13 березня 2024 р. справа № 400/401/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
1) визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років);
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що нею було подано відповідачу рапорт про звільнення її з військової служби на підставі пп. "г" п. 3 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", відповідно до якого контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. За результатами розгляду рапорту позивачці відповідач відмовив у звільненні з військової служби. Вважаючи таку відмову протиправною позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що позивачці правомірно було відмовлено у звільненні з служби, оскільки наданих нею документів недостатньо для підтвердження факту самостійного виховання дитини віком до 18 років. Відповідач наголошує, що розірвання шлюбу не впливає на обсяг прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини. На переконання відповідача, лише рішення суду про визнання місця проживання дітей та про встановлення факту самостійного виховання дітей є необхідними доказами самостійного виховання дитини. Таким чином надані позивачем документи не доводять факт здійснення ним самостійного виховання дитини.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У подальшому розгляд справи призначено з повідомленням учасників справи.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивачка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 01.11.21 р. на посаді старшого стрільця відділення охорони 56 взводу охорони 6 окремого підрозділу військової частини НОМЕР_1 , з 18.05.22 р. по теперішній час - на посаді радіотелеграфіста радіостанції радіотехнічної батареї 2 підрозділу військової частини НОМЕР_1 .
04.12.23 р. позивачка звернулася до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" - через сімейні обставини, передбачені абзацом 10 цієї норми - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. До рапорту нею були надані належним чином завірені документи: свідоцтва про народження дітей, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.21 р. про розірвання шлюбу, довідка про склад сім'ї, наказ військової частини НОМЕР_2 від 23.12.22 р. № 149 про зарахування батька дітей, ОСОБА_2 , до особового складу частини.
Листом від 25.12.23 р. № 350/174/308/1766 відповідач відмовив позивачці у звільненні з лав ЗСУ, у зв'язку з відсутністю підстав, які підтверджують факт самостійного виховання дітей до 18 років.
Позивачка, вважаючи відмову відповідача щодо звільнення її з військової служби протиправною, звернулась до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 р. № 2232-ХІІ, Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.15 р. № 389-VIII, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 р. № 548-XIV.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану "Указом Президента України від 24.02.22 р. № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р. строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено і який діє на час розгляду.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За приписами пункту 2 Указу Президента України від 24.02.22 р. № 64/2022 військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка проходить військову службу за контрактом і на даний час діє правовий режим воєнного стану.
При цьому, позивач у позовній заяві зазначає, що подавала рапорт до відповідача і просила її звільнити з військової служби на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 р. № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Положеннями підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.09 р. № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як зазначалось, позивачка є військовослужбовцем, проходить військову службу під час дії воєнного стану за контрактом та самостійно виховує дітей віком до 18 років, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (самостійно здійснює догляд та виховання), при цьому не бажає продовжувати військову службу, що констатується нею у рапорті.
З огляду на встановлені обставини суд вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що позивачка підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачці за наслідком поданого нею рапорту було відмовлено у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п.3 ч. 5 ст.26 Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідачем наказ про її звільнення виданий не був.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні з військової служби, оскільки позивачка відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом.
Щодо доводів відповідача про те, що для наявності підстави «самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років» необхідні підтверджуючі документи, такі як рішення суду про визнання місця проживання дітей та рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дітей.
Як встановлено судом, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.21 р. у справі № 484/4901/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Після розірвання шлюбу, спільні діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї.
Суд також зазначає, що чинне законодавство не надає тлумачення поняттю «самостійного виховання дитини (дітей)». Сімейним кодексом України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовий та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відтак, на думку суду, під самостійним вихованням дитини віком до 18 років необхідно розуміти, утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
Суд вважає, що в даному випадку позивачкою доведено самостійне виховання дітей, оскільки нею було надано до суду наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 23.12.22 р. № 149, згідно якого батько дітей, ОСОБА_2 , призначений до 3 окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, а отже з об'єктивних причин не приймає участь у вихованні дітей. Доказів того, що його було звільнено з лав ЗСУ відповідачем суду не надано.
Отже, доводи відповідача про відсутність належних документів на підтвердження самостійного виховання позивачкою дітей до 18 років є безпідставними, а зазначені вище обставини свідчать про те, що позивачка підлягає звільненню з військової служби на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення) закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право на їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином слідує, що право позивачки на звільнення у зв'язку із здійснення виховання дитини (дітей) віком до 18 років кореспондується із обов'язком відповідача звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
Суд зауважує, що в даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
З огляду на викладене вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..
Так, позивачкою сплачено судовий збір в сумі 1 211,20 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Доказів понесення інших судових витрат до суду не надано.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), задовольнити.
2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років).
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років), шляхом прийняття відповідного наказу.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз