11 березня 2024 рокусправа № 380/23945/23
Львівський окружний адміністративний суд у склад головуючого - судді Потабенко ВА., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вчинення дій, передбачених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 для розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у порядку та строки, передбачених пунктами 213-215 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді кухаря їдальні складу пального та мастильних матеріалів відділення. 05.07.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 на звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своїм двоюрідним братом - ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи. До поданого рапорту було долучено, зокрема, акт огляду МСЕК, який підтверджує наявність у брата позивача І групи інвалідності та акт проведення обстеження сім'ї, у якому зазначається про те, що саме позивач здійснює постійним догляд за своїм братом. Зі свого боку, військова частина НОМЕР_1 повернула ОСОБА_1 поданий ним рапорт на доопрацювання. В подальшому, в середині серпні 2023 року ОСОБА_1 повторно подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 на звільнення його з військової служби з аналогічної підстави. Однак, незважаючи на те, що позивач подав рапорт у середині серпня 2023 року, військова частина НОМЕР_1 досі так і не надала жодної відповіді на такий рапорт. Вважає, що така бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася у ненаданні відповіді на поданий ОСОБА_1 рапорт, свідчить про відмову у наданні останньому права на звільнення його з строкової військової служби. Враховуючи наведене, позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою від 18.10.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 16.01.2024 суд призначив судове засідання у справі.
09.02.2024 за вх. №11057 відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що з позовом не погоджується. Так, згідно рапорту, поданого старшим солдатом строкової служби ОСОБА_1 , він клопотав про звільнення його з військової служби у зв'язку із здійсненням постійного догляду на непрофесійній основі за братом ОСОБА_2 , інвалідом І Б групи. До рапорту були додані документи, зокрема нотаріально засвідчена копія довідки МСЕК серія 12 ААВ № 381315, яка підтверджує, що його двоюрідний брат - ОСОБА_2 - є інвалідом І Б групи. Однак, до рапорту не було додано висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, який підтверджує, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду та документи, що підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, окрім старшого солдата ОСОБА_1 09.08.2023 старший солдат ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення його зі строкової військової служби у зв'язку із здійсненням постійного догляду на непрофесійній основі за братом ОСОБА_2 , інвалідом І Б групи. До рапорту додав висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 14.04.2023. У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. По суті вищевказаний висновок від 14.04.2023, складений згідно із Порядком, подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 за № 859, який встановлює механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки тощо. Таким чином, наданий позивачем документ (висновок від 14.04.2023) по суті не направлений на встановлення необхідності здійснення постійного догляду. Також до рапорту знову не надано документів, які б підтверджували відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд крім старшого солдата ОСОБА_1 . Військовою частиною повідомлено ОСОБА_1 про необхідність додати вищевказані документи. У випадку надання підтверджуючих документів, а саме висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, який підтверджує, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду та документи, що підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд рапорт про звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 буде задоволено. Однак вищевказані документи позивачем так і не було надано, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходить строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді кухаря їдальні складу пального та мастильних матеріалів відділення.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач 05.07.2023 подав рапорт командуванню військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своїм двоюрідним братом ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи. До поданого рапорту долучив нотаріально посвідчену копію ІD-картки НОМЕР_2 від 11.02.2022, копію свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 18.04.2002, нотаріально засвідчену копію паспорта серії НОМЕР_4 від 25.01.2012, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 02.04.1973, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_6 від 18.10.2021, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 02.04.1973, нотаріально засвідчену копію витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. ст. 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, нотаріально засвідчену копію довідки про отримання (неотримання) допомоги, нотаріально засвідчений акт проведення обстеження сім'ї від 02.05.2023 № 365, нотаріально засвідчену копію довідки до акту МСЕК серії 12ААВ № 381315 від 14.03.2023, нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 від 02.11.2021.
В подальшому позивач повторно звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своїм двоюрідним братом ОСОБА_2 , який є інвалідом І групи. До поданого рапорту позивач долучив нотаріально посвідчену копію ІD-картки НОМЕР_2 від 11.02.2022, копію свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 18.04.2002, нотаріально засвідчену копію паспорта серії НОМЕР_4 від 25.01.2012, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 02.04.1973, нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_6 від 18.10.2021, нотаріально засвідчену копію витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. ст. 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, нотаріально засвідчену копію довідки про отримання (неотримання) допомоги, нотаріально засвідчений акт проведення обстеження сім'ї від 02.05.2023 № 365, нотаріально засвідчену копію довідки до акту МСЕК серії 12ААВ № 381315 від 14.03.2023, нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 від 02.11.2021, копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 14.04.2023.
Слід зазначити, що в ході розгляду справи не видалось можливим встановити дату подання та отримання військовою частиною НОМЕР_1 другого рапорту позивача. Відтак, суд, розглядаючи цю справу, бере до уваги правовідносини, що склались між сторонами з приводу подання рапорту від 05.07.2023.
Сторонами у справі не заперечується той факт, що рапорти ОСОБА_1 по суті розглянуто не було, рішення за наслідками розгляду рапортів позивача в матеріалах справи відсутні.
Не погоджуючись з бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапортів по суті, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні не закінчено.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
За правилами ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-XII строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються, зокрема, для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, - до 18 місяців.
Пунктом 1 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки: - у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктами «б», «в», «г» частини другої, пунктами «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» частини третьої статті 26 цього Закону; - з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктами «б», «в», «г» частини другої, пунктами «б», «в», «г», «ґ», «д», «е» частини третьої статті 26 цього Закону.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до п.п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці строкової військової служби звільняються із служби на підставах, зокрема, за сімейними обставинами - у разі виникнення у них права на відстрочку чи звільнення внаслідок зміни сімейних обставин. Військовослужбовці, які мають право на звільнення зі служби за цією підставою, можуть його не використовувати.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153).
Відповідно до п. 210 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.
Військовослужбовці строкової військової служби, які вислужили встановлені строки, у разі потреби відповідно до указу Президента України можуть бути затримані на військовій службі на строк до шести місяців.
Під час дії особливого періоду до введення воєнного стану військовослужбовці продовжують проходити строкову військову службу понад встановлені строки до строків, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г" частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". З моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) військовослужбовці, у яких закінчився строк строкової військової служби, продовжують проходити військову службу до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктами "б", "в", "г" частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Крім того, звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення.
Так, п.п. 2 п. 225 Положення №1153 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_8 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Крім того, за правилами п. п. 213, 214 Положення № 1153 військовослужбовці строкової військової служби можуть бути звільнені зі строкової військової служби достроково відповідно до пунктів "б", "в", "г" частини другої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У разі надходження рапорту від військовослужбовця або заяви від його родичів про дострокове звільнення в запас за сімейними обставинами командир військової частини зобов'язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім'ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану.
Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
У разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби за сімейними обставинами керівник обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надає заявнику відповідь про причини відмови і повідомляє про це командира військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Командир військової частини не пізніше трьох діб після отримання від керівників обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки акта обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця та нотаріально завірених копій документів, що підтверджують причину дострокового звільнення, зобов'язаний:
1) за наявності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця, за винятком зміни сімейних обставин, пов'язаної з народженням у нього дитини, надіслати документи за підпорядкованістю.
Рішення про дострокове звільнення військовослужбовця приймається не пізніше ніж через три дні з дати надходження відповідних документів начальником штабу виду Збройних Сил України, оперативного командування, а для військових частин центрального підпорядкування - начальником структурного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України, який відповідає за кадрову роботу. Командир військової частини на підставі одержаного рішення не пізніше ніж через три дні звільняє військовослужбовця достроково в запас за сімейними обставинами;
2) за наявності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця у зв'язку зі зміною сімейних обставин, пов'язаною з народженням у нього дитини, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця в запас;
3) у разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення із строкової військової служби надати відповідь керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (заявнику) із зазначенням причин відмови.
Цим Положенням не визначено особливостей розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення в запас за сімейними обставинами в умовах воєнного стану.
Відтак, розгляд рапорту в умовах воєнного стану та в мирний час проводиться в одному й тому ж порядку.
Стосовно порядку звільнення, то п. 233 Положення №1153 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 п. 241 Положення №1153).
Згідно з п. 242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Відповідно до п. 243 Положення №1153 після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції передбачено, що перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п. 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з п. 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» та визначено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
На підставі ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Аналізуючи наведені норми права, суд висновує, що за наслідками розгляду поданого військовослужбовцем рапорту про звільнення відповідні посадові особи зобов'язані розглянути такий рапорт по суті і вчинити дії, передбачені п. п. 213-214 Положення № 1153.
Як вже зазначалось вище, старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді кухаря їдальні складу пального та мастильних матеріалів відділення.
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 05.07.2023 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «в» ч. 2 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, братом ОСОБА_2 .
Водночас, станом на момент розгляду справи в суді жодного рішення військовою частиною НОМЕР_1 щодо про звільнення ОСОБА_1 не прийнято. Жодної із дій, передбачених п. п. 213-214 Положення № 1153 під час розгляду рапорту позивача 05.07.2023, не вчинено.
Факт отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 05.07.2023 підтверджується матеріалами справи, а саме копією самого рапорту з відміткою про отримання.
Як пояснив в судовому засіданні представник військової частини НОМЕР_1 , позивачем до рапорту на звільнення не долучено всіх необхідних документів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану. В разі долучення таких документів, військовою частиною НОМЕР_1 рапорт буде розглянуто по суті.
Таким чином, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невчинення дій, передбачених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, щодо розгляду рапорту Берексасі В.В. про звільнення з військової служби за п.п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Що ж стосується позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби за п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у порядку та строки, передбачені п. п. 213-215 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, то суд зазначає таке.
Суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час воєнного стану (до оголошення демобілізації) належить до виключної компетенції командування військової частини НОМЕР_1 , тож суд не вправі втручатися у його компетенцію.
Водночас, має місце бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту Берексасі В.В. від 05.07.2023 по суті.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на зазначене суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об'єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб'єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний засіб правого захисту в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.07.2023 про звільнення його з військової служби за п. «в» ч. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», з урахуванням висновків суду.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи вказують на те, що відповідні положення військовою частиною НОМЕР_1 при розгляді рапорту Берексасі В.В. від 05.07.2023 дотримані не були.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів п. 12 та п. 13 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків; учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, суд висновує, що позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судового збору за даним адміністративним позовом відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 05.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «в» частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_10 ) від 05.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «в» частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 11.03.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна