Постанова від 11.03.2024 по справі 380/29807/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/29807/23 пров. № А/857/3672/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Гудима Л.Я., Качмара В. Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі № 380/29807/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Лунь З.І. у м. Львів Львівської області 23 січня 2023 року в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - ГУ ПФУ, відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо нtпроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі також - Постанова № 168), без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року з урахуванням виплачених сум;

-зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, відповідно до Постанови № 168, без обмеження максимального розміру пенсії, починаючи з 01 березня 2023 року з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що пунктом 10 Постанови № 168 розмір збільшення, в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови не може перевищувати 1500 грн.

Тобто, вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також - Закон № 2262-XII) з 25.12.2002 в розмірі 88% сум грошового забезпечення.

07.12.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату індексації основного розміру його пенсії, починаючи з 01.03.2023, згідно Постанови № 168 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197.

Листом від 11.12.2023 ГУ ПФУ повідомлено позивачеві, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 Постанови № 168, не може перевищувати 1500 гривень. На виконання Постанови № 168 пенсію проіндексовано з 01.03.2023 на суму 1500 грн. Враховуючи викладене, для проведення індексації пенсії на суму, що перевищує 1500 грн, немає законних підстав.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.03.2023 з урахуванням індексації, встановленої Постановою № 168, обмеживши розмір суми такої індексації 1500 грн, є протиправними.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність дій відповідача згідно вимог частини другої статті 2 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям не відповідають, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з огляду на таке.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Статтею 64 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям […] у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії у році, в якому проводиться індексація пенсії, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 8 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» № 2710-IX (далі Закон № 2710) від 03 листопада 2022 року встановлено, що у 2023 році […] стаття 64 Закону № 2262-ХІІ […] застосовується у порядку, на умовах та строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями статті 18 Закону № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

За визначенням частини 2 статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування.

Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктами 2, 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від17 липня 2003 року № 1078, визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Статтею 19 Закону № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-ІІІ) в частині порядку визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики, зокрема, зазначає, що виключно законами України визначається: величина порогу індексації грошових доходів громадян.

У відповідності до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Кабінет Міністрів України визначає виключно порядок індексації пенсії, а визначення розміру індексації пенсії та інших доходів громадян України проводиться виключно законами України.

Аналогічні висновки щодо повноважень Кабінету Міністрів України в частині перерахунку пенсій, через призму застосування положень частини третьої статті 7 КАС України, неодноразово висловлювалися і Верховним Судом, зокрема у постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18.

Щодо положення абзацу 2 пункту 10 Постанови № 168 щодо обмеження розміру збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведене положення Постанови № 168 прямо суперечить положенням Законів № 2017-III та № 1282-XII, а також Конституції України, в тому числі й тому, що порушує право позивача на належний, гарантований державою, рівень пенсійного забезпечення, та як наслідок, призводить до додаткового обмеження максимального розміру його пенсії.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.21 у справі № 640/2500/18, від 10.09.21 у справі № 300/633/19, від 24.09.21 у справі № 370/2610/17, від 06.11.2018 року у справі № 522/3093/17.

У постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-XII та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Погоджується апеляційний суд також з посиланням суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (п. 56), згідно яких у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосовувати підхід, який би був найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що положення абзацу другого пункту 10 Постанови № 168 прямо суперечать приписам Конституції України, Законів України № 2262-XII, № 2017-III, № 1282-XII, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/201 6, які є спеціальними нормами та підлягають застосуванню органами Пенсійного фонду України в даних правовідносинах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу з 01.03.2023 з урахуванням індексації, встановленої Постановою № 168, обмеживши розмір суми такої індексації 1500 грн, є протиправними.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку апеляційного суду суд першої інстанції вірно оцінив обставини справи та не допустився помилки в застосуванні норм матеріального права.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі № 380/29807/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Попередній документ
117565151
Наступний документ
117565153
Інформація про рішення:
№ рішення: 117565152
№ справи: 380/29807/23
Дата рішення: 11.03.2024
Дата публікації: 13.03.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; осіб, звільнених з публічної служби