27 грудня 2023 року № 320/11032/22
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області щодо неприйняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0812 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий № 3210900000:01:109:0242 ОСОБА_2 за заявою Позивача від 30.06.2021р., поданою 01.07.2021р.;
- зобов'язати Ірпінську міську раду Бучанського району Київської області на найближчій сесії розглянути заяву позивача від 30.06.2021р., подану Відповідачу 01.07.2021р., та прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0812 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий № 3210900000:01:109:0242 ОСОБА_2 .
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, вказує, що належними та допустимими доказами підтверджено факт відповідності проекту землеустрою вимогам діючого законодавства.
У частині дискреційності повноважень відповідача звернула увагу на відсутність у спірному випадку відповідно до положень статті 118 ЗК України альтернативи в прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою при наявності погодження проекту землеустрою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.04.2021р. набула право власності на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 268781288. Згідно з 203.2 п.1. вищевказаного договору купівлі-продажу, зазначений житловий будинок розташований на земельний ділянці площею 0,0812 га. кадастровий № 3210900000:01:109:0242, яка перебувала у користуванні у попереднього власника цього житлового будинку, і як зазначено в цьому договорі - неприватизована.
01.07.2021 Позивач звернулася до Відповідача - Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області із заявою (клопотанням) від 30.06.2021р. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передати у приватну власність земельну ділянку площею 0,0812 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначена заява Позивача зареєстрована Відповідачем за фактом прийняття 01.07.2021р. в. № к-63842. До заяви Позивачем були долучені відповідна технічна документація, розроблена відповідно до ст. 28 Закону України «Про землеустрій» та витяг з Державного земельного кадастру.
Клопотання (заява) Позивача, щодо затвердження технічної документації на дану земельну ділянку відповідачем залишена без реагування.
Відповідачу був направлений адвокатський запит в інтересах Позивача і одержаний Відповідачем 26.11.2021р. за вх. № 267/0104, залишений без належного на те реагування. Відповідач надав відповідь від 30.11.2021р. № 01-18/195 на цей запит, зауваживши, що порушене Позивачем питання на сесійних засіданнях 26.08.2021р., та 30.09.2021р. не розглядалося.
Позивачка не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері набуття права власності на землю, врегульовані Земельним кодексом України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 (далі - ЗК України).
Згідно із п. б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами шостою - восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно п. 2.1 розділу Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно п. 2.3 розділу Інструкції №376 комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Види документації із землеустрою: серед яких підпунктом «і» передбачена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно ст. 30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.
Стаття 50 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
В даному випадку цільове призначення земельної ділянки не змінюється, саме тому позивачем і не складався проект землеустрою, а була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Тобто розроблення проекту землеустрою та виготовлення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними комплексами робіт та відповідно до Земельного кодексу України передбачає різні умови погодження.
Так згідно ч.6 ст.186 ЗК України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
А відповідно до ч.14 ст.186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується:
Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.
З огляду на зазначені вище норми, суд погоджується з аргументом позивачки, що на законодавчому рівні не передбачено підстав для відмови в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №342/157/17.
З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач, отримавши перше клопотання позивачки від 01.07.2021 про затвердження технічно документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки, не розглянув їх у строки, встановлені ч.9 ст. 118 ЗК України, не прийняв жодного відповідного процесуального рішення за наслідками розгляду такого клопотання, не надав суду доказів на спростування цього, суд дійшов висновку, що дані обставини підтверджують протиправну бездіяльність відповідача.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язати Відповідача на найближчій сесії розглянути заяву позивача від 30.06.2021р., подану Відповідачу 01.07.2021р., та прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
З урахуванням всіх обставин справи, суд визнає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 01.07.2021 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0812 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий № 3210900000:01:109:0242 ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст.72, ч. 3 ст.77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з викладеного, саме суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 992,40 грн.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 9,14,73-78,90,143,194,205,242-246,250,255,295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області щодо неприйняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0812 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий № 3210900000:01:109:0242 ОСОБА_2 за заявою Позивача від 30.06.2021р., поданою 01.07.2021р..
Зобов'язати Ірпінську міську раду Бучанського району Київської області на найближчій сесії розглянути заяву ОСОБА_2 від 30.06.2021р., подану Ірпінській міській раді Бучанського району Київської області 01.07.2021р., та прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,0812 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий № 3210900000:01:109:0242 ОСОБА_2 .
Стягнути на користь гр. ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.