Справа №:755/3982/24
Провадження №: 2-о/755/200/24
про відмову у відкритті провадження
"08" березня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.03.2024 до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії, яка 06.03.2024 була передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених вимог заявниця просить суд: встановити факт неправильності запису в актовому записі про народження № 11, складеному 04.03.1975 виконавчим комітетом Новобілярської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ОСОБА_2 в частині запису власного ім'я « ОСОБА_3 » замість вірного « ОСОБА_4 »; зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження № 11, складеному 04.03.1975 виконавчим комітетом Новобілярської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ОСОБА_2 , а саме в графі «відомості про дитину» - ім'я дитини з « ОСОБА_3 » змінити на « ОСОБА_4 ».
Вивчивши матеріали поданої заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21.02.1975 у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).
Так, Цивільним процесуальним кодексом України визначено окреме провадження, яким є вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст. 293 ЦПК України).
Главою шостою ЦПК України передбачений захист прав людини шляхом встановлення фактів, які мають юридичне значення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно закону вони породжують юридичні наслідки.
Обґрунтовуючи подану заяву, заявниця посилається на те, що 25.05.2017 Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Під час спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в 2010 році народився син - ОСОБА_6 . З початком повномасштабної війни ОСОБА_5 проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув поблизу населеного пункту Мар'їнка Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу позицій ворогом при захисті Батьківщини. У зв'язку з загибеллю свого чоловіка, ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю ОСОБА_5 . ОСОБА_1 отримано відмову від 09.10.2023 № 06/21305 в отриманні такої допомоги у зв'язку з тим, що недостатньо документів щодо встановлення осіб, які можуть звернутись за одноразовою грошовою допомогою щодо ОСОБА_5 та документи загиблого були повернуті на доопрацювання. Отже, для отримання одноразової грошової допомоги необхідно надати копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 для встановлення кола осіб, які також за законом мають право на отримання такої допомоги, зокрема встановлення інформації про батьків ОСОБА_5 . Однак, оригінал свідоцтва про народження ОСОБА_5 втрачено, а його батьки померли (батько - ОСОБА_7 : дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; мати - ОСОБА_8 : рік народження - 1953, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Отримати повторне свідоцтво про народження ОСОБА_5 неможливо у зв'язку з тим, що в актовому записі про народження наявна технічна помилка: замість ім'я « ОСОБА_4 » вказано ім'я « ОСОБА_3 ». ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про внесення змін до актового запису про народження № 11, складеного 04.03.1975 виконавчим комітетом Новобілярської сільської ради Комінтернівського району Одеської області на ОСОБА_2 щодо виправлення власного ім'я дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », однак отримала відмову, у зв'язку з цим, звертається до суду з вимогою про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження та відповідно заявляє вимогу про зобов'язання внести зміни до актового запису про народження.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, дослідивши предмет та підстави поданої заяви, вивчивши доводи заявниці, суд дійшов наступних висновків.
Убачається, що поряд із вимогою про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження, яку слід розглядати за правилами окремого провадження, заявниця звернулась також із вимогою про зобов'язання внести зміни до актового запису про народження, яку слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, за наявності відповідного спору із суб'єктом владних повноважень, відтак вимоги заяви не підлягають розгляду у порядку окремого провадження.
Чинним законодавством визначені критерії розмежування справ однієї юрисдикції від іншої, що визначено у відповідними процесуальними нормами.
Так, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).
При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
За логікою законодавця, адміністративне судочинство за своєю сутністю покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси, з урахуванням того, що протилежна сторона є суб'єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
У частині першій статті 19 КАС України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно ч. 2 ст. 19 КАС України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 роз'яснюється, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В роз'ясненнях, викладених п. 1, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, звернуто увагу судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, заявницею заявлено вимоги, які слід розглядати за правилами різних видів судочинства, у разі наявності на те відповідної правової підстави, а їх об'єднання у межах даної заяви є недоцільним та не буде відповідати завданню цивільного судочинства при вирішенні заяв у порядку окремого провадження, зважаючи на заявлені вимоги, що позбавляє суд прийняти справу до провадження, не порушуючи правил підвідомчості та компетенції, відтак суддя доходить висновку про відмову у відкритті провадження.
Частиною 4 ст. 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За вимог ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
З огляду на викладене, беручи до уваги викладене судом вище, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії, оскільки із даної заяви вбачається спір про право у частині вимог про зобов'язання вчинити певні дії, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 12 44, 186, 188, 258-261, 315, 352-354 ЦПК України, КАС України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про встановлення факту неправильності запису в актовому записі про народження та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.
Суддя: