ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"14" березня 2024 р. справа № 300/801/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії, -
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа), про:
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.09.2023 №092350006943 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 :
- до загального та спеціального страхового стажу роботу у Надвірнянській центральній районній лікарні з 01.01.2005 по 01.05.2005 на посаді завідувача ФАП с. Лоєва;
- до загального страхового стажу роботу у КНП «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради з 01.04.2020 по 31.05.2020 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення Надвірнянської ЦРЛ;
- до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років роботу у КНП «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради, яку позивач виконувала у період з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення Надвірнянської ЦРЛ і розрахувати даний стаж у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ;
- до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років роботу у «Центрі щелепно-лицевої діагностики», яку позивач виконувала у період з 20.01.2021 по 31.12.2022 на посаді рентгенлаборанта рентгенологічного кабінету;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати з 29.08.2023 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протиправно, за наявності відповідного страхового та спеціального стажу, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, відмовив у зарахуванні до її спеціального стажу роботи спірних періодів роботи та, як наслідок, неправомірно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.
21.02.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшли письмові пояснення, в яких представник третьої особи зазначила, що причиною відмови у призначенні пенсії позивачу стала відсутність необхідного стажу за вислугу років. Наголошено, що відповідачем правомірно не враховано стаж з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення Надвірнянської ЦРЛ у подвійному розмірі, оскільки відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота у закладах охорони здоров'я зараховується до стажу у подвійному розмірі до 31.12.2003, ця норма не поширюється на працівників які продовжують працювати у закладах відділень охорони здоров'я після набрання чинності Закону України. Просила відмовити у задоволенні позову (а.с. 33-38).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до копії паспорта громадянина України, виданого 29.04.2004, який міститься у матеріалах справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5-7).
29.08.2023, досягнувши 39-річного віку, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788-ХІІ).
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів відповідачем згідно рішення від 06.09.2023 №092350006943 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на підставі п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ. У рішенні відповідач зазначив, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я незалежно від віку, якщо на 01.04.2015 стаж складає не менше 25 років на зазначеній роботі, на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців на зазначеній роботі, на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців на зазначеній роботі. Водночас, страховий стаж особи становить 19 років 10 місяців 28 днів, спеціальний стаж на 11.10.2017 становить 19 років 6 місяців 4 дні (а.с. 18).
Отже, причиною відмови у призначенні пенсії позивачу стала відсутність необхідного стажу за вислугу років.
Надалі, позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із зверненням про зарахування спірних періодів, за результатами якого третьою особою листом від 27.10.2023 №10173-9583/Н-02/8-0900/23 повідомлено, зокрема, що:
до загального стажу роботи ОСОБА_1 не враховано період карантину з 01.04.2020 по 31.05.2020 у Комунальному некомерційному підприємстві «Надвірнянська центральна районна лікарня» Надвірнянської районної ради (надалі - КНП «Надвірнянська ЦРЛ») на посаді старша медична сестра інфекційного відділення Надвірнянської ЦРЛ, оскільки Надвірнянською ЦРЛ за вказані два місяці не було сплачено страхові внески;
період роботи з 01.04.2004 по 16.10.2011 становить 7 років 2 місяці 25 днів страхового стажу (зараховано за даними персоніфікованою обліку) і 7 років 6 місяців 16 днів стажу за вислугу років (зараховано за даними трудової книжки). В роздруківці стажу, долученої ОСОБА_1 до звернення, не вказано тривалість стажу за вислугу років;
стаття 60 Закону №1788-ХІІ передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо). Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років;
провівши умовний розрахунок стажу ОСОБА_1 , зарахувавши вислугу років по 31.12.2022 (із врахуванням норм ст. 60 Закону №1788-ХІІ), страховий стаж і стаж за вислугу років не змінився (а.с. 19-21).
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.09.2023 №092350006943 про відмову позивачу у призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Водночас, суд звертає увагу, що Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 1 статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (надалі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон №911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і, доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим. Так, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
З прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
За приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже, на день звернення 29.08.2023 ОСОБА_1 до пенсійного органу, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним, а також відсутній спір між сторонами щодо перебування позивача на посадах у закладі охорони здоров'я, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічні норми містяться і в Постанові №22-1, відповідно до п. 2.1 якої передбачено, що документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку №637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 від 01.04.2004 (а.с. 9-14), суд встановив, зокрема, що:
01.04.2004 ОСОБА_1 на підставі наказу №12-к прийнята у Надвірнянську центральну районну лікарню (згодом) на посаду завідувача ФАП с. Лоєва (запис 1);
17.10.2011 ОСОБА_1 на підставі наказу №123-к переведена на посаду старшої медичної сестри інфекційного відділення ЦРЛ (запис 2);
15.06.2019 Надвірнянську центральну районну лікарню реорганізовано у КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської районної ради (запис 3);
05.01.2021 КНП «Надвірнянська ЦРЛ» змінило назву на КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради (запис 4);
19.01.2021 ОСОБА_1 на підставі наказу №9-о/с звільнена з роботи за згодою сторін (запис 5);
21.11..2018 ОСОБА_1 на підставі наказу №21 прийнята на посаду медичної сестри рентгенологічного кабінету «Центру щелепно-лицевої діагностики» на 0,5 ставки за сумісництвом (запис 6);
27.12.2018 ОСОБА_1 на підставі наказу №24 переведена на посаду рентгенлаборанта рентгенологічного кабінету «Центру щелепно-лицевої діагностики» на 0,5 ставки за сумісництвом (запис 7);
18.01.2021 (тобто після звільнення з КНП «Надвірнянська ЦРЛ» міської ради) ОСОБА_1 на підставі наказу №46 переведена на посаду рентгенлаборанта рентгенологічного кабінету «Центру щелепно-лицевої діагностики» (основне місце роботи) на 1,0 ставки (запис 8);
31.12.2022 ОСОБА_1 на підставі наказу №68 звільнена з роботи за згодою сторін (запис 9).
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, факт роботи у спірні періоди підтверджується довідкою, виданою КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради від 09.11.2022 за №162, яка була надана також відповідачу разом із заявою про призначення пенсії. Так, згідно вказаної довідки підтверджено, що позивач працювала:
на посаді завідувача ФАП с. Лоєва ЦРЛ Надвірнянського району з 01.04.2004 по 16.10.2011;
на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення ЦРЛ Надвірнянського району з 17.10.2011 по 19.01.2021 (а.с. 16).
Тобто, суд констатує, що записи трудової книжки повністю співпадають із відомостями довідки від 09.11.2022 за №162, а тому враховуючи вищевикладене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи у КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради, а саме:
з 01.01.2005 по 01.05.2005 на посаді завідувача ФАП с. Лоєва (загального та спеціального страхового стажу роботу);
з 01.04.2020 по 31.05.2020 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення (до загального та спеціального страхового стажу).
з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення у подвійному розмірі.
При цьому, щодо посилань пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків у період з 01.04.2020 по 31.05.2020, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в зарахуванні до страхового та пільгового стажу позивача вищевказаних періодів роботи слугувала, в тому числі, відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, суд вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків у спірний період.
Щодо доводів про відсутність підстав для зарахування страхового стажу позивача у подвійному розмірі за період з 10.10.2017 по 19.01.2021, суд зазначає таке.
Згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санаторно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-III, інфекційні хвороби - це розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Статтею 7 Закону №1645-III визначено, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому порядку на приватній власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.
Як уже встановлено судом, при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії, надавались документи на підтвердження роботи позивача на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради, зокрема у спірний період з 10.10.2017 по 19.01.2021.
Більше того, не є спірним факт віднесення КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради до закладу охорони здоров'я, робота в якому, зокрема на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення, дає право на пенсію за вислугу років. Так, пенсійний орган заперечує проти подвійного зарахування стажу лише з підстав набрання чинності 01.01.2004 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який не містить положень, аналогічних ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В той же час, на момент виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
З аналізу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV слідує, що вказаний Закон не зупиняє дію норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року по справі №462/1713/17, від 23.01.2019 по справі № 485/103/17, від 04.12.2019 по справі №689/872/17.
Також, у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
За таких підстав, доводи пенсійного органу щодо того, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди роботи на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради з 10.10.2017 по 19.01.2021, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.
Щодо позовної вимоги про зарахування до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років роботу у «Центрі щелепно-лицевої діагностики», яку позивач виконувала у період з 20.01.2021 по 31.12.2022 на посаді рентгенлаборанта рентгенологічного кабінету, то суд зазначає, що у суду відсутні відомості щодо не зарахування такого стажу відповідачем.
Так, у спірному рішенні від 06.09.2023 №092350006943 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років жодної згадки про таке не зарахування немає. Також про такий період роботи позивача немає жодних відомостей у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27.10.2023 №10173-9583/Н-02/8-0900/23 та у наданих письмових поясненнях. Інших доказів щодо зарахування/не зарахування такого періоду роботи до страхового стажу ОСОБА_1 , не надано і останньою.
З урахуванням наведеного, у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірних періодів його роботи.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Так, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до п. 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виконало свого обов'язку щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 29.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.09.2023 №092350006943 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України області в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49000) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ):
- до загального та спеціального страхового стажу роботу у КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради з 01.01.2005 по 01.05.2005 на посаді завідувача ФАП с. Лоєва;
- до загального та спеціального страхового стажу роботу у КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради з 01.04.2020 по 31.05.2020 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення;
- до спеціального страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років роботу у КНП «Надвірнянська ЦРЛ» Надвірнянської міської ради, яку позивач виконувала у період з 10.10.2017 по 19.01.2021 на посаді старшої медичної сестри інфекційного відділення і розрахувати даний стаж у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України області в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49000) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 29.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого нею судового збору в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.