про відмову у відкритті касаційного провадження
11 березня 2024 року
м. Київ
справа № 240/32902/22
адміністративне провадження № К/990/6350/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Смілянця Е.С., Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П.)
у справі № 240/32902/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (далі - Управління СБ України в Житомирській області; відповідач), просив:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Управління СБ України в Житомирській області щодо відмови в оформленні довідки щодо грошового забезпечення станом на 29.01.2020 та направлення її до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФ України в Житомирській області) для здійснення перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2020;
- зобов'язати Управління СБ України в Житомирській області оформити та направити до ГУ ПФ України в Житомирській області нову довідку про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020, виходячи з розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення тарифного коефіцієнту, визначених в додатках до Постанови КМУ від 30.08.2017, на прожитковий мінімум для працездатних осіб, затверджений законом на 01.01.2020 для перерахунку пенсії з 01.02.2020.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 01.03.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2023, задовольнив позов.
17.11.2023 ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву у порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) про визнання протиправними дій Управління СБ України в Житомирській області щодо невиконання судового рішення.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 28.11.2023 відмовив у задоволенні заяви.
Позивач оскаржив таку ухвалу суду в апеляційному порядку.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.02.2024 повернув апеляційну скаргу відповідно до ч. 2 ст. 298 КАС України.
15.02.2024 ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що 19.02.2024 надійшла до Верховного Суду, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2024, передати справу для продовження розгляду.
Як на підставу касаційного оскарження покликається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 2а/0470/2563/12, від 22.01.2020 у справі № 440/207/19, від 11.08.2021 у справі № 560/4364/19, від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19. Нормами чинного законодавства не визначено обов'язку зі сплати судового збору за апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо встановлення судового контролю у порядку ст. 383 КАС України.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що позивач не сплачує судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 383 КАС України.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України до апеляційної скарги додається:
1) документ про сплату судового збору .
Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (ч. 6 ст. 296 КАС України).
Велика Палата Верховного Суду у п. 5.1, 5.2 постанови від 28.05.2018 у справі № 915/955/15 сформулювала правову позицію у питанні сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про те, що положення ст. 4 Закону № 3674-VI " стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом № 3674-VI справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.".
Висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у господарській справі, проте Закон № 3674-VI у цій частині є універсальним і не розрізняє підходи до вирішення питання сплати судового збору залежно від юрисдикції.
Тому Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про нерелевантність постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.05.2018 у справі № 915/955/15 та щодо необхідності застосування висновків Верховного Суду у справах № 2а/0470/2563/12, № 440/207/19, № 560/4364/19 та № 520/9769/19.
Отже, умовою подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 була сплата судового збору у розмірі, визначеному пп. 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), та Сьомий апеляційний адміністративний суд підставно ухвалою від 14.12.2023 залишив його апеляційну скаргу без руху відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з несплатою скаржником судового збору.
Аналогічного висновку щодо необхідності сплати судового збору при поданні апеляційної скарги на будь-яку ухвалу суду першої інстанцій Верховний Суд раніше дійшов у постановах від 13.04.2022 у справі № 204/827/17, від 09.02.2023 у справах № 380/22710/21, № 120/3532/21, від 13.04.2023 у справі № 120/2767/20-а, від 04.05.2023 у справі № 645/135/21, від 04.07.2023 у справі № 160/1712/21, від 14.12.2023 у справі № 400/1715/20, від 25.01.2024 у справі № 380/11373/22, від 28.02.2024 у справі № 420/11648/20 та ін.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
На переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95).
Вимога пп. 5 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не позбавляла ОСОБА_1 права звернутися до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору відповідно до ст. 8 Закону № 3674-VI, зокрема, за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
ОСОБА_1 заявляв клопотання про звільнення від сплати судового збору, проте заперечував саму необхідність такої сплати, а не розмір ставки судового збору; не обґрунтовував умови звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.
З описової та мотивувальної частин ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2024 відмовив у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору, виходив з того, що ОСОБА_1 не підтвердив свій майновий стан, який унеможливлював сплату судового збору, те, що розмір судового збору перевищує 5 % його річного доходу.
Суд не може звільнити особу від сплати судового збору лише через те, що така особа не бажає сплачувати судовий збір.
ОСОБА_1 у визначений судом строк не виконав вимоги ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, не надав до суду апеляційної інстанції документ про сплату судового збору, тому Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.02.2024 повернув апеляційну скаргу.
З огляду на викладене, Суд вважає, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції п. 1 ч. 4 ст. 169, ч. 2 ст. 298 КАС України є очевидним.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом п. 2 ч. 2 цієї ж статті у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія зазначеної норми поширюється, зокрема, на ухвали суду апеляційної інстанції, перелік яких наведений у ч. 3 ст. 328 КАС України. До цього переліку належить й ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
За таких обставин касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2024 слід визнати необґрунтованою, що є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України.
Керуючись ст. 328, 332, 333, 359 КАС України, Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року у справі № 240/32902/22.
2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб