справа №380/19705/23
11 березня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Вовчак Романа Ярославівна, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-4799-51 У.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець з 16.07.1999, підприємницьку діяльність не вів, 20.01.2021 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ат громадських формувань. Впродовж 2017-2022 років позивач працював найманим працівником і страхувальниками за вказаний період було сплачено страхові внески, а періоди роботи зараховано до страхового стажу позивача, що виключає обов'язок позивача як фізичної особи-підприємця сплату єдиного внеску. Оскаржувана вимога про сплату боргу(недоїмки) сформована на підставі автоматичного внесення до інтегрованої картки платника зобов'язань зі сплати сум єдиного внеску протягом 2017-2021 років та всупереч вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому є незаконною та протиправною і підлягає скасуванню.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких зводиться виключно до посилання на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Зазначає, що згідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 22.11.2021, заборгованість ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску становила 37 788 грн 74 к. Вказує, що орган державної реєстрації у день державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця передає фіскальному органу відповідне повідомлення, де зазначається номер та дата внесення відповідного запису до ЄДР. На цій підставі фіскальні органи здійснюють зняття з обліку фізичних осіб-підприємців. Таким чином фізична особа - підприємець може бути знята з обліку у контролюючому органі у разі відсутності податкової заборгованості перед бюджетом. Стверджує про те, що оскаржена вимога про сплату боргу від 08.02.2021 №Ф-4799-51 У сформована у відповідності до вимог Закону №2464-VI та вказує про те, що позивач не перебував в стані припинення чи ліквідації. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою судді від 24.08.2023 позовна заява, подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви.
Вимоги ухвали позивачем виконано.
Ухвалою від 31.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 15.09.2023 (вх. №70522) подано відзив на позовну заяву.
Позивачем 20.09.2023 (вх. №71584) подано відповідь на відзив.
Позивачем 27.02.2024 (вх. №15076) подано заяву про стягнення судових витрат.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ГУ ДПС у Львівській області 08.02.2021 на ім'я ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4799-51 У із сплати єдиного внесу на суму 37 788 грн 74 к., яку пред'явлено до примусового виконання Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції і на підставі якої винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №68176197 від 14.01.2022.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 24.02.2017 по 31.08.2018 працював продавцем непродовольчих товарів у Приватному акціонерному товаристві «Нова лінія».
Згідно до витягів з наказі командира військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2018 №38 та від 19.02.2021 ОСОБА_1 з 20.02.2018 по 19.02.2021 перебував на військовій службі за контрактом.
Згідно до індивідуальних відомостей із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування форми ОК-7 страхувальниками позивача сплачено ЄСВ за такі періоди:
- за лютий 2017-січень 2018 року - ТОВ "НОВА ЛІНІЯ 1" сплачено ЄСВ із суми 80721,74 грн.
- за березень-грудень 2018 року - Військовою частиною НОМЕР_2 сплачено ЄСВ із суми 141395,81 грн.
- за січень-грудень 2019 року - Військовою частиною НОМЕР_2 сплачено ЄСВ із суми 236 560,67 грн.
- за січень-грудень 2020 року - Військовою частиною НОМЕР_2 сплачено ЄСВ із суми 266919,83 грн.
- за січень-лютий 2021 року - Військовою частиною НОМЕР_2 сплачено ЄСВ із суми 60208,35 грн.
Позивач з 16.07.1999 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. 20.01.2021 у Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за її рішенням.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4799-51У із сплати єдиного внесу на суму 37 788 грн 74 к. є предметом оскарження з підстав протиправності.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI ( далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд звертає увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, переліченими нормами чинного законодавства встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов'язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Саме така правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах була викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18, яка враховується судом при ухваленні рішення у даній справі.
З матеріалів справи судом встановлено, що єдиний внесок за позивача з лютого 2017 року по дату виставлення спірної вимоги сплачували роботодавці (страхувальники) ПАТ «Нова лінія 1» (код ЄДРПОУ 30728887) та Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), що підтверджується довідкою «Форми ОК-5» від Пенсійного фонду України.
Вказане свідчить про відсутність у контролюючого органу правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 08.02.2021, що зумовлює висновок про протиправність оскаржуваної вимоги.
Щодо строку оскарження позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2021 №Ф-4799-51 У, то судом на підставі поданих позивачем документів встановлено, що про наявність вимоги позивачу стало відомо від Франківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України (м. Львів) після ознайомлення та отримання матеріалів виконавчого провадження 06.06.2023.
Будь-яких доказів на спростування зазначеного відповідач до суду не надав.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності формування спірної вимоги.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Львівській області від 08.02.2021 №Ф-4799-51 У, суд дійшов висновку, що така не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України для такого роду рішень та прийнята з порушенням положень Закону №2464-VI, тому її слід визнати протиправною і скасувати, задовольнивши позов повністю.
Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.
При вирішенні цього питання, суд враховує таке.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Професійна правова допомога позивачу надавалася адвокатом Вовчак Р.Я. (свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 01.03.2021 серія ІФ №001795) на підставі договору про надання правової допомоги від 10.08.2023 №01/10/08, примірник якого наявний у матеріалах справи.
Вид наданих ОСОБА_1 послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт 26.02.2024
Оплата послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правової допомоги від 10.08.2023 №01/10/08 здійснена в розмірі 5 000 грн, що підтверджується рахунком від 26.02.2024.
Додані до матеріалів справи документи підтверджують надання адвокатом Вовчак Р.Я. професійної правової допомоги позивачу на підставі договору та ордеру про надання правової допомоги, а акт виконаних робіт від 26.02.2024 та платіжні документи підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Відповідно до взятої до уваги правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, суд при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, керується критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах та відповідно до частини шостої статті 12 КАС України дана є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Вказане зумовлює висновок суду про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 2 000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 073 грн 60 к, сплаченого згідно з квитанцією №791 від 28.08.2023.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 08.02.2021 №Ф-4799-51 У.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, буд. 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ ВП 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 к. судових витрат у вигляді судового збору.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 2 000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома