Дата документу 13.03.2024 Справа № 317/4159/23
Єдиний унікальний №317/4159/23 Головуючий у першій інстанції: Громова І.Б.
Провадження № 22-ц/807/480/24
13 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Ніколаєнко Олени Миколаївни на заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2023 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 02.10.2006, згідно з якою йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 29000,00 грн.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 28.05.2023 має заборгованість у розмірі 34652,58 грн., яка складається з наступного: 29435,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 5217,17 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також стягнути судові витрати у розмірі 2684,00 грн.
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитник договором.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідно до руху коштів по виписці за договором б/н за період з 02.10.2006 до 16.03.2023 року витрачено за спірний період 216 581,00 грн, а внесено на погашення заборгованості 241 882,22 грн, фактично отримані та використані кошти були повернуті в добровільному порядку.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 02.10.2006, згідно з якою йому було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 29000,00 грн.
У заяві зазначено, що підписанням цієї Заяви ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява № б/н від 02.10.2006 разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 54-59, 131-136). При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно з ними зобов'язався ознайомитись ОСОБА_1 , тобто що вони погоджені сторонами.
Таким чином, посилання позивача на те, що ОСОБА_1 погодив з банком Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи обслуговування кредитних карток у зазначеному позивачем вигляді не відповідають дійсності, адже в Заяві від 02.10.2006, підписаній сторонами, відсутні умови договору про узгодження процентної ставки за кредитом, та інші істотні умови, притаманні кредитному договору. Доводи позивача, наведені в позовній заяві та в розрахунку позовних вимог про узгодження між сторонами договору розміру процентної ставки, не підтверджені матеріалами справи.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви додало копію паспорту споживчого кредитування (а.с. 52-53, 129-130), підписаний ОСОБА_1 28.08.2020 в електронному вигляді, що містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача. Паспорт споживчого кредиту містить умови щодо кредитування кредитних продуктів: «Універсальна», «Універсальна Gold», «Platinum», «MC World Black Edition», «Visa Signature», «MC WorldElite» та «Visa Infinite».
Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною з 28.08.2020 до 12.09.2020. При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом про стягнення заборгованості яка виникла за період з 02.10.2006 до 28.05.2023 за кредитним договором від 02.10.2006. Більш того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту споживчого кредиту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, інформація наведена у ньому була актуальною лише в період з 28.08.2020 до 12.09.2020, наведена у ньому інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.
Відтак, у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом яких - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному
сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від
таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву від 02.10.2006, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірі та порядку нарахування.
Окрім цього, судом зазначено, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (касаційне провадження № 14-131цс19) вважає, що неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, щонайбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Наданий позивачем Витяг з Умов та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил,чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що надані банком документи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовій формі процентну ставку за кредитом та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання та подання ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», письмової Заяви б/н від 02.10.2006.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, на ім'я ОСОБА_1 20.10.2006 було встановлено кредитний ліміт 3000,00 грн., розмір якого в подальшому неодноразово змінено: 08.09.2007 - на 4000,00 грн., 09.09.2007 - на 4000,00 грн., 12.09.2007 - на 3000,00 грн., 04.12.2007 - на 5000,00 грн., 15.09.2011 - 6000,00 грн., 11.08.2012 - на 8000,00 грн., 17.08.2012 - на 11000,00 грн., 20.01.2016 - 15000,00 грн.,
21.01.2016 - на 15000,00 грн., 30.08.2019 - на 17000,00 грн., 31.08.2019 - на 15000,00 грн., 17.02.2020 - на 20000,00 грн., 28.08.2020 - на 24000,00 грн., 16.09.2021 - на 29000,00 грн., 26.12.2022 - на 0,00 грн. (а.с. 49, 126).
У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, на думку суду першої інстианції, банк має право вимоги захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно з випискою за договором № б/н за період 02.10.2006 - 31.05.2023, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на 16.03.2023 становила 34652,58 грн. (а.с. 35, 112).
Встановлено, що після підписання Заяви ОСОБА_1 отримав кредитну картку та користувався коштами, отримував гроші через банкомат, розраховувався за покупки в магазинах, аптеках, поповнював мобільний телефон, здійснював перекази на картки третіх осіб. Разом з тим, виписка містить інформацію про регулярне внесення ОСОБА_1 коштів на вказаний кредитний рахунок.
На підтвердження розміру заборгованості Банк надав розрахунок заборгованості за договором б/н від 02.10.2006 (а.с. 8-34, 85-111) та виписку за договором (а.с. 35-48, 112-125).
Так, з вищезазначеного розрахунку заборгованості та виписки вбачається, що за період з 02.10.2006 до 28.05.2023 Банк нараховував та автоматично списував з рахунку відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами.
Тобто, з наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору, а також списувались відсотки за користування кредитом, що також не було узгоджено сторонами.
Суд звернув увагу, що внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом та не враховані в погашення боргу списані суми відсотків, однак з одного боку фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а з іншого - заборгованість за тілом кредиту не зменшувалась, а тому визначена банком заборгованість за тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою.
Так, банк нараховував та автоматично списував з рахунку відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не була погоджена сторонами у Заяві б/н від 02.10.2006, що свідчить про те, що сплачені відповідачем кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення, а на погашення відсотків.
Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами та пенею, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Перевіряючи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 у порівнянні з рухом коштів по виписці за договором б/н за період 02.10.2006 до 16.03.2023, суд першої інстанції встановив, що він витратив за спірний період 216581,00 грн., а вніс на погашення заборгованості 241882,22 грн.
Таким чином, фактично отримані та використані кошти вже були повернуті позичальником добровільно.
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов є необгрунтованим, а відтак у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.
Судом вірно визначено норми матеріального законодавства, що маються бути застосовані під час розгляду справи.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2023року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 13 березня 2024 року.
Головуючий
Судді: