12 березня 2024 року м.Київ справа №640/2656/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратурури про стягнення середнього заробітку,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Київської міської прокуратури.
Відповідно до Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Позивачка просить суд стягнути з Київської міської прокуратури (м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, СДРРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 29 січня 2021 року по 03 січня 2022 року в розмірі 272 007,12 грн.
В обґрунтуваня позовних вимог позивачка посилається на ст. 236 КЗпП змістом якої визначено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Від відповідача надійшов відзив в якому заперечує проти заддоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідач вважає, що суд має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення на роботі.
Також віповідач посилається на ч. 1 ст. 373 КАС України де зазначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, проте виконавчий лист про поновлення на роботі не надходив.
Відповідно до ст. ст. 21, 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказау, необхідною умовою (підставою) для видання якого ж його письмова заява. Будь-яких заяв від позивачки на адресу відповідача з приводу виконання судового рішення про її поновлення на посаді не надходило.
Окрім того, відповідач вказує, що на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції".
У зв'язку з викладеним, поновлення позивачки на посаді без її на те волевиявлення та без безпосереднього усунення виключно нею перешкод для перебування на роботі в органах прокуратури, потягне негативні наслідки насамперед для позивачки, оскільки буде суперечити вимогам чинного законодавства щодо запобігання корупції.
Порядком проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України 16.06.2016 № 205 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2016 за № 875/29005 передбачена обов'язкова вимога для кожного прокурора подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України № 205 від 16.06.2016.
Відповідно до вимог ч.5 ст.19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний щороку до 01 лютого персонально подати вказану анкету. Прокурори, які не мали можливості подати у зазначений строк анкету поважних причин, що підтверджуються документально, подають анкету протягом З0 календарних днів з дати закінчення строку дії зазначених обставин.
Недотримання викладених вище вимог також має наслідком притягнення роботодавця до встановленої чинним законодавством відповідальності.
За таких обставин, поновлення прокурора на посаді у її відсутність неможливе.
Відповідач не погоджується з твердженнями позивача стосовно обов'язку роботодавця виконати рішення негайно після проголошення судового рішення (ст. 373 КАС України). Позивач є суб'єктом, на який розповсюджуються вимоги Закону України «Про корупцію», тому поновлення не може нівелювати вимоги, які висуваються до неї спеціальним Законом. їй особисто у неодноразових телефонних розмовах, а також письмово (копія листа додається), роз'яснювався порядок поновлення на посаді, що свідчить про готовність виконати рішення у будь-який час, з урахування свідомого вибору ОСОБА_1 . Проте вона бажання працювати не виявляла, посилаючись на те, що є мамою двох дітей, яких не хотіла полишати, а також мала намір дочекатися рішення апеляційної інстанції, щоб переконатися у остаточному позитивному вирішенні питання її поновлення на роботі.
Підсумовуючи відповідач вказує, що позивачкою не надано жодних належних доказів щодо відмови Київської міської прокуратури виконувати рішення суду та не наведено фактів умислу щодо затримки виконання судового рішення. Порушення вимог ст. 236 КЗпП України в діях Київською міської прокуратури при поновленні позивачки на посаді відсутні, а відтак відсутні підстави для виплати позивачці середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
У відповіді на відзив позивачка підтримала свої позовні вимоги та не погоджується з викладеним у відзиві посилаючись на постанову Верхвоного Суду від 17.06.2020 у справі №521/1892/18 згідно якої виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Позивачка також посилається на правову позицію міститься у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 (справа № 813/593/17), від 24.09.2019 (справа № 826/16191/17), від 10.05.2019 (справа № 816/1791/17), від 11.06.2020 (справа № 816/1895/18) в яких вказано, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Щодо аргументу про необхість подання заяви на відставі ст. 21, 24 КЗпП позивачка вказує на постанову Верховного Суду від 27.01.2022 року № 580/5185/20 ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.
Щодо правових норми спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про прокуратуру», передбачають правила поведінки особи у правовідносинах щодо призначення на посаду прокурора, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.
Доводам з приводу дотримання обмежень прокурора щодо суміщення та сумісництва при поновленні на посаді па підставі рішення суду надавалась оцінка Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від від 27.01.2022 у справі № 58-0/5185/20 та від від 24.09.2021 року у справі № 640/755/19 53 в яких суд приходить до висновку, що чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебувас на іншій службі або провадить адвокатську діяльність.
Позивачка вважає, що аналогічно конкретні дії як з боку роботодавця, так і працівника на виконання норм антикорунційного законодавства, щодо військового обов'язку, податкового законодавства тощо можливо здійснити після поновлення позивача на посаді.
Дослідивши обставини справи судом було встановлено наступне.
ОСОБА_1 з березня 2004 року працювала в органах прокуратури на різних прокурорсько-слідчих посадах.
Наказом прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1881к позивачку звільнено з займаної посади та органів прокуратури міста Києва на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратури міста Києва .
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1881 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організаційно - методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 09.09.2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організаційно - методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва з 11.09.2020 року.
Стягнуто з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 вересня 2020 року по 29 січня 2021 року суму у розмірі 113 041.92 грн. (сто тринадцять тисяч сорок одну) грн. 92 коп. з відрахуванням податків та зборів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організаційно - методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва області з 11.09. 2020 року.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24 727 грн. 92 коп. з відрахуванням податків та зборів.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 та постанови Шостого апеляційного адміністративну суду від 30.11.2021 року наказом керівника Київської міської прокуратури від 04.01.2022 ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу організаційно - методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва.
Правова позиція суду.
Виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції») говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 р у справі № 6-435цс15, «...законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпГІ України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення».
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц роз'яснив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист жигтєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
За висновками Верховного Суду (постанова від 17.06.2020 р. у справі №521/1892/18), виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. При цьому працівник повинен бузи обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Отже, одразу після ухвалення рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у Київської міської прокуратури як відповідача та роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивачки на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць, однак жодних заходів вжито не було.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, положеннями ст. 236 КЗпП України визначено спеціальний суб'єкт відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника - власник, або уповноважений ним орган.
При цьому, роботодавцем позивача, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати була саме прокуратура міста Києва (перейменована в Київську міську прокуратуру), яка і є уповноваженим органом, до якого застосовуються положення ст. 236 КАС України.
З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки (постанова Касаційного адміністративного суду від 03.10.2019 р. у справі № 804/8042/17).
Згідно із ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. 2, 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Кількість робочих днів протягом затримки виконання рішення суду від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 розраховується з 29.01.2021 (наступний день після проголошення судового рішення) та закінчується днем, що передував виконанню рішення - 03,01.2022.
Зважаючи на те, що рішення суду від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допущено до негайного виконання, а Відповідач фактично поновив мене на посаді 04.01.2022, у зв'язку з чим вважаю, що Відповідачем не виконано рішення Окружного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 із затримкою упродовж періоду з 29 січня 2021 року по 03 січня 2022 року.
Відповідно до листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 № 3501-06/219 загальна кількість робочих днів у період з 29 січня 2021 року по 03 січня 2022 року становить 231 робочий день.
За таких обставин Відповідач повинен сплатити на мою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 у сумі 272 007,12 гри. (1 177,52 гри. х 231 р .д.).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Суд відхиляє твердження відповідача зазначені у відзиві щодо обов'язкової наявності вини відповідача при несвоєчасному поновленні на роботі, та погоджується з аргументами позивача, оскільки статтею 236 КЗпП встановлено лише одну підставу для настання відповідальності -- затримка виконання рішення про поновлення на роботі.
Посилання відповідача на ч. 1 ст. 373 КАС України де зазначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, проте виконавчий лист про поновлення на роботі не надходив; на ст. ст. 21, 24 КЗпП України, відповідно до якої працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказау, необхідною умовою (підставою) для видання якого ж його письмова заява. Будь-яких заяв від позивачки на адресу відповідача з приводу виконання судового рішення про її поновлення на посаді не надходило, також аргумент про поширення на прокурора обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції" суд визнає хибними та приймає аргументи позивача підкріплені постановами Верховного Суду від 31.07.2019 (справа № 813/593/17), від 24.09.2019 (справа № 826/16191/17), від 10.05.2019 (справа № 816/1791/17), від 11.06.2020 (справа № 816/1895/18) в яких вказано, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В постанову Верховного Суду від 27.01.2022 року № 580/5185/20 зазначено ст. 21, 24 КЗпП визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду. Доводам з приводу дотримання обмежень прокурора щодо суміщення та сумісництва при поновленні на посаді па підставі рішення суду надавалась оцінка Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від від 27.01.2022 у справі № 58-0/5185/20 та від від 24.09.2021 року у справі № 640/755/19 53 в яких суд приходить до висновку, що чинне законодавство не містить застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебувас на іншій службі або провадить адвокатську діяльність.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС Укрїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також відповідачем не вказано які саме дії позивач на виконання норм антикорунційного законодавства, щодо військового обов'язку, податкового законодавства не міг здійснити здійснити після поновлення позивача на посаді.
Окрім того, поостановою Верховного суду від 11.01.2024 року залишено в силі п. 5 резолютивної частини рішення в справі № 640/24630/20 якою зобов'язано негайно поновинити позивача на роботі.
Даний спосіб захисту не було оскаржено відповідачем до суду Касаційної інстанції, а отже і посилатись на неможливість негайного поновлення на роботі у зв'язку з наведеними у відзиві підставами відповідач не може.
Враховуючи вищевикладене, адміністратвиний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2720,07 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Київської міської прокуратури (м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, СДРРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2021 у справі № 640/24630/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 29 січня 2021 року по 03 січня 2022 року в розмірі 272 007,12 грн.
3. Стягнути з Київської міської прокуратури (м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, СДРРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2720 (дві тисячі сімсот двадцять) гривень 7 (сім) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.