.08.2022 ВП №69745388 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови №65418188 від 14.05.2022, винесеної Шевченківським ВДВС про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятої відповідачем постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII, встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
З наведених положень Закону №1404-VIII слідує, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio».
Частина перша статті 5 зазначеного Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема на підставі постанови про стягнення витрат виконавчого провадження.
Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до Закону №1404-VIII та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства прийнято наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до розділу 4 Інструкції фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Використання коштів виконавчого провадження органами державної виконавчої служби здійснюється відповідно до Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 № 554.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем з порушенням вимог Закону №1404-VIII адже відсутня інформація в Автоматизованій системі виконавчих проваджень про дату народження, прізвище, власне ім'я та по батькові уповноваженої особи Фонду, також відсутня інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків уповноваженої особи.
Відповідно до частини 2 розділу III Інструкції визначено, що при перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець враховує таке:
- повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства;
- ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові.
Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону №1404-VIII встановлено, що боржником у виконавчому провадженні є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Частинами першою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом та банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно частини третьої статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
За приписами пункту 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку.
Суд зауважує, що боржником у виконавчому провадженні №65418188 є саме Уповноважена особа Фонду як працівник Фонду, а не ПАТ «Ві Ей Бі Банк».
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 826/17170/16.
На виконання положень статей 97, 99 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку ліквідаційної процедури щодо банку, у випадку делегування повноважень, уповноважена особа здійснює повноваження органу управління банку.
Уповноважена особа Фонду поєднує у собі ряд функцій, у тому числі публічних та приватноправових. У адміністративних спорах Уповноважена особа Фонду виступає стороною провадження саме як суб'єкт владних повноважень. Однак, усі дії Уповноваженої особи Фонду, у тому числі і публічні, спрямовані на здійснення процедури виведення з ринку/ліквідації банку.
Оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, у відповідності до положень частини другої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проводиться за рахунок банку в межах кошторису витрат.
Тобто, Уповноважена особа Фонду, діючи як суб'єкт владних повноважень, використовує для реалізації покладених на неї функцій та завдань фінансовий інструмент підконтрольного банку.
Боржником у виконавчому провадженні, у відповідності до абзацу 2 частини другої статті 15 Закону №1404-VIII, є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Суд зазначає, що боржником за вказаним виконавчим документом є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з ліквідації ПАТ «Ві Ей Бі Банк».
Уповноважена особа фонду на ліквідацію банку призначається Фондом гарантування вкладів фізичних осіб для здійснення повноважень, спрямованих на ліквідацію банку та здійснення представництва його інтересів. Оскільки, боржником за виконавчим документом є Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Ві Ей Бі Банк», а не ПАТ «Ві Ей Бі Банк», у державного виконавця були наявні законні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №69745388 у відповідності до вимог статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.
Водночас, відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Таким чином, виходячи з положень спеціального законодавства, суд зазначає, що уповноважена особа в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.
Відтак, суд дійшов висновку, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб'єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження, як одна особа.
У межах даного спору, суд не вбачає підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.08.2022 ВП №69745557, з підстав невірного зазначення боржника.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, державні виконавці досліджують виключно форму і зміст виконавчого документа на предмет наявності у ньому обов'язкових реквізитів, і не наділені повноваженнями давати оцінку тому, чи правильно суд, який розглядав справу, визначив особу, якій належить виконати відповідний обов'язок, зазначив юридичну адресу фізичної особи або юридичної особи.
Крім того, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження у розумінні Закону є виконавчим документом і відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 цього Закону підлягає примусовому виконанню.
Водночас, пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Статтею 12 Закону №1404-VIII визначено, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Як свідчать обставини справи відповідачем 31.08.2022 відкрито виконавче провадження №69745388 з примусового виконання постанови від 14.05.2021 про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн в межах виконавчого провадження № 69745388.
Тобто, стягувачем в даному випадку є державний орган, для якого встановлено строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання - 3 місяці.
Дослідивши та проаналізувавши подані представником відповідача до суду матеріали виконавчого провадження №69745388 суд встановив відсутність в них документальних доказів (заяви про примусове виконання чи іншого документу), пред'явлення стягувачем виконавчого документу - постанови Шевченківського ВДВС від 14.05.2021 про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №65418188 до примусового виконання в межах строку три місяця з дня набрання такою постановою законної сили (14.05.2021).
Пояснення щодо обставин та конкретної дати пред'явлення зазначеного документу до примусового виконання через орган державної виконавчої служби відповідач до суду не подав, та посилання позивача на прострочення пред'явлення постанови від 14.05.2021 про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №65418188 до примусового виконання в межах встановленого чинним законодавством строку відповідач жодним чином не спростував.
Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для примусового виконання постанови Шевченківського ВДВС від 14.05.2021 про стягнення витрат виконавчого провадження ВП №65418188, та, відповідно для прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження №69745388.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2481,00 грн згідно квитанції про сплату від 01.12.2022 №5432, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 31.08.2022 ВП №69745388 про відкриття виконавчого провадження.
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний код: 21708016; адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17) судовий збір у сумі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код: 34967593, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 13.03.2024
Суддя Панченко Н.Д.