Справа №753/11313/22
Провадження № 2/760/3755/24
11 березня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Продан І.О. звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Держави України в особі ДПП та Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 25000 грн та моральну шкоду в сумі 30984 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 03 липня 2021 року посадовими особами Департаменту патрульної поліції, а саме старшим інспектором УПП у м. Києві ДПП старшим лейтенантом поліції Порхачем Д.О. відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 1 рік.
25 листопада 2021 року постановою Київського апеляційного суду було скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Через незаконне накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, дискримінацію за ознакою національної приналежності, що викликало у нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення та розчарування, в момент складання протоколу - пережив стан схвильованості.
ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а також через додаткові вимушені негативні зміни у способі життя, відтак позивач вважає спів мірним розмір моральної шкоди у розмірі 30984 грн.
До того ж, у справі про адміністративне правопорушення на стадії розгляду в суді першої інстанції та на стадії апеляційного оскарження брав участь адвокат ОСОБА_1 - Продан І.О., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2021 року. Адвокат знайомився з матеріалами справи, готував заперечення, апеляційну скаргу, брав участь у засіданнях в Голосіївському районному суді м. Києва та Київському апеляційному суді. ОСОБА_1 було сплачено 25000 грн за послуги адвоката. Таким чином, позивачу було завдано матеріальних збитків на суму 25000 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 січня 2023 року справу передано до Солом'янського районного суду м. Києва за підсудністю.
03 березня 2023 року матеріали вказаної цивільної справи надійшли до Солом'янського районного суду м. Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 березня 2023 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.
Ухвалою суду від 13 березня 2023 року справу прийнято до провадження та постановлено вищевказану справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
14 квітня 2023 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а справу розглядати за відсутності представника Казначейства.
В обґрунтування заперечень покликається на те, що позивач помилково посилається на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст.1176 ЦК України, оскільки Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування, до того ж, на позивача не накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, що свідчить про неможливість поширення приписів статті 1176 ЦК України на дані правовідносини.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, зазначає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, оскільки вина відповідачів не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій Департаменту патрульної поліції та його посадових осіб.
Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 25000 грн, вважає таку вимогу недоведеною, оскільки відсутнє документальне підтвердження таких витрат, зокрема позивачем не надано детального опису робіт/послуг, виконаних адвокатом.
25 квітня 2023 року до суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Департаменту просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, покликаючись на наступне.
Позивач заявляє вимогу про стягнення на свою користь 25000 грн витрат на правову допомогу, пов'язаних з підготовкою та розглядом справи №752/19893/21. Вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивач вимагає стягнути судові витрати, які були понесені ним при розгляді матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у справі №752/19893/21 та ототожнює поняття збитків з витратами на оплату правової допомоги.
Вважає, що вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтвердили заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, інших витрат немайнового характеру. Крім того зазначає, що складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст.251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративного правопорушення. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень. Відтак, такий документ є виключно способом фіксування певних обставин, а не актом індивідуальної дії.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керувати транспортним засобом на 1 рік.
Постановою встановлено, що 03 липня 2021 року о 17 год. 15 хв. ОСОБА_2 у м. Києві по вул. Антоновича, 125 керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», н.з. НОМЕР_1 , і після виявлення у нього ознак наркотичного сп'яніння, таких як: виражене тремтіння пальців рук, підвищена жвавість та рухливість, відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп'яніння, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року було скасовано постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Представник позивача стверджує, що через незаконне накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 зазнав душевних страждань у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а тому звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду в сумі 30984 грн.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційних та цивільно-правових нормах статті 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є здійснення посадовою особою Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції відносно позивача адміністративного провадження за порушення Правил дорожнього руху, проте даних про застосування до нього адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна тощо не було установлено, тому до даних спірних правовідносин необхідно застосувати положення статті 1174 ЦК України.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17) зазначено, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
Як встановлено з постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 pоку у справі №752/19893/21 постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Доводи представників відповідачів про те, що жодним рішенням не встановлено протиправності дій працівників поліції, суд не приймає з огляду на те, що у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження №61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №686/16847/17 (провадження №61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі №303/7352/18 (провадження №61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі №591/1001/17 (провадження №61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі №726/837/20 (провадження №61-2647св21) та від 07 вересня 2022 року у справі №289/2110/21 (провадження №61-5136св22).
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу та інше).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог статей 1167, 1174 ЦК України позивач вправі за рахунок коштів Державного бюджету України вимагати відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого.
Сам по собі факт неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності в розумінні норм статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування, заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок таких дій посадової особи державного органу.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду позивач посилається на те, що посадові особи відповідача вчинили протиправні дії щодо нього, що підтверджено рішенням суду.
Неправомірними діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Виходячи з наведеного та з урахуванням того, що позивач рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2021 був притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №209720 від 03 липня 2021 року у вигляді штрафу інспектором патрульної поліції безпідставно, суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, почуття образи, емоційної напруги, нервозності та інших негативних переживань, викликаних незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Крім того, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відтак, при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, суд виходить із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та враховує тривалість судового розгляду адміністративної справи з оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, необхідність зміни нормального життєвого стану, докладання додаткових зусиль, витрачання часу і коштів для доведеності своєї невинуватості, а тому вважає, що на користь позивача слід стягнути моральну шкоду у розмірі 1500 грн.
При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Водночас, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі №818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі №761/7165/17.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
Що стосується стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 25000 грн суд зазначає таке.
Так, у позовній заяві представник позивача зазначив, що у справі про адміністративне правопорушення на стадії розгляду в суді першої інстанції та на стадії апеляційного оскарження брав участь адвокат ОСОБА_1 - Продан І.О., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги від 20 вересня 2021 року. Адвокат знайомився з матеріалами справи, готував заперечення, апеляційну скаргу, брав участь у засіданнях в Голосіївському районному суді м. Києва та Київському апеляційному суді. ОСОБА_1 було сплачено 25000 грн за послуги адвоката. Таким чином, позивачу було завдано матеріальних збитків на суму 25000 грн.
За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правову допомогу та витрати, пов'язані із залученням (викликом) експертів, які можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стороні, на користь якої ухвалено рішення за правилами цивільного судочинства, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Отже, за правилами цивільного судочинства можуть стягуватися судові витрати, які сторона понесла у зв'язку з розглядом її цивільної справи.
Процесуальні витрати, понесені, у іншому судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову. Такі витрати, розподіляються виключно за правилами відповідного судочинства. Таких висновків дійшла ВП ВС у постанові від 14.04.2020 року у справі №925/1196/18, які відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами.
Отже, процесуальні витрати, понесені ОСОБА_1 під час розгляду справи №752/19893/21 у судах першої та апеляційної інстанції, не є шкодою, яка може бути відшкодована в порядку ст.11 ЦК України, оскільки не є об'єктивним наслідком неправомірної поведінки завдавача шкоди. Більше того, процесуальний закон не встановлює обов'язку для кожного користуватися правовою допомогою, а лише надає особі відповідне право. Тоді як шкода, завдана особі в порядку ст. 1166 ЦК України є невідворотним наслідком неправомірної поведінки завдавача шкоди і не може бути поставлена в залежність від вчинення/ невчинення потерпілою особою певних дій.
Враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдана матеріальна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні такої шкоди; необхідність нести витрати на пальне та саме у тій кількості; неможливість пересуватися менш затратним шляхом, та як наслідок виправданість понесених матеріальних втрат, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди та відмову у їх задоволенні.
Відповідно до статей 12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 273, 280, 353, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Департаменту патрульної поліції та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1500 (одну тисячу п'ятсот) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646;
відповідач - державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.
Суддя Солом'янського
районного суду міста Києва Н.М.Аксьонова