08 березня 2024 рокусправа № 380/22964/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл. Григоренка, 3, м. Львів, код ЄДРПОУ 40108833) про зобов'язання до вчинення дій,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просить:
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2018 по день фактичної виплати індексації 22.09.2023.
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 07.11.2015 по день її фактичної виплати 22.09.2023.
Ухвалою суду від 06.10.2023 р. позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 25.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2018 по день фактичної виплати індексації 22.09.2023.
Оскільки факт несвоєчасної виплати сум індексації грошового забезпечення із затримкою на один і більше календарних місяців з моменту виникнення права на її отримання встановлений рішенням суду, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Зазначає, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Що стосується вимоги про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по день її фактичної виплати 22.09.2023, то позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату такої, відповідно і не було відмови, тому право позивача не було порушено суб'єктом владних повноважень, отже вимога є передчасною.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції у Львівській області на посаді інспектора групи документування батальйону поліції особливого призначення.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області (по особовому складу) від 25.11.2018 №748 о/с позивача звільнено зі служби (за власним бажанням) з 30.11.2018, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
В день звільнення Головне управління Національної поліції у Львівській області зобов'язано було провести з позивачем повний розрахунок, проте на дату закінчення служби в Національній поліції відповідач не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 380/542/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017; зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 22.09.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 2703,42 грн.
Виходячи з наявності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (частина перша статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою вказаної статті.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 748 о/с від 25.11.2008 позивача ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30.11.2018.
22.09.2023 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 2703,42 грн, тобто з порушенням строку, визначеного у статті 116 КЗпП України.
Враховуючи те, що позивача звільнено з 30.11.2018, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 01.12.2018.
Визначаючи період, за який відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, відповідно до якої спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" і після цього.
Період з 01 грудня 2018 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року до 22 вересня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене положення, при визначенні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача необхідно використовувати календарні дні, а не робочі.
Згідно з довідкою відповідача від 17.10.2023 №179/68 заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2018 року) становила 24837,88 грн. Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 407,17 грн (24837,88 грн /61 календарний день).
За період з 01.12.2018 по 18.07.2022 кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1325 календарні дні, отже середній заробіток за цей період становить 539500,25 (407,17 х 1325).
Враховуючи перевищення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, виходячи з такого.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Отже, застосовуючи наведені висновки, суд вказує на те, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 2703,42 грн (виплачене грошове забезпечення) / 539500,25 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку по 18.07.2022 включно) *100 = 0,50 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 включно із врахуванням істотності частки 0,50% становить: 407,17 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 0,50 % = 2,03 грн; 2,03 грн. * 1325 (кількість днів затримки розрахунку) = 2689,75грн.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу за період з 01.12.2018 по 18.07.2022 у розмірі 2689,75 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Частиною першою статті 117 КЗпП України у реакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак у період після 19.07.2022 р. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 74919,28 грн (407,17 грн * 184 календарні дні).
Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 77 609,03 грн. (2689,75 грн. + 74919,28 грн.)
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по день її фактичної виплати 22.09.2023, то суд враховує таке.
Статтею 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон України №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі України №2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159), відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Суд зазначає, що позивач не надав доказів звернення до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по день її фактичної виплати 22.09.2023 відповідно до Закону України № 2050-ІІІ та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом статті 7 Закону України №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, з огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з позовом в цій частині є передчасним.
Відповідні висновки суду відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.
Суд вважає за необхідне зазначити, що на момент звернення позивача до суду з позовом спірні відносини між учасниками справи не виникли, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині було порушено.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Отже, суд вважає за необхідне наголосити, що права позивача в цій частині на час звернення до суду з позовом не було порушено, внаслідок чого вищевказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд висновує, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
вирішив:
адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (пл.Григоренка, 3, м. Львів, код ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 по день фактичної виплати індексації 22.09.2023 у розмірі 77 609 (сімдесят сім тисяч шістсот дев'ять) грн. 03 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 06.03.2024 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович