про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі
13 березня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/244/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08 березня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої звернулася адвокат Єнокян Катерини Леонідівни (далі - представник позивача), до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій представник позивача просить:
- визнати бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування грошового забезпечення в 2021, 2022 та 2023 роках з урахуванням прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня того року, в якому проводилось нарахування, протиправною;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період служби з січня 2021 року по березень 2023 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 грудня 2019 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона проходила військову службу у відповідача з 22 січня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року. За період її служби посадовий оклад та оклад за військове звання розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн, замість розрахунку посадового окладу: в 2021 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року (2379,00 грн), в 2022 році за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), з січня по листопад 2023 року за прожитковим мінімумом для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року (2684,00 грн).
Оскільки надбавка за особливості проходження військової служби, премії та надбавка за вислугу років розраховувалися відповідно до посадового окладу розрахованого всупереч вимог Конституції та законів України з урахуванням прожиткового мінімуму взятого станом на 01 січня 2018 року, тому дані виплати також нараховані та виплачені не у повному обсязі.
Листом від 18 грудня 2023 року на адресу ВЧ НОМЕР_1 було направлено заяву в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплат.
За результатами розгляду заяви отримано лист ВЧ НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року, в якому відповідач зазначив, що здійснити перерахунок грошового забезпечення не представляється можливим, оскільки усі нарахування проводились відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Також за періоди з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року відповідачем не була проведена та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення позивачу.
30 листопада 2023 року на адресу ВЧ НОМЕР_1 направлено заяву стосовно виплати ОСОБА_1 заборгованості по індексації грошового забезпечення за період її служби з березня 2017 року по листопад 2023 року у повному обсязі, з урахуванням базового місяця для розрахунку індексації - січень 2008 року та березень 2018 року.
У відповіді ВЧ НОМЕР_1 від 18 грудня 2023 року № 7304 в задоволенні вимоги відмовлено, з посиланням на те, що відповідно до діючого на той час законодавства України виплата індексації не передбачалась. Протягом 2015-2018 років видатків на виплату індексації грошового забезпечення не було передбачено, а тому підстав для нарахування індексації за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року не було. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» дія Закону України від 03 липня 1991 року № 128-XII «Про індексацію грошових доходів населення» призупинена на 2023 рік, а відповідно підстав для нарахування індексації за період з 01 січня 2023 року не було.
Отже за періоди з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року ВЧ НОМЕР_1 індексація позивачу не виплачувалась або виплачувалась не в повному обсязі.
З урахуванням вказаного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), підстав для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі не встановлено, тому вважаю за необхідне відкрити провадження у цій справі.
Згідно з частиною п'ятою статті 161 КАС України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.
У позовній заяві представник позивача просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження. До позовної заяви представником позивача додано клопотання про витребування доказів та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Згідно з пунктом 7 частини дев'ятої статті 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається результат вирішення заяв і клопотань позивача, що надійшли разом із позовною заявою, якщо їх вирішення не потребує виклику (повідомлення) сторін.
Щодо заявленого клопотання про витребування доказів суд зазначає наступне.
Представник позивача просить витребувати від відповідача довідку про грошове забезпечення позивача за період з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року із зазначенням основних і додаткових видів грошового забезпечення, індексації та компенсації податків і зборів, оскільки на заява в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплату заборгованості по індексації відповідач надав неповну інформацію.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу (частина третя статті 80 КАС України).
Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (частина шоста статті 80 КАС України).
Згідно з частиною дев'ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З метою виконання обов'язку, покладеного на суд частиною четвертою статті 9 КАС України, щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи в межах предмету позову, суд дійшов висновку про задоволення клопотання та необхідність витребування від відповідача письмових доказів.
Щодо заявленого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Представник позивача зазначає, що позивач проходила військову службу у відповідача з 22 січня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року.
Введення в Україні воєнного стану та те, що позивач перебувала на військовій службі та захищала суверенітет та територіальну цілісність нашої держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації і відповідно до законодавства та статуту Збройних Сил України не може залишати частину для вирішення власних справ - є безперечними обставинами, що значно ускладнюють або унеможливлюють своєчасно звернутися до суду за відновленням своїх прав.
Представник позивача також зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19» на усій території України було запроваджено карантин, який було відмінено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Отже запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
27 листопада 2023 року для відновлення своїх прав позивач звернулась до представника позивача.
Представником позивача вживалися заходи щодо досудового врегулювання та збору необхідних доказів.
27 листопада 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення та виплату заборгованості по індексації, на яку 18 грудня 2023 року отримано відповідь.
Після чого представником позивача вивчено вище зазначені документи та ініційовано підготовку позовної заяви.
З урахуванням вказаного представник позивача просить поновити позивачу строк звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 визначено: грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення; до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років; до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія; до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 8 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260: грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців; грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України); грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд зауважує про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (тобто на ті відносини, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року).
Тобто позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період служби з січня 2021 року по 18 липня 2022 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 01 січня 2021 року та 01 січня 2022 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року, яка за своїм змістом є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) - не обмежені будь-яким строком звернення до суду.
До позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період служби з 19 липня 2022 року по березень 2023 року з урахування прожиткових мінімумів для працездатних осіб відповідно станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення, податків та зборів; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 19 липня 2022 року по 17 листопада 2023 року - застосовується строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України - три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
До суду з цим позовом позивач звернувся через свого представника лише 07 березня 2024 року (сформовано в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»), тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.
У цій категорії справи законом не передбачена можливість досудового порядку вирішення спору. Також законом не визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, що виник між сторонами.
Разом з цим, дослідженням доданих до позовної заяви документів судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , військовослужбовці якої беруть участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
Зазначене дає підстави вважати, що позивач під час впровадженого на всій території України воєнного стану був обмежений у можливостях своєчасного отримання правничої допомоги адвоката і своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав.
27 листопада 2023 року позивач звернулась за захистом порушених прав до представника позивача, 30 листопада 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою в інтересах позивача про перерахунок грошового забезпечення та виплату заборгованості по індексації, на яку 18 грудня 2023 року отримано відповідь.
Оскільки на виконання вимог частини другої статті 79 КАС України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви, суд враховує, що зверненню до суду передує зібрання позивачем доказів на підтвердження обставин, які підтверджують заявлені позовні вимоги, що, в свою чергу, займає певний час.
З урахуванням вказаного суд вважає за необхідне визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.
Згідно з пунктом 4 частини дев'ятої статті 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.
Частинами першою, другою та третьою статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Пунктом 20 частини першої статті 4 КАС України закріплено, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та має військове звання - старший солдат.
Посада публічної служби, яку обіймає позивач та у зв'язку з проходженням служби на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: армійськими - бригадний генерал, генерал-майор, генерал-лейтенант, генерал; корабельними - коммодор, контр-адмірал, віце-адмірал, адмірал.
Згідно з частиною першою статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Виходячи з наведених у статті 257 КАС України критеріїв, з огляду на предмет спору у цій справі, а також, що означена справа не є справою у спорі, що відповідно до приписів частини четвертої статті 12 КАС України має розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, з урахуванням вимог статей 260, 262 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Керуючись статтями 5, 9, 12, 19, 20, 32, 160, 161, 168, 171, 174, 175, 256, 260, 261, 262 КАС України, суддя
Визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відкрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Запропонувати відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника) відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.
Роз'яснити відповідачу, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):
- належним чином засвідчені копії наказів (витягів з наказів) про зарахування ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ;
- належним чином засвідчені копії наказів (витягів з наказів) про виключення позивача зі складу Військової частини НОМЕР_1 ;
- довідку про проходження позивачем військової служби за періоди з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року;
- довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року з зазначенням окремо всіх складових проведених виплат (зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою) та грошовий атестат (у разі наявності);
- письмові пояснення з наведенням детального розрахунку (алгоритму) нарахування ОСОБА_1 у 2021-2023 роках посадового окладу та окладу за військовим званням у кожному місяці 2021-2023 років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення;
- документи на підтвердження виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тощо;
- інформацію про нарахування чи ненарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у періоди з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року;
- розрахунок належної позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 14 березня 2017 року по 28 грудня 2019 року та з 04 серпня 2021 року по 17 листопада 2023 року з зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення.
Запропонувати:
- позивачу подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня отримання копії відзиву та доданих до нього документів разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) відповідачу копії відповіді на відзив та доданих до неї документів;
- відповідачу подати до суду заперечення протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив та доданих до неї документів разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії заперечення та доданих до них документів.
Роз'яснити учасникам справи, що розгляд справи по суті буде розпочато через тридцять днів після відкриття провадження у справі, а справу буде розглянуто без виклику учасників справи в судове засідання (у порядку письмового провадження) протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Нагадати сторонам, що згідно з частинами другою-п'ятою статті 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Попередити сторони, що відповідно до частини дев'ятої статті 79 КАС України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Справа розглядатиметься суддею Кисілем С. В. одноособово.
Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі надіслати учасникам справи до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» разом з витягом про їхні процесуальні права та обов'язки, встановлені статтями 44, 47 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо цієї справи в мережі Інтернет за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України http://court.gov.ua/fair/sud1270/.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяС.В. Кисіль