Ухвала
Іменем України
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 552/3599/23
провадження № 61-2882ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року у складі судді: Турченко Т. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та майнової шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
ОСОБА_1 зазначає, що станом на 27 травня 2023 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 у добровільному порядку не виконано, що є прямим порушенням його прав та інтересів, як інваліда війни. Також зазначав, що на звернення № ФИ-15672130 від 27 травня 2023 року, подане на Урядовий контактний центр, ним було отримано відповідь від ГУ ПФУ в Полтавській області за вих. № 11448-11089/1/Ф-02/8-1600/2 від 12 червня 2023 року, якою було повідомлено, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року по справі № 440/5265/22 взято на облік у ПФУ. Виконання рішення буде можливим після визначення джерел покриття видатків.
Позивач указував, що внаслідок незаконних та протиправних дій та бездіяльності ГУ ПФУ України в Полтавській області йому завдано збитків на суму 12 310 грн та моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн, яка виразилася у тому, що він переніс сильні душевні хвилювання, стреси та психоемоційні навантаження, що вплинуло на його внутрішній моральний стан, з'явилася роздратованість, втрата сну, переживання, зник апетит внаслідок депресій та розчарування відсутності державного захисту. Окрім того, позивачу довелося вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом направлення непоодиноких звернень, витрачання на це свого особистого часу, відстоювання своїх порушених прав та інтересів самостійно у судовому порядку.
ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 12 310,00 грн з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 та моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що
на час розгляду цієї справи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року не виконано, належні позивачу кошти відповідачем ГУ ПФУ в Полтавській області не сплачені, що є безумовним порушенням прав ОСОБА_1 ;
таким чином, є доведеним факт протиправності бездіяльності ГУ ПФУ в Полтавській області при здійсненні ним своїх повноважень, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, та у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, та спричинення позивачеві моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях та перебуває у причинному зв'язку з незаконною бездіяльністю відповідача;
вимоги позивача щодо стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України матеріальної шкоди в розмірі 12 310,00 грн є безпідставними, оскільки дана сума є недоплаченою щорічною разовою грошовою допомогою до 05 травня за 2022 рік, і порядок її стягнення і виплати передбачений іншими нормативними документами та здійснюється державною виконавчою службою.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ГУ ПФУ в Полтавській області залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
висновки суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, є обґрунтованими та справедливими, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не сплачувалась у повному обсязі (вісім мінімальних пенсій за віком) щорічна разова грошова допомога до 05 травня за 2022 рік, на яку позивач має право відповідно до закону та на час звернення до суду з цим позовом рішення суду у справі щодо зобов'язання відповідача відновити порушене право потерпілого не виконане;
апеляційний суд виходив з того, що загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Лише за сукупності усіх складових цивільного правопорушення настає відповідальність держави незалежно від вини цих органів/посадових або службових осіб;
апеляційний суд зазначив, що відповідно до практики ЄСПЛ, держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06). ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 07 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100);
апеляційний суд зазначив, що у справах про відшкодування моральної шкоди у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21);
апеляційний суд зробив висновок проте, що судом першої інстанції було встановлено спричинення позивачеві моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили та доводами апеляційної скарги представника ГУ ПФУ України в Полтавській області не спростовується. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у відповідності до вимог статті 1167 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду позивачу, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг душевних страждань позивача, визначивши розмір грошової компенсації з урахуванням вимог розумності і справедливості, що узгоджується з характером моральних страждань позивача;
посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22), апеляційний суд зазначив, що при частковому задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції вірно врахував встановлені обставини справи та застосував норми матеріального права, присудивши до стягнення на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України 5 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, що відповідає характеру та тривалості страждань позивача, вимогам розумності і справедливості, та є достатнім для компенсації немайнових втрат позивача. Спричинення моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн внаслідок недоплати позивачу грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік, належними та допустимими доказами по справі позивачем не доведено;
окрім цього, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідачів 12 310,00 грн недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік, як майнової шкоди. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачу сума грошової допомоги, яка нарахована відповідачем та облікована в підсистемі Реєстр судових рішень системи ІКС ПФУ, не може вважатися майновою шкодою або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою зобов'язання відповідача, що підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
28 лютого 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний судподав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16; від 15 липня 2020 року справа № 554/2224/18; від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15; від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22; від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20; від 14 лютого 2018 року у справі № 521/10640/15-ц, у справі № 520/3307/16-ц; від 13 червня 2023 року справа № 560/8064/22; від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18; від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
оскаржені судові рішення суперечать статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та сталій практиці Європейського суду з прав людини, адже станом на 28 лютого 2024 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 не виконано, що є неприпустимим фактом та прямим порушенням правОСОБА_1 та інтересів, як особи з інвалідністю внаслідок війни;
ОСОБА_1 зазначає, що у справі «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, «Брумареску проти Румунії» від 28 жовтня 1999 року, Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Європейський Суд з прав людини зазначає, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду. Згідно позиції Європейського суду з прав людини Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків «Лелас проти Хорватії», п. 74. Рішення Європейського суду з прав людини - це джерело права в національній правовій системі України. Але зазначених вище обставин судом першої та апеляційної інстанції взято до уваги не було, що суперечить сталій практиці Європейського суду з прав людини та є пряме порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві;
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення;
ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з системною бездіяльністю ГУ ПФУ в Полтавській області, що підтверджено беззаперечно рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22, йому було спричинено не фізичне, а психічне страждання, що принизило його гідність, як особи яка віддала кращі роки свого життя на захист інтересів держави, отримала інвалідність під час проходження служби (інвалід війни) і маючи в наслідок цього певні підвищені соціальні гарантії розраховував на захист держави, але ГУ ПФУ в Полтавській області, навмисно з метою знущання порушуються права ОСОБА_1 ;
внаслідок протиправних дій ГУ ПФУ в Полтавській області ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю другої групи, який є незахищеною верствою населення і потребує морального підтримання, довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх прав шляхом направлення непоодиноких звернень, витрачання на це свого особистого часу, відстоювання своїх порушених прав та інтересів самостійно у судовому порядку, якими визнано та підтверджено бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області. Внаслідок чого ОСОБА_1 переніс сильні, душевні хвилювання, стреси та психо-емоційні навантаження, що в свою чергу вплинуло на внутрішній моральний стан, з'явилась роздратованість, втрата сну, переживання, зник апетит в наслідок депресій та розчарувань відсутності державного захисту в частині не вжиття заходів направлених на отримання позивачем вчасно, разової грошової допомоги до 05 травня 2022 році, як особі з інвалідністю другої групи внаслідок війни, згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, що собою в сукупності вплинуло на стан здоров'я позивача у вигляді стресу та переживання, що скорочує його життя;
моральні збитки завдані на суму 1 000 000,00 грн полягають у пережитих стресах та підготовкою матеріалів до Європейського суду з прав людини, моральних стражданнях та психо-емоційних навантаженнях, завданих протиправною системною бездіяльністю ГУ ПФУ в Полтавській області, що встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 та не потребує доказування, адже позивач відстоював свої порушені права у судових процесах та направляв ряд звернень щодо відновлення своїх порушених прав, які ГУ ПФУ в Полтавській області, були проігноровані, що є неприпустимим фактом, адже позивач є особою з інвалідністю другої групи. Вказана обставина ГУ ПФУ в Полтавській області грубо проігнорована в наслідок чого позивач разової грошової допомоги до 5 травня 2022 році не отримав, що прямо суперечить позиції Європейського суду з прав людини та є прямим порушенням статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області призвела до повного зневірення позивача в соціальному захисті моїх законних прав зі сторони Держави Україна на яку покладений обов'язок, захищати порушені права та інтереси громадян, вживати заходів щодо їх відновлення, а відтак позивач отримав відчуття повної беззахисності;
внаслідок незаконних та протиправних дій та бездіяльності ГУ ПФУ в Полтавській області, що підтверджено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року, позивачу завдано матеріальних збитків на суму 12 310,00 грн з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року, яким зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з
урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
обґрунтування розрахунку моральної шкоди зумовлено: душевними стражданнями у зв'язку з направленням мною ряду звернень до різних інстанцій та органів з метою відновлення моїх порушених прав та інтересів; душевними стражданнями у зв'язку з відстоюванням своїх порушених прав та інтересів у судових засіданнях; розчаруванням відсутності мого правового захисту зі сторони Держави Україна в особі ГУ ПФУ в Полтавській області, що підтверджено бездіяльністю встановленою, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22; душевними стражданнями отриманими внаслідок вчасного не нарахування та виплатити ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, що підтверджено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року; відкритого порушення державою Україна статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є неприпустимим фактом, а тому буде предметом дослідження на Міжнародному рівні в Європейському суді з прав людини.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 07 березня 2019 року та довідкою до акту МСЕК серії АВ № 0021281.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення у листі ГУ ПФУ в Полтавській області № 6465-5454/Ф-02/8-1600/22 від 08 червня 2022 року згідно вимог статті 15 Закону України «Про звернення громадян»;
визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
у іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року по справі № 440/5265/22 повернуто.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/5265/22, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності.
Суди встановили, що у червні 2022 року ГУ ПФУ в Полтавській області виплатило позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи в сумі 3 906,00 грн, що є порушенням частити четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII у редакції Закону № 367-XIV від 25 грудня 1998 року. Станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року в частині зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік не виконано.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 452/3296/16-ц (провадження № 14-582цс18) зазначено, що, що «правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому несплачена позивачеві сума пенсії, що підлягає стягненню на його користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті в порядку виконання постанови суду, відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що:
«відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими та справедливими висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що відповідачем протиправно не сплачувалась пенсія, на яку позивач має право на підставі судового рішення».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: на час розгляду цієї справи рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року, яке набрало законної сили, не виконано, належні позивачу кошти відповідачем ГУ ПФУ в Полтавській області не сплачені; внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивачеві спричинено моральну шкоду; заявлена у позові до відшкодування майнова шкода у розмірі 12 310,00 грн не може вважатися майновою шкодою або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою зобов'язання відповідача, що підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду.
При визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та тривалості душевних страждань позивача, вимог розумності та справедливості, суди обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16; від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15; від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22; від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20; від 13 червня 2023 року справа № 560/8064/22; від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18; від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 15 липня 2020 року справа № 554/2224/18; від 14 лютого 2018 року у справі № 521/10640/15-ц, у справі № 520/3307/16-ц, необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 жовтня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков