вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" березня 2024 р. Справа№ 910/11312/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Дюкарєвої І.М.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.03.2024 у справі №910/11312/23 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, повний текст якого складений 03.10.2023,
у справі № 910/11312/23 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фруталія»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп»
про стягнення збитків в розмірі 500 406,06 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків в сумі 500 406,06 грн. завданих порушенням відповідачем зобов'язань за заявкою на перевезення вантажу № 16/05-1 від 16.05.2023, в частині дотримання температурного режиму, визначеного у заявці та CMR № 829835 від 17.05.2023.
Заявлена до стягнення сума складається з вартості зіпсованого товару з урахуванням митних та транспортних платежів в сумі 435 006,06 грн. та вартості робіт з перебирання товару в сумі 65 400,00 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- на виконання умов укладеного з позивачем договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 09/05/23 від 09.05.2023 та заявки, на завантаження було подано транспортний засіб DAF НОМЕР_1 та напівпричіп Schmitz з рефрижераторною установкою Carrier Vector 1550 НОМЕР_2 ;
- враховуючи умови заявки та CMR, а саме щодо дотримання умов температурного режиму, у відповідності до пунктів 7-8 Інструкції з експлуатації для операторів холодильних агрегатів компанії Carrier Vector 1550, який встановлений на напівпричепі відповідача, водій здійснив заміри температури вантажу (кабачків) Логером в комплекті з термоперетворювачем опору (термометром) сертифікат калібрування від 29.06.2022, так як згідно рекомендацій температура повинна відповідати вимогам перевезення, а рекомендована температура перевезення свіжих овочів повинна складати від +4 градуси Цельсія до +6 градусів Цельсія;
- на момент завантаження свіжі овочі (кабачки) не були підготовлені до перевезення, так як температура становила +18 градусів Цельсія, про що негайно було повідомлено, як вантажовідправника, так і вантажоотримувача ТОВ «Фруталія» і у відповідності до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів було здійснено запис у графі 18 CMR;
- позивач відповідно до п. 2.2.5 договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 09/05/23 від 09.05.2023 зобов'язаний окремо узгоджувати з перевізником транспортування небезпечних, негабаритних вантажів, а також вантажів, що вимагають дотримання температурного режиму, але жодних вказівок після отримання повідомлення від відповідача про невідповідність температури вантажу до умов перевезення не надав та дозволив подальше переміщення вантажу;
- як видно із фіксації вимірювального приладу рефрижераторної установки напівпричепу, після завантаження 17.05.2023 водій запустив рефрижератор і з 16:00 год. 17.05.2023 температура поступово почала опускатись і станом на 1:00 годину ночі 18.05.2023 температура була зафіксована на рівні + 17,2 градуси Цельсія і протягом дня станом на 23:00 год. 18.05.2023 опустилась до + 8,3 градуси, а отже твердження позивача про те, що протягом всього дня 18.05.2023 температура складала 17,4 градуси Цельсія є надуманим і нічим не підтвердженими та в подальшому, температура в напівпричепі дійшла до сталих значень і не перевищувала допустимих коливань в межах 3-х градусів Цельсія;
- щодо тверджень позивача про розбіжність вимірювальних приладів температурного режиму, відповідач зазначив, що вимірювальний прилад позивача, який можливо був розміщений у напівпричепі, дійсно міг фіксувати температуру, яка не співпадає з показниками рефрижераторної установки, однією з причин не співпадіння, може бути неправильне розміщення приладу, який можна розмістити в місці безпосереднього надуву холодного повітря, і тоді пристрій буде показувати не середню температуру в напівпричепі, а температуру повітря, яке охолоджує напівпричіп, в свою чергу, рефрижераторна установка вимірює середню температуру напівпричепа, так як датчики стаціонарно розміщені виробником у відповідних місцях, а також, причиною розбіжностей могла бути помилка пристрою або відсутність калібрування пристрою;
- так як вантаж, який був поданий на завантаження не відповідав температурним режимам на завантаження, а зауваження перевізника, які зафіксовані у CMR, не були визнані критичним, як замовником, так і вантажовідправником та дозволені до перевезення замовником, а також, враховуючи фактичні обставини справи, позивачем не доведено усі складові правопорушення, а саме протиправна поведінка позивача зі здійснення спірного перевезення, спричинені ним збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, та вину відповідача, що включає можливість настання цивільно-правової відповідальності у вигляді покладення на відповідача обов'язку з відшкодування збитків.
У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:
- відповідачем не надано жодних доказів повідомлення позивача про температуру товару при завантаженні у транспортний засіб, як і доказів надання позивачем дозволу на перевезення товару при його температурі +18 градусів Цельсію (що є недоведеною обставиною);
- в свою чергу відповідачем не спростовуються і не заперечуються наступні обставини, викладені у позові, що свідчить про визнання їх відповідачем:
1. температура товару при прийманні його до перевезення не має визначального значення з точки зору збереження товару в належній якості. В заявці не має узгоджених сторонами показників початкової температури саме товару;
2. взагалі не зрозуміло, яким чином водієм було визначено температуру вантажу в розмірі + 18 градусів Цельсію (не зрозуміло, в яких одиницях виміру здійснювалось вимірювання водієм). За інформацією від вантажовідправника температура товару взагалі не вимірювалась водієм, що підтверджується відповідним листом від 10.07.2023;
3. у позивача є обґрунтовані сумніви у тому, що водій відповідача повідомляв вантажовідправника про температуру вантажу, і так само позивач має сумніви щодо того, що запис про температуру вантажу водій вніс до CMR при прийманні вантажу, на думку позивача водій вніс такий запис вже після того, як температура в рефрижераторі два дні була більше встановленої в заявці;
4. температура при перевезенні фіксувалась значно більше, ніж + 6 °C (Встановлено згідно Заявки). Як зазначалось вище була зафіксована температура 17.05.2023 в розмірі 18-23 °C, 18.05.2023 аж до 16:00 год. температура складала 13,6 °C (якщо брати дані саме термописцю рефрижераторної установки). І це досить тривалий час, що й спричинило пошкодження товару;
- долучена до матеріалів справи копія CMR, надана вантажовідправником, взагалі не містить будь-яких відміток водія.
У зв'язку з викладеним, позивач зазначає, що на переконання позивача, більш вірогідно (з урахуванням оцінки доказів згідно вимог ст. 79 ГПК України (стандарт «вірогідності доказів»), що існували саме обставини, не спростовані відповідачем, які показують незабезпечення відповідачем при перевезенні товару відповідного температурного режиму, що й спричинило псування товару, і як наслідок, завдання збитків позивачеві.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 позовні вимоги задоволені повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено збитки у розмірі 500 406,06 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 506,09 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо забезпечення схоронності вантажу на час його перевезення (не дотримання температурного режиму), що спричинило позивачу збитки в сумі 500 406,06 грн. у вигляді вартості зіпсованого товару, з урахуванням митних та транспортних витрат, а також додаткових витрат, пов'язаних з виконанням робіт по перебиранню зіпсованого товару та з вирахуванням вартості продажу такого товару.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 у справі № 910/11312/23 ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротеп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оскаржуване рішення є необ'єктивним, необґрунтованим та винесеним з грубим порушенням матеріального та процесуального законодавства.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:
- досліджуючи, копію CMR-029835 постачальника, у п. 18 якої, відсутні зауваження чи застереження перевізника, суд першої інстанції не звернув уваги, що в даному документі відсутня інформація, що в обов'язковому порядку відповідно до частинами 1, 2 ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) (Женева, 19.05.1956р). повинна туди вноситись, а саме - у п. 16 відсутні «ім'я та адреса перевізника», а також відсутній штамп та підпис перевізника у п.23 CMR-029835;
- дана обставина прямо вказує на той факт, що постачальник не надавав даний екземпляр перевізнику для заповнення і саме тому на даному примірнику відсутня відмітка у п.18 щодо зауважень по температурному режиму, у п. 16 назва та адреса перевізника і у п. 23 відсутній підпис і штамп;
- у свою чергу всі екземпляри, які були надані постачальником перевізнику для внесення відповідних відомостей, були заповнені водієм перевізника та повернуті постачальнику для продовження подальшого митного оформлення вантажу. Все це підтверджується CMR-029835, яка міститься в матеріалах позовної заяви, і яка містить відмітку про температуру товару +18 у п. 18, так і заповнені п.п. 16 та 23.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023, справу № 910/11312/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/11312/23, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/11312/23.
02.11.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
У зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І., яка не є головуючою суддею, на лікарняному, розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4523/23 від 09.11.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11312/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.12.2023 об 11:15 год.
27.11.2023 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:
- зазначаючи про неналежність доказів листа постачальника товару та його екземпляру CMR, Відповідач так і не навів жодного переконливого доводу та не послався на жодний належний доказ у справі, яким би він підтвердив фактичне виконання свого обов'язку щодо повідомлення позивача (як замовника перевезення) і вантажовідправника (постачальника) про начебто неналежний стан товару (температура +18 градусів Цельсія), який прийняв до перевезення;
- відповідач не надав як суду першої інстанції, так і апеляційному суду також доказів того, що ним прийнято товар за CMR до перевезення з дозволу позивача (такий дозвіл відсутній в матеріалах справи), чим фактично відповідачем порушено свій обов'язок, передбачений п. 2.1.7 спірного договору:
- не зрозуміло, яким чином водієм було визначено температуру саме вантажу в стані +18 градусів Цельсія. Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про те, що цю температуру водій виміряв Логером в комплекті з термоперетворювачем режиму рефрижераторної установки транспортного засобу, проте Логером (тобто реєстратором температури), взагалі не можливо виміряти температуру саме вантажу (тобто товару), так як Логер в комплекті з термоперетворювачем режиму рефрижераторної установки є частиною рефрижераторної установки і може фіксувати виключно температуру повітря у рефрижераторній установці (тобто, температуру навколишнього середовища, а не товарів, предметів);
- CMR виписувалась безпосередньо вантажовідправником, тобто постачальником товару. Про це безпосередньо свідчить зміст CMR. Отже, саме підпис та штамп вантажовідправника були первинними. Відповідач же, отримавши товар у вантажовідправника до перевезення, свої підпис та штамп на його екземплярі CMR не проставив. Відсутні в цьому екземплярі CMR і будь-які обґрунтовані і мотивовані застереження щодо стану вантажу в момент його приймання відповідачем до перевезення. Тобто, саме відповідач не вніс до цього екземпляру CMR інформацію та свої підпис та штамп. Тому, саме відповідач відповідальний за невнесення до екземпляру CMR вантажовідправника як своїх ідентифікаційних даних так і будь-яких особливих приміток;
- зі змісту Заявки на перевезення вантажу №16/05-1 від 16.05.2023 вбачається, що сторони не погоджували температуру вантажу (відсутні умови з цього приводу), а відтак заяви відповідача про, начебто, невідповідність вантажу до перевезення не відповідають умовам заявки, фактичним обставинам і є лише намаганням відповідача уникнути відповідальності у даній справі;
- виходячи зі змісту п. 2.1.7 спірного договору, на який посилається відповідач, останній зобов'язаний був проінформувати позивача про неможливість перевезення вантажу, якщо вважав, що не зможе забезпечити збереження нормального стану вантажу, який є товаром, який швидко псується (про що достеменно було відомо відповідачеві), а якщо відповідач не отримав вказівок від позивача про перевезення такого вантажу, то він повинен був відмовитися від перевезення товару або ж вимагати від вантажовідправника передання вантажу в належному стані, проте в матеріалах справи відсутні докази інформування відповідачем як позивача, так і вантажовідправника про стан вантажу на момент прийняття його до перевезення, так і докази узгодження позивачем перевезення вантажу в неналежному стані,
просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач заявив про попереднє понесення у даній справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. та зазначив про те, що остаточний розмір витрат на професійну правничу допомогу разом із відповідними доказами будуть надані суду в порядку, визначеному ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Аналогічний за змістом відзив надійшов до суду і 28.11.2023.
24.11.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фруталія» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 вказану заяву задоволено.
05.12.2023 до суду від відповідача надійшла відповідь (заперечення) на відзив, в якій відповідач зазначив про те, що на сайті виробника, за посиланням https://ao-tera.com/ua/dlt-10, зазначено, що Логери температури DLT-10 використовуються для контролю температури та відносної вологості продуктів харчування, лікарських засобів та інших товарів, що потребують контролю, логер має вбудований сенсор температури та відносної вологості.
Крім того відповідач, з посиланням на положення ГПК України та враховуючи те, що відзив на апеляційну скаргу подано не через систему Електронний суд, просить залишити відзив на апеляційну скаргу без розгляду.
14.12.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 вказану заяву задоволено.
18.12.2023 до суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких позивач зауважив на тому, що відповідач повідомляє суду недостовірну інформацію про те, що начебто Логером можна виміряти температуру харчових продуктів, проте таке твердження відповідача не відповідає ані фактичним обставинам справи, ані технічній документації того ж Логеру, що розміщена на тому ж Інтернет-сайті виробника.
Крім того позивач зазначає про відсутність підстав для залишення відзиву на апеляційну скаргу, оскільки:
- посилання відповідача на норми ст. 170 ГПК України є необгрунтованим, бо відзив на апеляційну скаргу не є заявою з процесуальних питань;
- відзив подано представником позивача, у якого електронний кабінет в наявності;
- ст. 263 ГПК України не встановлює наслідків відсутності реєстрації електронного кабінету учасника справи.
До вказаних пояснень додано копію посібнику з експлуатації вказаного логгера.
Також 18.12.2023 до суду через від позивача систему Електронний суд надійшли письмові пояснення аналогічного змісту.
Колегія суддів зазначає про те, що посібник з експлуатації логера міститься у відкритих даних у мережі Інтернет, а відтак такий документ не можна вважати додатковим доказом по справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 30.01.2024 о 10:35 год.
30.01.2024 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказав в яких відповідач зауважив на тому, що:
- як тільки водій отримав від вантажовідправника комплект заповнених останнім CMR останнім було здійснено запис у графі 18 CMR . Застереження перевізника «Температура товару +18» були вписані в першу сторінку накладної CMR, на інших копіях CMR (сторінках), вони скопіювалися;
- після внесення в CMR-029835, відмітки про температуру товару +18, перевізник повідомив, як Постачальника (особисто) вручивши останньому так і позивача(по телефону) про непідготовлений товар, але отримав вказівку на продовження виконання замовлення та дозвіл на продовження виконання перевезення.
До вказаних пояснень додано кольоровий скан CMR- 029835 перевізника, а також фото Логеру в комплекті з термоперетворювачем опору (термометр).
30.01.2024 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів, в яких позивач зауважив на неналежності наданих відповідачем доказів, а також порушення порядку їх подання.
В судовому засіданні 30.01.2024 оголошено перерву до 12.03.2024 о 10:345 год.
У зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відрядженні розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1046/24 від 12.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11312/23.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
Колегія суддів не вбачає підстав для залишення без розгляду поданих позивачем відзивів, пояснень, заперечень, так як вони були подані, в тому числі і через системи Електронний суд.
Щодо наданих сторонами доказів, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.
У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
За обставин що склались, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції докази.
Станом на 12.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
09.05.2023 позивач (покупець) та Zeydan Turizm Dis Ticaret Ve Sanayi Limited Sirketi (продавець) уклали контракт № 09/05-2023 (далі - Контракт), за умовами якого, продавець продає, а покупець купує товар у кількості та ціною і на умовах, зазначених в виставлених продавцем (або відправника) інвойсах.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Контракту перехід права власності на товар виникає в момент передачі товару покупцеві або його представнику (перевізнику) та відповідає даті складання зазначеної у графі 4 міжнародної транспортної накладної (CMR), якщо умова поставки - FCA.
Перехід права власності на товар виникає на дату отримання товару на складі покупця - це дата графи 24 міжнародної транспортної накладної (CMR), якщо умова поставки CIF, DDP та CPT.
На виконання умов Контракту, сторони згідно виставленого постачальником рахунку № ZYD2023000000068 від 17.05.2023 домовились про купівлю-продаж покупцем товару, зокрема: кабачок свіжий, у кількості 19 000,00 кг. загальною вартістю 13 300 доларів США (0,70 центів за 1 кг.).
09.05.2023 відповідач (перевізник) та позивач (замовник) уклали договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 09/05/23 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що згідно Договору замовник замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях.
При виконанні міжнародних перевезень за даним Договором використовуються правила Конвенції про Договір міжнародного перевезення вантажів, підписаної в Женеві 19.05.1956 та Протоколу до КДПВ/CMR/1978, Митної конвенції МДП/TIR/, Конвенції про перевезення небезпечних вантажів ДОПНВ (ADR), Європейської угоди про режим праці і відпочинку водіїв ЄУТР (ESTR), а також вимоги міжурядових угод про міжнародні автомобільні перевезення (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.4 Договору кожне замовлення на послуги за даним Договором замовник надаватиме перевізнику у письмовій формі, підписане уповноваженою особою і скріплене печаткою. Кожна прийнята перевізником заявка становитиме невід'ємну частину цього Договору та включатиме в себе ці договірні умови, якщо інше не буде чітко викладене у письмовій формі. Заявка може передаватись за допомогою факсимільного зв'язку або у електронному вигляді по електронному зв'язку (E-mail), та має силу оригіналу.
Пунктами 2.1.3, 2.1.6, 2.1.7, 2.1.9 Договору визначено, що перевізник зобов'язується:
- забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного і цілком готового до перевезення обумовленого вантажу у погоджений сторонами термін;
- при завантаженні/розвантаженні перевіряти кількість, комплектність та стан вантажу, його упаковку, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю, комплектністю і станом вантажу, занесеному в товарно-транспортну накладну;
- негайно інформувати замовника і не приступати до перевезення без його дозволу у випадку невідповідності даних про характер вантажу, маршруту перевезення, митної обробки, зазначених у заявці на перевезення, фактичному стану вантажу і інструкціям відправнику вантажу (вантажоодержувача);
- негайно інформувати замовника про будь-які затримки та проблеми, що виникають при транспортуванні вантажу.
Відповідно до п. 2.2.5 Договору замовник зобов'язується окремо узгоджувати з перевізником транспортування небезпечних, негабаритних вантажів, а також вантажів, що вимагають отримання температурного режиму.
За умовами п. 4.2 Договору у випадку невідповідності кількості вантажу чи його стану кількості і стану вантажу, зазначеному у товарно-транспортних документах, при прийманні вантажу до перевезення, перевізник зобов'язаний зробити відповідні застереження в першому екземплярі товарно-транспортної накладної, що залишається у відправника вантажу. Будь-які виявлені недоліки стосовно завантаження мають бути усунені вантажовідправником. Транспортування не може розпочатись, якщо зазначені недоліки не усунені.
При невідповідностях і ушкодженнях, виявлених під час вивантаження, перевізник, водій перевізника зобов'язаний внести свої зауваження в усі екземпляри товарно-транспортної накладної, а також прийняти участь у складенні Акту вантажоодержувачем, торгово-промисловою палатою чи незалежним експертом страхової компанії і підписати його. Водій перевізника, чи особа яка залучена перевізником для транспортування вантажу чи водій цієї особи при підписанні Акту прийому товару по кількості і якості вважається особою прирівняною до перевізника, та не потребує додаткового повідомлення перевізника та його залучення для складання Акту прийому товару по кількості і якості (п.4.3 Договору).
У відповідності до п. 4.4 Договору перевізник приймає на себе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу чи за його пошкодження, в проміжок часу між прийняттям вантажу до транспортування та його здачею.
Згідно з п. 5.8 Договору перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортних документах (CMR).
Цей Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе обов'язків. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення дії Договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання (п. 8.1 Договору).
16.05.2023 сторонами узгоджено Заявку на перевезення вантажу № 16/05-1 (далі Заявка), відповідно до якої перевезенню підлягають кабачки свіжі, перець чілі свіжий; температурний режим +6 градусів (але він залежить від початкової температури продукту при завантаженні і може коригуватись); спосіб завантаження ззаду; адреса завантаження - Туреччина, Antalya hal no-517-518 Sad Tarim, адреса замитнення - Туреччина, Анталія; автомобіль - НОМЕР_1 DAF (тягач), НОМЕР_2 (півпричіп), ОСОБА_1 (водій), дата завантаження - 17.05.2023, адреса розмитнення та розвантаження - м. Дніпро; вартість транспортних послуг - 165 000,00 грн.; порядок оплати - до 7 днів по отриманню оригіналів документів.
Відповідач за міжнародною товарно-транспортною накладною від 17.05.2023 (CMR-029835) прийняв від компанії Zeydan Turizm Dis Ticaret Ve Sanayi Limited Sirketi (Туреччина, Анталія) до перевезення партію товару (свіжий кабачок, вагою 20340 кг брутто та свіжий перець вагою 1160 кг. брутто (інвойс №ZYD2023000000068 від 17.05.2023) з вказівкою відправника - температура +7.
26.05.2023 позивачем та відповідачем складено Лист приймання товару на склад, відповідно до якого, в зв'язку з порушення температурного режиму при перевезенні виявлено з 32711 кг. брак - 2371,5 кг., що становить 72,37% від загального.
При цьому водієм ОСОБА_1 на вказаному листі зроблено наступний коментар: «при завантаженні кабачків та перцю я перевірив температуру вантажу, температура була + 18, про що я зробив відповідний запис в CMR накладній. На місці завантаження представником вантажовідправника я повідомив про цей недолік. Температура вантажу повинна бути +6. В разі якщо температура продуктів не відповідає заявленій, рефрежираторна установка задіює механізм підтримки диференційованих значень, який передбачає заводське відхилення температури на +- 5/6 градусів цельсію від заданого. Відповідно до роздруківки термограми коливання температури були у межах заводських показників. Я системно контролював температуру і за весь час рейсу поломки рефрежираторного обладнання зафіксовано не було. У зв'язку із зазначеним вважаю, що вини перевізника немає. Всі запитання, щодо вантажу потрібно адресувати вантажовідправнику який порушив контракт і завантажив «теплий» вантаж.».
Відповідно до висновку експерта Дніпропетровської торгово-промислової палати № ГО-485 від 29.05.2023 в результаті визначення якості товару встановлено, що оглянута кількість товару шляхом ручного сортування є такою:
- цілі без пошкоджень, тверді, без загнивання та плісняви становить - 27,63%;
- цілі без пошкоджень, тверді але мають потемніння на шкірочці (температурні плями), без загнивання та плісняви становить - 18,50%;
- цілі без пошкоджень, на дотик зів'ялі та/або м'які, без загнивання та плісняви становить 44,70%
- з загниванням та наявністю плісняви становить 9,17%.
Зі змісту листа постачальника товару від 10.07.2023 слідує, що температура при прийнятті товару для перевезення водієм не вимірювалась. Постачальник зазначив, що всередині рефрежиратора було розміщено пристрій фіксації температури, який працює в автономному режимі, та відповідно до інформації з якого, температура всередині транспортного засобу була значно більшою від зазначеної температури у накладній в +7 градусів.
До вказаного листа перевізник також долучив копію власної CMR-029835, у п. 18 якої, відсутні зауваження чи застереження перевізника.
26.05.2023 позивач (замовник) та ФОП Герасименко К.М. (підрядник) уклали договір з виконання робіт по перебиранню, сортуванню та пакуванню товару, за умовами якого:
- замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання за плату виконати наступні роботи (надати послуги): здійснити перебирання, сортування та пакування кабачків свіжих 1 ґатунок у кількості 18325,80 кг. в строк з 27.05.2023 до 29.05.2023. Мета виконання робіт - виокремлення неякісних кабачків (2 сорт (м'який, зів'ялий та інше), температурні плями, гниття, пліснява, та інше) від товару належної якості, що й буде результатом виконання робіт (п. 1.1);
- за виконану роботу замовник сплачує підряднику винагороду у розмірі 65 400,00 грн. без ПДВ (п. 2.1).
За результатами перебирання, сортування та пакування кабачків свіжих, виокремлення неякісного товару від якісного, сторонами складено Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 345 від 29.05.2023 на суму 65 400,00 грн.
Відповідно до видаткових накладних № РН-0000519 від 02.06.2023 та № РН-0000526 від 06.06.2023, складених на підставі договору № 01/12 від 01.12.2020, позивачем продано ТОВ «Дистрибуційно-Логістична компанія «Пілот» кабачки 2 гат. у кількості 9 659,822 кг. загальною вартістю № 188 366,54 грн. та у кількості 4 090,478 кг. загальною вартістю 79 764,33 грн.
04.07.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №03/07-23 від 03.07.2023, згідно якої вимагав сплатити збитки у розмірі 500 406,06 грн., які виникли у зв'язку з недодержанням відповідачем температурного режиму у транспортному засобів при перевезенні товару «кабачки свіжі» та складаються з вартості зіпсованого товару з урахуванням митних та транспортних витрат, а також вартості робіт з перебирання товару, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 500 406,06 грн.
Заявлена до стягнення сума складається з вартості зіпсованого товару з урахуванням митних та транспортних платежів в сумі 435 006,06 грн. та вартості робіт з перебирання товару в сумі 65 400,00 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Між сторонами склались відносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що врегульовані главою 32 ГК України, ЦК України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 (далі Конвенція).
Статтею 1 Конвенції передбачено, що її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачено для доставки, знаходяться в двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Аналогічні за змістом положення наведено у статті 307 ГК України.
Відповідно до ст. 917 ЦК України:
- перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу (ч. 1);
- відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог (ч. 2);
- перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. 3).
За правилом ч. ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: в разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; в разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Відповідно до ч. 2ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Статтею 8 Конвенції передбачено, що приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць (а); зовнішній стан вантажу і його упаковки (b).
Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження в вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки.
У відповідності до статті 9 Конвенції, якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися в вантажній накладній.
Відповідач за міжнародною товарно-транспортною накладною від 17.05.2023 (CMR 029835) прийняв від компанії Zeydan Turizm Dis Ticaret Ve Sanayi Limited Sirketi (Туреччина, Анталія) до перевезення партію товару (свіжий кабачок, вагою 20340 кг брутто та свіжий перець вагою 1 160 кг. брутто (інвойс №ZYD2023000000068 від 17.05.2023) з приміткою вантажовідправника - температура +7.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, CMR 029835, надана перевізником вантажоотримувачу містить у графі 18 «Зауваження та застереження перевізника» застереження «температура товару +18», в той час, як CMR 029835, надана вантажоотримувачу постачальником, жодних зауважень та застережень перевізника не містить.
Як встановлено вище, у Договорі сторонами погоджено, що:
- у випадку невідповідності кількості вантажу чи його стану кількості і стану вантажу, зазначеному у товарно-транспортних документах, при прийманні вантажу до перевезення, перевізник зобов'язаний зробити відповідні застереження в першому екземплярі товарно-транспортної накладної, що залишається у відправника вантажу. Будь-які виявлені недоліки стосовно завантаження мають бути усунені вантажовідправником. Транспортування не може розпочатись, якщо зазначені недоліки не усунені (п. 4.2);
- при невідповідностях і ушкодженнях, виявлених під час вивантаження, перевізник, водій перевізника зобов'язаний внести свої зауваження в усі екземпляри товарно-транспортної накладної, а також прийняти участь у складенні Акту вантажоодержувачем, торгово-промисловою палатою чи незалежним експертом страхової компанії і підписати його. Водій перевізника, чи особа яка залучена перевізником для транспортування вантажу чи водій цієї особи при підписанні Акту прийому товару по кількості і якості вважається особою прирівняною до перевізника, та не потребує додаткового повідомлення перевізника та його залучення для складання Акту прийому товару по кількості і якості (п.4.3).
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи у умов Договору, за наявності зауважень та застережень перевізника при прийманні товару до перевезення, такі зауваження та застереження мав би містити екземпляр CMR 029835 постачальника, проте наданий постачальником екземпляр CMR 029835 жодних зауважень та застережень щодо, в тому числі, як температури товару, що мав перевозитись, так і його якісних характеристик, не містить.
При цьому, пунктами 2.1.6, 2.1.7, 2.1.9 Договору визначено, що перевізник зобов'язується:
- при завантаженні/розвантаженні перевіряти кількість, комплектність та стан вантажу, його упаковку, завантаженого на транспортний засіб, з кількістю, комплектністю і станом вантажу, занесеному в товарно-транспортну накладну;
- негайно інформувати замовника і не приступати до перевезення без його дозволу у випадку невідповідності даних про характер вантажу, маршруту перевезення, митної обробки, зазначених у Заявці на перевезення, фактичному стану вантажу і інструкціям відправнику вантажу (вантажоодержувача);
- негайно інформувати замовника про будь-які затримки та проблеми, що виникають при транспортуванні вантажу.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, жодних доказів в підтвердження повідомлення позивача про невідповідність температурного режиму або ж якості товару, що перевозиться, матеріали справи не містять, а перевізником не надано, як і не надано жодних доказів отримання від позивача дозволу на приймання до перевезення товару, який за якістю або ж температурним режимом не відповідає даним про характер вантажу.
При цьому, виходячи з умов п. 4.2 Договору, за наявності недоліків товару, відповідач, як перевізник, мав не розпочинати перевезення спірного такого товару, проте на момент прийняття товару в пункті відвантаження ним не висловлено вантажовідправнику будь-яких застережень (зауважень) щодо зовнішнього вигляду, якості товару, недоліків, температурного режиму, пов'язаних з порушенням умов його завантаження тощо, про що свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR 029835), копія якої надана постачальником позивачу, а також відсутність як доказів повідомлення позивача перевізником про наявність застережень або зауважень, так і доказів отримання дозволу від позивача на приймання до перевезення вантажу із невідповідним температурним режимом чи невідповідною якістю.
В свою чергу, виходячи з досягнутих сторонами домовленостей щодо перевезення вантажу, перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортних документах (CMR).
Слід окремо зауважити і на тому, що у Заявці сторонами не було погоджено умов щодо температури, за якої вантаж приймається до перевезення, адже домовленість досягнута саме щодо того, що під час перевезення вантажу має бути забезпечений температурний режим +6 градусів Цельсія.
В свою чергу, у CMR 029835, вантажовідправником вказано температуру +7 градусів Цельсія та зазначено, що товар швидко псується.
За приписами статей 17, 18 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути. При цьому, тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, в якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.
Виходячи зі змісту наведених норм, за загальним правилом, відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу під час його транспортування до моменту його видачі.
26.05.2023 позивачем та відповідачем складено Лист приймання товару на склад, відповідно до якого, в зв'язку з порушення температурного режиму при перевезенні виявлено з 32711 кг. брак - 2371,5 кг., що становить 72,37% від загального.
При цьому, водієм ОСОБА_1 на вказаному листі зроблено наступний коментар: «при завантаженні кабачків та перцю я перевірив температуру вантажу, температура була + 18, про що я зробив відповідний запис в CMR накладній. На місці завантаження представником вантажовідправника я повідомив про цей недолік. Температура вантажу повинна бути +6. В разі якщо температура продуктів не відповідає заявленій, рефрежираторна установка задіює механізм підтримки диференційованих значень, який передбачає заводське відхилення температури на +- 5/6 градусів цельсію від заданого. Відповідно до роздруківки термограми коливання температури були у межах заводських показників. Я системно контролював температуру і за весь час рейсу поломки рефрежираторного обладнання зафіксовано не було. У зв'язку із зазначеним вважаю, що вини перевізника немає. Всі запитання, щодо вантажу потрібно адресувати вантажовідправнику який порушив контракт і завантажив «теплий» вантаж.».
Згідно статті 18 Конвенції тягар доказування забезпечення належного температурного режиму при перевезенні товару лежить саме на перевізнику, проте відповідач самостійно не ініціював проведення експертизи доставленого ним вантажу з метою встановлення причини його псування. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
При цьому ані нормами Конвенції, ані іншими нормами законодавства не встановлено обов'язку сторін із проведення експертиз чи лабораторних досліджень при встановленні факту псування вантажу при міжнародному перевезенні товару.
Натомість, відповідно до висновку експерта Дніпропетровської торгово-промислової палати № ГО-485 від 29.05.2023 в результаті визначення якості товару встановлено, що оглянута кількість товару шляхом ручного сортування є такою:
- цілі без пошкоджень, тверді, без загнивання та плісняви становить - 27,63%;
- цілі без пошкоджень, тверді але мають потемніння на шкірочці (температурні плями), без загнивання та плісняви становить - 18,50%;
- цілі без пошкоджень, на дотик зів'ялі та/або м'які, без загнивання та плісняви становить 44,70%
- з загниванням та наявністю плісняви становить 9,17%.
Як вбачається з даних щодо фіксування температурного режиму в напівпричепу холодильного агрегату TOV Agrotep 5252063 SNR 51918002, прийнявши до перевезення 17.05.2023 товар, узгоджений сторонами температурний режим +6 почав дотримуватись відповідачем лише з вечора 20.05.2023.
При цьому, в порушення п. 2.1.3 Договору, при подачі транспортного засобу для завантаження, відповідачем також не було дотримано температурний режим +6, а отже і при подачі транспортного засобу, останній не був підготовлений до перевезення товару, з дотримання температурного режиму, визначеного сторонами.
Жодних доказів в підтвердження того, що насправді під час перевезення відповідачем товару ним було дотримано температурних режимів, зазначених як у СМR, так і у Заявці, погодженій сторонами, до матеріалів справи не надано, натомість твердження відповідача про застосування температурного режиму виходячи із температури товару, прийнятого до перевезення, судом першої інстанції цілком вірно не прийняті до уваги, оскільки, як встановлено вище, у Заявці сторонами не було погоджено умов щодо температури вантажу.
Отже, те, що прийнятті товару для перевезення водієм ймовірно було виявлено те, що температура вантажу становить + 18 градусів на вирішення спору сторін не впливає, а відтак колегією суддів не досліджуються та не встановлюються вказані обставини.
При цьому, з огляду на вказане колегією суддів не досліджуються й різниця у наданих сторонами копій CMR-029835 щодо зауважень чи застережень перевізника.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі №907/603/17 зазначив, що ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу, при цьому, обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Тобто, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони. Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема, внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом (постанови Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №924/887/20, від 26.03.2018 у справі №910/5040/17).
Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки в випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника, тобто перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку щодо усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу (постанови Верховного Суду від 27.10.2020 у справі №903/846/19, від 21.02.2020 у справі №907/746/17).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з наведеного слідує, що:
- перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу в випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу;
- відповідальність перевізника за пошкодження вантажу настає у тому випадку, якщо таке пошкодження було здійснене з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві. В такому разі вина перевізника презюмується і за наявності пошкоджень перевізник несе відповідальність, крім випадків, якщо він доведе існування умов, за яких відповідно до договору перевезення та положень чинного законодавства він може бути звільнений від відповідальності. При цьому тягар доведення відсутності вини перевізника покладається на самого перевізника;
- під час розгляду цієї справи відповідач на підставі належних та допустимих доказів не довів наявність підстав для звільнення його від відповідальності за фактом пошкодження (псування) вантажу - кабачків свіжих, ввіреного йому на час транспортування за погодженим маршрутом згідно Договору.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно статті 623 ЦК України:
- боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);
- розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором;
- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);
- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Матеріалами справи підтверджується, що за договором з виконання робіт по перебиранню, сортуванню та пакуванню товару від 26.05.2023 ФОП Герасименко К.М., на замовлення позивача, виконала в період з 27.05.2023 по 29.05.2023 роботи з перебирання, сортування та пакування кабачків свіжих 1 ґатунку, загальною вагою 18325,80 кг, з метою виокремлення неякісних кабачків (2 сорт (м'який, зів'ялий та інше), температурні плями, гниття, пліснява, та інше) від товару належної якості, про що сторонами складено двосторонній Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 345 від 29.05.2023 на суму 65 400,00 грн.
У подальшому, відповідно до видаткових накладних № РН-0000519 від 02.06.2023 та № РН-0000526 від 06.06.2023, складених на підставі Договору № 01/12 від 01.12.2020, позивачем продано ТОВ «Дистрибуційно-Логістична компанія «Пілот» кабачки 2 гат. у кількості 9 659,822 кг. загальною вартістю № 188 366,54 грн. та у кількості 4090,478 кг. загальною вартістю 79 764,33 грн.
За змістом статті 23 Конвенції якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.
Вартість втраченого (зіпсованого) вантажу визначена позивачем на дату відвантаження товару за цінами закупівлі відповідно до інвойсу №ZYD2023000000068 від 17.05.2023 до Контракту, з урахуванням митних та транспортних витрат, та з вирахуванням вартості від реалізованого товару.
При цьому вартість робіт по перебиранню, сортуванню, пакуванню та утилізації зіпсованого товару, що включена до складу збитків, як додаткові витрати позивача, зумовлені порушенням відповідачем договірних зобов'язань щодо забезпечення схоронності ввіреного йому вантажу на час перевезення, підтверджуються двостороннім актом здачі-приймання робіт (надання послуг).
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується наявність складу цивільного правопорушення, зокрема, неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо забезпечення схоронності вантажу на час його перевезення (не дотримання температурного режиму), що спричинило позивачу збитки в сумі 500 406,06 грн. у вигляді вартості зіпсованого товару, з урахуванням митних та транспортних витрат, а також додаткових витрат, пов'язаних з виконанням робіт по перебиранню зіпсованого товару та з вирахуванням вартості продажу такого товару, а відповідач, у свою чергу, не довів наявність підстав для звільнення його від відповідальності, зокрема, відсутність його вини за фактом втрати (пошкодження) частини вантажу, перевезення якого мало бути вчинено ним з дотриманням відповідного температурного режиму, згідно з погодженими сторонами умовами.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 500 406,06 грн.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротеп» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/11312/23 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 12.03.2024.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров